Бажання дива. Як я став науковцем

Відомий еволюційний біолог та автор бестселерів New York Times Річард Докінз у своїх спогадах розповідає про дитинство та інтелектуальний розвиток себе як науковця. Вперше перекладено українською.

У своїй першій книжці «Егоїстичний ген» (1976) Річард Докінз запропонував абсолютно новий геноцентричний погляд на еволюцію, який став миттєвою сенсацією і кардинально змінив уявлення про біологію, гени, еволюцію і був проданий накладом понад мільйон примірників. У 2006 році Докінз знову змінив культурний та інтелектуальний ландшафти світу — його миттєвий бестселер за версією New York Times «Ілюзія Бога»  став науковим «демонтажем» релігії, був проданий накладом понад два мільйони примірників по всьому світу і перетворився на синонім до безжального скептицизму та пристрасних наукових дебатів.

І ось тепер, через майже пів століття Річард Докінз готовий поділитися шляхом своєї еволюції як людини і мислителя — від життя в колоніальній Кенії до інтелектуального пробудження в Оксфорді. Автобіографія «Бажання дива» — це щира і дуже зворушлива оповідь, яка відхиляє завісу реального життя автора, в якому любов до науки, відкриттів, ідей і всього живого стали найвищим сенсом, що допоміг пробитися крізь нісенітниці до по-справжньому важливих істин.

Чому варто прочитати книжку «Бажання дива»?

• Вперше представлені і перекладені українською спогади про дитинство й інтелектуальний розвиток Річарда Докінза;
• Автобіографія розкриває історію написання однієї з найважливіших книг ХХ століття — «Егоїстичного гена», натхненну роботами Вільяма Гамільтона, Роберта Тріверса та Джона Мейнарда Сміта;
• Особистий погляд на свої ранні роки, інтелектуальне пробудження в Оксфорді та шлях до «Егоїстичного гена»;
• Автор знайомить із яскравою картиною ідилічного дитинства в колоніальній Африці, приправленою замальовками про минуле власних предків, батьків й особливостей життя після Другої світової війни. Із життям в школі-інтернаті, де попри майже релігійну зустріч із платівкою Елвіса, розпочалась кар'єра Докінза-скептика, який відмовився стати на коліна для молитви в каплиці. І з власне розкриттям всіх істинних здібностей під час навчання і викладання в Оксфорді.

Цитати:

Чому дорослі заохочують у дітях довірливість? Невже справді так погано спонукати до невинної гри в запитання дитину, яка вірить у Різдвяного Діда? У скільки камінів він має залізти, якщо справді доставляє подарунки всім дітям у світі? Як швидко мають летіти його олені, щоб устигнути облетіти всіх до ранку Різдва? Не кажіть прямо, що Різдвяного Діда не існує. Просто розвиньте в дітях чудову навичку ставити скептичні запитання.

Раніше я писав, що був таємним читачем і сидів у кімнаті з книжкою замість того, щоб носитися надворі в будь-яку погоду, як справжній Докінз. Може, я ним і був, але мені складно вдавати, що на канікулах я читав щось філософське про сенс життя абощо. Я читав звичайні дитячі романи: «Біллі Бантера», «Просто Вільяма», історії про Біґґлза, «Бульдога Драммонда», твори Персі Вестермана, «Червоного Пімпернела», «Острів скарбів». 

Якщо ви уважно й пильно подивитеся, що саме відбувається під час зміни поколінь, то неминуче побачите, що в центрі всього перебуває ген — саме на його рівні працює природний добір. Він автоматично заохочує егоїзм тих сутностей, які потенційно можуть подолати фільтр поколінь і вижити у віддаленому майбутньому. На нашій планеті ці сутності — гени.