Нові відгуки

Хорор - ні. Міні спочатку книга зовсім не була страшною можливо трохи моторошною. Дика природа і відсутність мобільного покриття - це не страшно, це про відповідальність. Дуже цікава перша половина книги про подорож в якій все пішло не так. І в кінці трилер який не лякає, а скоріше дає головному герою знайти себе. *що реально посмішило - це так як люди голими бродять по осінньому лісі)))

Чим може закінчиться відпустка у чотирьох старих друзяк, яких життя розвело вже досить далеко, та вони все одно продовжують спілкуватися й навіть часом бачитися? Та нічим особливим насправді, ну ж бо подумати, то тільки може бути забагато випивки, спогадів та розмов. Може навіть згадають юність, та спробують познайомитися з красивими жінками за сусіднім столиком в барі готелю чи десь на якомусь пляжі. Та це все ж не той випадок. Бо ось клюнув їх півень у срамне місце, що треба провести цю відпустку в скандинавських лісах, з пішим маршрутом у кількадесят кілометрів чистою природою, де люди бувають вкрай рідко. Звісно, що закінчитись добре таке не могло. Чи колись вас дратували умовності книжок жахів, або ж фільмів чи серіалів, де головні герої роблять одну тупість за іншою? Йдуть по одному в темний підвал, слідують за дивними звуками й постатями й загалом не намагаються опинитися якнайдалі від дивного й відверто страшного місця. От у Адама Невілла ви такого не побачите. Опинившись у вирі містичних та страхітливих подій, четвірка намагається якнайскоріше покинути той клятий ліс. Не скажу, що їм це добре вдається, але п`ятірку за старання їм варто поставити. І навіть хворе коліно, паніка та відсутність орієнтирів не заважає їм пробувати знову і знову. Головних героїв роману можна зрозуміти - що б ви робили на їх місці, якби опинилися в жахливому лісі, де раз у раз натикаєтесь то на закинутий будиночок, де явно вклонялися якійсь диявольскій істоті, чиє опудало стоїть на горищі, або ж на стару церкву, під підлогою якої цілий склад різноманітних кісток, як тваринячих, так і людських? Звісно ж, спробували опинитися якнайдалі від цього клятого місця. І вони намагалися. Їх переслідували страшні сни й видіння, з-за дерев чулися дивні звуки, наче по їх слідах щось прямувало. Доти, доки врешті решт не наздогнало їх. І тоді один за одним, вони починають пропадати. Прямо з палатки, або ж навіть просто з-за спини - не вистачає якихось секунд обернутися. Атмосфера, створена автором, насичена страхом і жахом. Здається, наче ЩОСЬ чекає на тебе, ледь видиме. Якщо обернутися достатньо швидко, або ж подивитися самим кутиком ока, то можна й побачити оце. Та чи варто воно того? Може, якщо його побачити, то воно кинеться на тебе? Звісно ж, із життям розставатися не хочеться, і інстинкт самозбереження вимагає боротися за життя. Нехай зі зброї є лише крихітний розкладний ніж або навіть звичайна каменюка. Це неважливо, бо здаватися без бою, коли на кону власне життя - зовсім не варіант. Навіть якщо за тобою ведуть полювання справжні давні духи, що якимось чином пережили сотні років у цих диких місцинах, і тепер повертаються, прикликані дивним і огидним культом юнаків та юнок, які чомусь повірили, що мають стати провісниками Рагнароку. Ото дурні... І життя їх закінчиться зовсім не так, як вони бачать. Бо жертва почасти стає мисливцем. І куди більш жорстоким, аніж можна уявити.

Перша половина має моторошну атмосферу, але купа тупих і нелогічних вчинків від героїв. Я дуже сумніваюсь, що досвідчений турист зійде зі стежки в невідомій місцевості! Адже я бувалий турист і знаю що кажу. Друга половина, нууу… Це взагалі не зрозуміло що. Я отримала гарну дозу крінж і дуже мало кайфу від історії

Майже всю історію я сприймала так, чим не було справді. Моторошна історія про прадавні ліси Швеції, їх фанатичних мешканців і створінь. Цікава, динамічна історія про безумних антихристів, давні релігії, язичницьких охоронців своїх родинних історій (останків) і те, до чого може призвести поворот не на ту стежку. Щось незвичайне, але читати цікаво 😌

Спочатку я подивився екранізацію "Ритуалу" Адама Невілла — і вона мене по-справжньому вразила. Атмосфера, тривога, гнітюча безвихідь — усе це було подано на високому рівні. Але коли взявся за книгу, зрозумів, що фільм — це лише верхівка айсберга. Роман значно глибший, темніший і психологічно насиченіший. Це не мейнстримовий жах у дусі Кінга (хоча я його поважаю), а щось набагато первісніше, сиріше, ближче до Лавкрафта: природа, що не просто ворожа, а абсолютно чужа людині; жах, який не має пояснення; і сила, яка сприймає людину як порожнечу. Ритуал не лякає "лякалками" — він повзе під шкіру, змушує почуватися маленьким і вразливим. Це саме той хорор, який я шукав: атмосферний, сильний, з підтекстом і власним голосом. І фільм, і книга — чудові, але літературне джерело, без сумніву, потужніше. Рекомендую всім, хто любить справжній, атмосферний, "нелюдський" жах, всі хто любить жахи з історичними елементами, з детально продуманими міфічними образами без купи води, як той же Кінг.

