Пітер Цукерман
10.0
/10
Нові відгуки
«А втім, люди сходять на гори не тому, що в цьому є сенс. Причини знайти можна – це скеровує заблудлу душу, дає друзів самотньому, честь-негіднику, гострі відчуття – знудьгованому. Та, зрештою, прагнення зійти на вершину не піддаються логіці – як і пристрасть, чи подорож на Місяць».
Якщо ви читали «У розрідженому повітрі» Джона Кракауера і вона вам сподобалась – цю однозначно раджу! Всі 300 сторінок я читала з одним питанням – от що їх спонукає шкрябатись на ту вершину, ризикувати найдорожчим – життям, спускатись покаліченими і знову збиратись на наступну вершину?! Мені їх не зрозуміти, але читати було надзвичайно захопливо.
Гора К2, хоч і трішки нижча за Еверест, але підйом набагато складніший - адже дочекатись вікна в декілька днів, коли погода дозволить зійти на вершину – це ще той тест на витривалість та везіння. Група, про яку йде мова, була надзвичайно різношерста – що по національності, що по рівню підготовки, характерах та мотивації до сходження, а ще – вона була надзвичайно велика як на це сходження. Те, що трапилось під час спуску з вершини – було наслідком одного промаху – недотримання попередньо узгодженого плану підкорення вершини. Люди були засліплені жагою стати лапкою на вершину «на висоті 8611 метрів він почувався найвищою людиною на Землі», що забули наскільки небезпечним є спуск такої великої групи в темряві. А далі маємо одну з найбільших катастроф альпінізму.
Яким же моторошним, нервовим був цей спуск – і це лише для мене, не уявляю як вони витримували все, що накликали на свою голову. Скільки особистих трагедій там трапилось: смерті, каліцтва, випробовування на людяність – допомогти товаришу чи пройти повз нього і приректи на смерть. Гора вивернула всю душу навиворіт, показала хто є хто, хто вижив ціною іншого, показало яке було зневажливе ставлення до шерпів (високогірні носії, що виконують найтяжчу роботу: підйом сотень кілограм вантажу, прокладання маршруту, супровід і допомога альпіністам). Альпінізм виглядає красиво, допоки все йде гладенько, а далі це криваво і моторошно.
Я розумію, що спонукає шерпів після такої трагедії, втрати рідних і товаришів, знову йти в гори – це їх єдиний спосіб заробити грубі гроші. А от альпіністів, що були за крок від смерті – я їх не розумію, вони мені як високогірні наркомани з ломкою без наступної «дози». Підкорення, яке одних зробило відомими, а інших прирекло вмерзати в книгу гори. Ви тільки гляньте як моторошно виглядає гора «пам’яті» полеглим альпіністам. А там всередині – краще не писатиму….
Якщо ви читали «У розрідженому повітрі» Джона Кракауера і вона вам сподобалась – цю однозначно раджу! Всі 300 сторінок я читала з одним питанням – от що їх спонукає шкрябатись на ту вершину, ризикувати найдорожчим – життям, спускатись покаліченими і знову збиратись на наступну вершину?! Мені їх не зрозуміти, але читати було надзвичайно захопливо.
Гора К2, хоч і трішки нижча за Еверест, але підйом набагато складніший - адже дочекатись вікна в декілька днів, коли погода дозволить зійти на вершину – це ще той тест на витривалість та везіння. Група, про яку йде мова, була надзвичайно різношерста – що по національності, що по рівню підготовки, характерах та мотивації до сходження, а ще – вона була надзвичайно велика як на це сходження. Те, що трапилось під час спуску з вершини – було наслідком одного промаху – недотримання попередньо узгодженого плану підкорення вершини. Люди були засліплені жагою стати лапкою на вершину «на висоті 8611 метрів він почувався найвищою людиною на Землі», що забули наскільки небезпечним є спуск такої великої групи в темряві. А далі маємо одну з найбільших катастроф альпінізму.
Яким же моторошним, нервовим був цей спуск – і це лише для мене, не уявляю як вони витримували все, що накликали на свою голову. Скільки особистих трагедій там трапилось: смерті, каліцтва, випробовування на людяність – допомогти товаришу чи пройти повз нього і приректи на смерть. Гора вивернула всю душу навиворіт, показала хто є хто, хто вижив ціною іншого, показало яке було зневажливе ставлення до шерпів (високогірні носії, що виконують найтяжчу роботу: підйом сотень кілограм вантажу, прокладання маршруту, супровід і допомога альпіністам). Альпінізм виглядає красиво, допоки все йде гладенько, а далі це криваво і моторошно.
Я розумію, що спонукає шерпів після такої трагедії, втрати рідних і товаришів, знову йти в гори – це їх єдиний спосіб заробити грубі гроші. А от альпіністів, що були за крок від смерті – я їх не розумію, вони мені як високогірні наркомани з ломкою без наступної «дози». Підкорення, яке одних зробило відомими, а інших прирекло вмерзати в книгу гори. Ви тільки гляньте як моторошно виглядає гора «пам’яті» полеглим альпіністам. А там всередині – краще не писатиму….
