«Нарешті полюс. Приз трьох століть. Мрія і мета двадцяти років мого життя. Нарешті мій! Ніяк не можу змусити себе усвідомити це. Все видається таким простим і банальним».
Неймовірно крута книга!😍 От всім раджу! Не припиняю казати, що краще за будь-яку вигадану історію, є історії з реального життя. Ось яскравий приклад. Тут вам і пригодницький роман, і мотиваційна книга, і біографія, і нонфікш про далеку північ, ескімосів, флору і фауну.
«День був чудовий, світило сонце, дув легенький вітер, температура сягала -40°» і це сидить читає баришня, у якої за вікном -6° і вона носа на вулицю не хоче висунути. -40° - чудова погода!??!!! Ви уявляєте цю жагу людей, це нестримне бажання досягнути Північного полюса, щоб піддавати свій організм таким тортурам?! Низькі температури, неймовірно складний і небезпечний шлях Північний морем крізь лід, мілину і підступні течії, де щохвилини паковий лід може просто розчавити корабель як горішок, і це ще квіточки в порівнянні з тим, що чекає на команду попереду. А там півроку в темряві без сонця, в постійній мерзлоті. Я від цих описів інеєм покривалась – знаєте яке у них прибирання було в каютах – вони лід з-під койки вигрібали! Мати рідна! Пірі мав гарний хист до письма — книга написана надзвичайно цікаво, неймовірно круто поданий опис ескімосів: їх побут, традиції, одяг, розподіл обов’язків, спосіб життя та пристосування до екстремальних умов. Ну просто «вау»! Це не суха статистика, це дуже якісний пригодницький екшн.
З моменту виходу першої групи з корабля в напрямку «північ» - я нігті згризала від переживань за них. Дуже тяжкий і небезпечний шлях, і хоча всі деталі були продумані, дуже грамотно розроблена система переходів, але постійний рух льоду, тріщини, сніг, туман, мороз і вітрюган – все це мало свої плани на групу дослідників. Пірі не лише дослідник, він і винахідник, що намагався удосконалити все спорядження, що треба експедиції в дорозі – сани, примуси, одяг, їжу і т.д. А як мені шкода було песиків — скільки їх померло в цій експедиції(
Роберт Пірі геніально продумав свою останню експедицію, в 53 роки провів за собою групу туди й назад, протопав ніжками сотні миль, керував твердою рукою, знаходив рівновагу між ескімосами і своєю командою, слідкував за всім і кожним, оперативно і жорстко приймав рішення – і в сукупності «після двадцяти трьох років тяжкої праці, розчарувань, труднощів, поневірянь, страждань і ризику я нарешті позбувся жаги, яка штовхала мене до Північного полюса. Я здобув великий географічний приз – Північний полюс».
