Нові відгуки

Це восьма книжка англійського еволюційного біолога Річарда Докінза у моїй бібліотеці. Кожна з них дуже цікава й пізнавальна, а ця – ще й багато ілюстрована, що робить її особливо привабливою. Книга присвячена темі подолання гравітації та польоту. Докінз, цей прекрасний популяризатор науки, майстерно поєднує наукову точність з доступним викладом, розкриваючи складні біологічні та фізичні принципи, що лежать в основі польоту. Докінз розкриває кожен аспект польоту – від уяви й фантазії у міфах, казках, кресленнях Да Вінчі, до сучасних авіаційних технологій; від динозаврів та вимерлих птахів до сучасних літаків та ракет. Книга охоплює багато прикладів паріння та польоту: комахи, кажани, білки-літяги, повітряні кулі, літак братів Райт, цепеліни, парашути, планери, біплани, гелікоптери, космічні польоти. Дізнався багато цікавих для себе фактів. Наприклад: - як птахи в ході еволюції та опануванні польоту зменшували свою масу і збільшували площу крила; - яка природа і призначення пташиного пера; - чому серпокрильці (стрижі) оселяються на схилах і чому вони не можуть злетіти, коли опиняються на землі; - як птахи орієнтуються у просторі під час перельотів на тисячі кілометрів; - сапсан атакує в піке здобич зі швидкістю 320 км/год; - чи могли б літати ангели з такими крилами, як їх зображують на картинах художники; - навіщо у перших літаків робили подвійні крила й багато іншого. Тепер, йдучи по вулиці, я по-іншому дивлюся на політ і посадку голуба чи ворони. Якщо вдуматися, це вже не просто птахи, що літають, а результат глибоких еволюційних процесів та ілюстрація дії фізичних законів. Ця книга Докінза як, власне, й інші його книжки – це чудовий приклад того, як наука може бути захопливою і змінювати наше сприйняття світу навколо. Дуже шкодую, що у мої шкільні роки не було книжок Річарда Докінза, Карла Сагана чи Мічіо Кайку.

«Найграндіозніше шоу на землі» - це жорстке і аргументоване протиставлення наукової теорії еволюції теологічній концепції креаціонізму (створення світу, людини і різних форм життя божественними силами). Кожна книга Річарда Докінза – це ода науці, що містить величезну кількість цікавих фактів і пізнавальної інформації. Ця не є виключенням. Хіба не вражає, що період напіврозпаду урану-238 – 4,5 млрд років, а рубідію-87 – 49 млрд років? Чи знали ви, що найближчими живими родичами китів є бегемоти, а потім - свині? І вже точно ви не очікували, що форель і тунець – ближчі родичі людей, ніж акул! Чи помічали ви те, що риби плавають, вигинаючись з боку в бік, а дельфін – вгору-вниз? Те, що змії «плавають по землі» як риби у воді, а дельфін «скаче галопом» у воді як біжить кінь чи гепард по землі, яскраво ілюструє – хто і як змінював середовище існування протягом мільйонів років. І ще одне важливе уточнення до однієї усталеної та всім відомої думки: людина походить від мавпи. Так от: людина не походить від мавпи! У нас з мавпами був спільний предок. Книга варта уваги!