Ніколи не перестану шукати відповіді на запитання: для чого люди підіймаються на вершини К2 та Евересту та так ризикують своїм життям. І наче ж було безліч «знаків» та «сигналів», що цього не слід було робити, відкласти чи повернутись. Але, мабуть, в такі моменти засліплює адреналін…
Тільки досягнувши тієї вершини та переживши 15 хвилин ейфорії, починаєш адекватно оцінювати ситуацію та розуміти ціну життя. Але може вже бути запізно.
Чудова книга, історія про підкорення другої за висотою та першої за складністю вершини світу - К2. А ще, це розповідь про шерпів, культуру народів Непалу, Тибету та Пакистану. Що штовхає їх на такий заробіток: бажання заробляти чи все ж прагнення стати кращим серед кращих? Що робить цей народ таким витривалим на генному рівні?
Тільки досягнувши тієї вершини та переживши 15 хвилин ейфорії, починаєш адекватно оцінювати ситуацію та розуміти ціну життя. Але може вже бути запізно.
Чудова книга, історія про підкорення другої за висотою та першої за складністю вершини світу - К2. А ще, це розповідь про шерпів, культуру народів Непалу, Тибету та Пакистану. Що штовхає їх на такий заробіток: бажання заробляти чи все ж прагнення стати кращим серед кращих? Що робить цей народ таким витривалим на генному рівні?
Експерт
Не думала, що дочекаюсь на книжку про альпінізм українською, бо їх дуже мало. Тому просто пораджу всім читати, бо це не просто історія про конкретну трагедію, а і про реалії альпінізму в цілому.
Котик
Відтоді, як я прочитала «У розрідженому повітрі» Джона Кракауера, я думала, що більше ніколи не знайду книгу про висотний альпінізм, яка б так яскраво передавала атмосферу гори, написану з такою ясністю й моторошною інтимністю. Ця книга доводить, що я помилялася. Вона така ж прониклива та емоційно сильна, і висвітлює багато аспектів високогірного альпінізму, які зазвичай залишаються за кадром. Головним чином, це книга про непомітних героїв Гімалаїв – шерпів.
Спочатку може здатися, що ця історія багато в чому нагадує трагедію 1996 року на Евересті: обидві експедиції очолювали досвідчені альпіністи, обидві порушили правило повернення до 14:00, обидві стикнулися з проблемами комерціалізації сходжень та скупченням людей у "зоні смерті". Однак уважний аналіз подій на К2 у 2008 році показує, що поспішні висновки тут недоречні. Як і в багатьох подібних трагедіях, істина знаходиться десь посередині.
Книга не лише передає драматизм події, а й порушує важливі моральні та етичні питання альпінізму. Наприклад, межа між професійним обов’язком шерпи та експлуатацією. Чи має замовник право вимагати від шерпи ризикувати життям? Один з шерпів у критичний момент знав, що підйом буде смертельно небезпечним, але відчував, що не може відмовитися, оскільки отримав за це гроші.
Ще один цікавий аспект – комунікація. Учасники експедиції говорили різними мовами, що спричинило серйозні проблеми, особливо коли єдиний перекладач зійшов вниз через хворобу.
Ця книга – надзвичайно захопливе читання, яке пропонує новий погляд на історію альпінізму очима шерпів. Вона допомагає зрозуміти їхню важку роботу, їхню мужність і жертви, які вони приносять заради сходжень, де головну славу зазвичай отримують інші.
Спочатку може здатися, що ця історія багато в чому нагадує трагедію 1996 року на Евересті: обидві експедиції очолювали досвідчені альпіністи, обидві порушили правило повернення до 14:00, обидві стикнулися з проблемами комерціалізації сходжень та скупченням людей у "зоні смерті". Однак уважний аналіз подій на К2 у 2008 році показує, що поспішні висновки тут недоречні. Як і в багатьох подібних трагедіях, істина знаходиться десь посередині.
Книга не лише передає драматизм події, а й порушує важливі моральні та етичні питання альпінізму. Наприклад, межа між професійним обов’язком шерпи та експлуатацією. Чи має замовник право вимагати від шерпи ризикувати життям? Один з шерпів у критичний момент знав, що підйом буде смертельно небезпечним, але відчував, що не може відмовитися, оскільки отримав за це гроші.
Ще один цікавий аспект – комунікація. Учасники експедиції говорили різними мовами, що спричинило серйозні проблеми, особливо коли єдиний перекладач зійшов вниз через хворобу.
Ця книга – надзвичайно захопливе читання, яке пропонує новий погляд на історію альпінізму очима шерпів. Вона допомагає зрозуміти їхню важку роботу, їхню мужність і жертви, які вони приносять заради сходжень, де головну славу зазвичай отримують інші.
Бестселери
Фільтр