В пошуках книги, яка змогла б по-справжньому захопити мене і занурити у свій світ, я натрапила на «Ритуал» Адама Невілла, спеціально не читала відгуки перед прочитанням, щоб скласти своє враження. Отже, розпочнемо з того, що атмосфера роману просто приголомшлива🌲🌫️ Невілл майстерно створює відчуття ізоляції та безпорадності, коли четверо друзів загублюються в дикій природі Швеції. Густі ліси, непрохідні хащі та постійне відчуття, що за тобою спостерігають 👀 — все це створює напругу, яка не відпускає протягом усієї книги. Тож що маємо: Напруженість сюжету: автор вміло балансує між реалістичними загрозами природи та надприродними елементами, тримаючи читача в постійному напруженні 😰 Химерність: Невілл вводить елементи скандинавської міфології та фольклору, створюючи унікальний і моторошний антураж для цієї історії. Психологічна глибина: персонажі не просто борються з зовнішніми загрозами, але й зі своїми внутрішніми демонами, що додає історії додаткового виміру 🧠💭 Атмосферність: Опис природи настільки живий, що ви майже відчуваєте холод, вологість і запах лісу 🌧️🍂 Я б рекомендувала читати цю книгу пізньої осені, коли дні стають коротшими, а ночі — довшими 🍁🕯️А ще краще взяти цю книгу з собою в гори, щоб відчути повне занурення в атмосферу! Це ідеальний час і місце, щоб повністю зануритися в атмосферу «Ритуалу». Уявіть, як ви сидите вдома або в готелі в горах, загорнувшись у теплу ковдру, за вікном шумить вітер і падає дощ, а ви гортаєте сторінки, відчуваючи, як мурашки біжать по шкірі 🏠🌧️ «Ритуал» — це не просто роман жахів, це дослідження людської природи в екстремальних умовах. Невілл змушує нас задуматися про межі нашої витривалості та про те, на що ми здатні заради виживання. Підсумовуючи, хочу сказати, що «Ритуал» — це захоплююча, атмосферна та напружена історія, яка залишається з вами ще довго після того, як ви перегорнете останню сторінку. Це ідеальний вибір для тих, хто шукає щось більше, ніж просто страшну історію. Ця книга змусить вас відчути справжній, первісний страх і замислитися над темними куточками людської душі🖤📖

Дуже чекав цю книгу українською, бо щось окрім книг Кінга, я не дуже знайомий з романами жахів. Мій вердикт - це дуже круто. Сюжет гарно пояснюється в анотації, я лиш скажу, що дві частини/половини цього роману дійсно різняться, і я можу зрозуміти, чому деяким людям може бути не до вподоби саме друга частина. Мені ж все було цікаво, такий поворот у джерелі жаского був оригінальним рішенням, хоча фінал був мені трохи передбачуваний. Але як каже один мудрий чоловік "Важить шлях, а не прибуття", тож сама оповідь, стиль написання, роздуми героїв та їх взаємодії у романі - це все читати було легко і цікаво, як на одному подиху. Тож поціновувачам жахів я дуже раджу цю книгу, тим паче, що видавництво Богдан вже анонсували ще один роман цього автора - "Останні дні", який я тепер ще дужче чекаю.

В чомусь це горор як він має бути, а в чомусь — буквально інструкція, як не треба поводити себе в походах. ❤️ Роман грає послідовно на двох різних полях людських страхів: жаху перед невідомо-демонічним та жаху перед людьми із іншою мораллю. Бо спочатку герої півкниги бродять по лісу, де немає людей і їм доводиться протистояти викликам Природи (і правильно вже писали, що навіть якби на них не полювала та потойбічна триметрова коза із руками, вони не факт, що вижили б). А потім починається друга частина книги, де той, хто вижив, таки зустрів людей, але краще від цього йому не стає. 🌙 Невілл дійсно майстер нагнати жаху. І я не впевнена, що, якби я читала це на дачі (а вона в нас в лісі і паркан досить символічний), то не мандражировала б потім всю ніч, прислухаючись до лісних звуків: тріскотіння гілок чи шелестіння листя. 🐾 Але раціональний голос таки каже, що із тим набором, з яким герої пішли на свій шлях, то все явно було витонченим розтягнутим у часі самогубством. 🪦 Компанія дорослих мужичків, які давно не спілкувалися, не підготовлених до походів, половина з яких має зайву вагу (привіт, коліна!), не повідомивши жодній живій душі, звалюють у кількаденний похід, де один з них у перший же день травмує ногу і той, хто виконує роль гіда (по факту — просто ходив у походи на кілька разів більше за решту) пропонує зійти з маркованої тропи і піти навпростець через ліс. 😍 Мої вам вітання! Це просто бінго з заборон, якщо б ви раптом вирішили піти прогулятися стежками найближчого Національного парку. 🐾 Ну а далі на сцену виходить прадавнє божєство, яке дуже любить свіжину. А те, що недоїдає, то розвішує в'ялити на гілках. Спойлер: доїли не всіх. І навіть під'їли тих, кого не планували, у другій частині, там де до божєства в полюванні на розніжені тільця офісних клерків, що возомнілі себе героями Фенімора Купера, долучається ще кілька неврівноважених підлітків із жагою змінити світ масовими вбивствами. 💘 Читається швидко, читається з насолодою, хоча звісно переклад міг і не так сильно турбуватися за цнотливість читача. Бо ну звісно же, звісно, коли ти бачиш рештки свого друга, живописно розвішані на кількох деревах, то ти звісно же кажеш "трясця!", ага. Саме так. #Дафа_радить безумовно