Якщо для вас Бог, віра і релігія – поняття взаємопов’язані, якщо для вас ці теми дражливі й болючі, якщо ви бурхливо й неоднозначно реагуєте на будь-які відмінні від ваших думки й погляди з цього приводу, - минайте цю книгу десятою дорогою! Незважаючи на те, що за вікном ХХІ сторіччя з його науковим і технологічним поступом, Річард Докінз має багато недругів і недоброзичливців в релігійних середовищах через свою атеїстичну позицію. В часи інквізиції він однозначно розділив би долю Джордано Бруно на вогнищі. Багатьом дуже зручно будь-які прогалини в знаннях, будь-який брак інформації чи її розуміння, будь-яку нездатність щось пояснити логічно й фахово відносити під юрисдикцію Бога. Більше того, стенання плечима в дусі «звідки я знаю?» маскується під духовність чи ритуал. Докінз закликає: «Не кваптеся проголошувати будь-що неспрощувано складним; цілком можливо, що ви просто не достатньо ретельно обстежили всі деталі або не повністю їх осмислили». Книга допоможе вам визначитися – хто ви є в питаннях Бога, релігії та церкви. Чи ви теїст (віра в надприродний розум, що створив світ, щосекунди опікується долею свого дітища, активно втручається в усі людські справи, відгукується на молитви, карає за гріхи, переймається добрими й поганими вчинками), чи може деїст (віра в надприродний розум, що лише на початку встановив закони, що керують світом, але надалі не втручається в земні справи й не переймається людськими гріхами й молитвами), чи може пантеїст (невіра в надприродного Бога, а використання слова «Бог» як синоніму Природи, законів Всесвіту, впорядкованості), чи атеїст (невіра в будь-яких богів чи надприродних сил) чи може агностик (неможливість осягнути чи пізнати істину в питанні існування Бога). Взагалі в книзі піднімається ряд важливих і цікавих питань для допитливого й шукаючого розуму. Чому щоб догодити Богу, ми маємо обов’язково в нього вірити? А може Бог схожий на науковця, для якого найвища чеснота – добросовісний пошук істини? А створити Всесвіт хіба Бог міг би, якби не був науковцем? Чи обов’язково мораль поєднувана з релігією? Чому в ім’я доброго Бога люди роблять величезну кількість зла? І ще багато цікавих речей для не затуманеного релігією допитливого розуму.

Єдина причина, чому я поставила 9, а не 10 зірок, полягає в тому, що кілька розділів, які описують його дослідження, були дуже складними та виходили за межі моїх можливостей їх зрозуміти. Окрім цього, це чудова книга, яка розповідає про життя видатного вченого від народження до публікації його несподіваного бестселера Егоїстичний ген. Якщо ви хочете доказів еволюції, вам не потрібно шукати далі, ніж його пояснення про "поганий дизайн" поворотного гортанного нерва та те, як це безпосередньо пов'язано з нашою еволюцією від риб. Докінз це робить, чітко та зрозуміло. Я з нетерпінням чекаю на наступну частину його мемуарів, яку він обіцяє випустити. Його перша книга, Егоїстичний ген, спричинила сейсмічний зсув у вивченні біології, пропонуючи погляд на еволюцію з точки зору гена. Саме в цій книзі Докінз увів термін "мем" — одиницю культурної еволюції, яка сама стала основою сучасної культури. У своїх мемуарах Річард Докінз ділиться рідкісним поглядом на своє раннє життя, своє інтелектуальне пробудження в Оксфорді та свій шлях до написання Егоїстичного гена. Він малює яскраву картину ідилічного дитинства в колоніальній Африці, доповнену замальовками його колоритних предків, чарівних батьків та особливостей колоніального життя відразу після Другої світової війни. У школі-інтернаті, незважаючи на майже релігійний досвід прослуховування платівки Елвіса, він почав свою кар’єру скептика, відмовившись ставати на коліна для молитви в каплиці. Незважаючи на натхненне навчання в початковій та середній школах, лише в Оксфорді його інтелектуальна цікавість розкрилася повною мірою. У останньому розділі Докінз озирається на свої перші 35 років життя і розмірковує над деякими «що, якби» сценаріями, пов'язаними з важливими рішеннями, які він приймав, і подіями, які він пережив за цей період. Нарешті, він говорить про свого найбільшого наукового героя – Чарльза Дарвіна, і про те, як він та кожен інший біолог слідує слідами Дарвіна. Річард продовжує традицію Дарвіна, взяту з його автобіографії, — перераховує особисті здібності, яких йому бракує чи які він має, і пояснює, як досвід його життя сформував людину, якою він став.

Є книги, які ти купуєш, бо вони естетично тебе захоплюють. "Політ фантазії" Річарда Докінза для мене саме з таких. Тут прокинулась моя внутрішня дитина і вирішила, що її треба знати про польоти. Це нон-фікшн. Трохи філософії і багато науки, які цікаво описані. Ілюстрації, то окрема любов. Спочатку її (книгу) можна довго сидіти і розглядати, а потім читати по главі під настрій. Для дорослих - це книга-відпочинок. Принаймні я для себе її так характеризую. Не думала, що біологія і технологія польоту можуть мене так захопити, втім Докінзу це вдалося. Приємного читання і досліджень.