Відтоді, як я прочитала «У розрідженому повітрі» Джона Кракауера, я думала, що більше ніколи не знайду книгу про висотний альпінізм, яка б так яскраво передавала атмосферу гори, написану з такою ясністю й моторошною інтимністю. Ця книга доводить, що я помилялася. Вона така ж прониклива та емоційно сильна, і висвітлює багато аспектів високогірного альпінізму, які зазвичай залишаються за кадром. Головним чином, це книга про непомітних героїв Гімалаїв – шерпів.
Спочатку може здатися, що ця історія багато в чому нагадує трагедію 1996 року на Евересті: обидві експедиції очолювали досвідчені альпіністи, обидві порушили правило повернення до 14:00, обидві стикнулися з проблемами комерціалізації сходжень та скупченням людей у "зоні смерті". Однак уважний аналіз подій на К2 у 2008 році показує, що поспішні висновки тут недоречні. Як і в багатьох подібних трагедіях, істина знаходиться десь посередині.
Книга не лише передає драматизм події, а й порушує важливі моральні та етичні питання альпінізму. Наприклад, межа між професійним обов’язком шерпи та експлуатацією. Чи має замовник право вимагати від шерпи ризикувати життям? Один з шерпів у критичний момент знав, що підйом буде смертельно небезпечним, але відчував, що не може відмовитися, оскільки отримав за це гроші.
Ще один цікавий аспект – комунікація. Учасники експедиції говорили різними мовами, що спричинило серйозні проблеми, особливо коли єдиний перекладач зійшов вниз через хворобу.
Ця книга – надзвичайно захопливе читання, яке пропонує новий погляд на історію альпінізму очима шерпів. Вона допомагає зрозуміти їхню важку роботу, їхню мужність і жертви, які вони приносять заради сходжень, де головну славу зазвичай отримують інші.
«А втім, люди сходять на гори не тому, що в цьому є сенс. Причини знайти можна – це скеровує заблудлу душу, дає друзів самотньому, честь-негіднику, гострі відчуття – знудьгованому. Та, зрештою, прагнення зійти на вершину не піддаються логіці – як і пристрасть, чи подорож на Місяць».
Якщо ви читали «У розрідженому повітрі» Джона Кракауера і вона вам сподобалась – цю однозначно раджу! Всі 300 сторінок я читала з одним питанням – от що їх спонукає шкрябатись на ту вершину, ризикувати найдорожчим – життям, спускатись покаліченими і знову збиратись на наступну вершину?! Мені їх не зрозуміти, але читати було надзвичайно захопливо.
Гора К2, хоч і трішки нижча за Еверест, але підйом набагато складніший - адже дочекатись вікна в декілька днів, коли погода дозволить зійти на вершину – це ще той тест на витривалість та везіння. Група, про яку йде мова, була надзвичайно різношерста – що по національності, що по рівню підготовки, характерах та мотивації до сходження, а ще – вона була надзвичайно велика як на це сходження. Те, що трапилось під час спуску з вершини – було наслідком одного промаху – недотримання попередньо узгодженого плану підкорення вершини. Люди були засліплені жагою стати лапкою на вершину «на висоті 8611 метрів він почувався найвищою людиною на Землі», що забули наскільки небезпечним є спуск такої великої групи в темряві. А далі маємо одну з найбільших катастроф альпінізму.
Яким же моторошним, нервовим був цей спуск – і це лише для мене, не уявляю як вони витримували все, що накликали на свою голову. Скільки особистих трагедій там трапилось: смерті, каліцтва, випробовування на людяність – допомогти товаришу чи пройти повз нього і приректи на смерть. Гора вивернула всю душу навиворіт, показала хто є хто, хто вижив ціною іншого, показало яке було зневажливе ставлення до шерпів (високогірні носії, що виконують найтяжчу роботу: підйом сотень кілограм вантажу, прокладання маршруту, супровід і допомога альпіністам). Альпінізм виглядає красиво, допоки все йде гладенько, а далі це криваво і моторошно.
Я розумію, що спонукає шерпів після такої трагедії, втрати рідних і товаришів, знову йти в гори – це їх єдиний спосіб заробити грубі гроші. А от альпіністів, що були за крок від смерті – я їх не розумію, вони мені як високогірні наркомани з ломкою без наступної «дози». Підкорення, яке одних зробило відомими, а інших прирекло вмерзати в книгу гори. Ви тільки гляньте як моторошно виглядає гора «пам’яті» полеглим альпіністам. А там всередині – краще не писатиму….
Не думала, що дочекаюсь на книжку про альпінізм українською, бо їх дуже мало. Тому просто пораджу всім читати, бо це не просто історія про конкретну трагедію, а і про реалії альпінізму в цілому.
