Я очікувала від цієї книжки іншого, чогось, що я не зможу зрозуміти і мені буде важко продиратися через хитросплетіння історій. Але все було достатньо легко і в фіналі авторка все розклала по поличках.

Роман химерний, і іноді важко розрізнити, що правда, а що мистецька вигадка, до того ж авторка явно насміхається над деякими сучасними підходами до мистецтва. В книжці безліч саркастичних та смішних моментів, а ще, вона написана таким стилем, який ідеально занурює в атмосферу закладу, в якому і вчиться головна героїня. Через це варто читати уважно, щоб в повній мірі оцінити кожну відсилку та метафору.

Ця книжка — ніби зустріч зі старим другом, якого давно не чула. Читаєш — і згадуєш, як усе це відчувалося тоді. Грандіозні концерти та тихі вечори з улюбленими піснями. Безтурботність та відчуття, що їхні пісні розуміють тебе краще, ніж будь-хто інший.

Орвелл оповідає про життя бідняків і бездомних у двох великих містах, описує важкі умови праці, нужденне існування та байдужість суспільства до тих, хто опинився на дні. Не найпозитивніший сюжет, але як же Орвелл гарно пише, було дуже цікаво читати, до того ж, це не просто роман, він заснований на реальних подіях і досвіді життя письменника.

Дуже цікавий стиль оповіді, ніби це щоденник людини, що була свідком і учасником певних подій. Історія про групу друзів та вбивство на острові, на якому немає (або не має бути) нікого окрім цієї компанії. І ні, це не Аґата Крісті, тут все заплутаніше:)

Хороший трилер з класичними для цього жанру несподіваними поворотами, коли ти думаєш що знаєш хто поганець, а наприкінці такий: щооооо??

Антиутопія для підлітків — для мене це було доволі неочікувано. Цікавий світ майбутнього, поселення виживших після великого потопу, в якому є обмежена кількість слів що можна використовувати, заборонене мистецтво, і вираження думок.

Це достатньо моторошно і захопливо. Раджу дуже, навіть якщо ви не підліток:)