Біла кімната

Спонсор персонажів — ПрАТ "Київський картонно-паперовий комбінат" за підтримки чату джі-пі-ті.

Якщо вихователька дитячого садочку натягне на одну руку червону шкарпеточку, а на другу — зелену, і почне ними розповідати діткам історію про зустріч звіряток у зимовому лісі, а ви раптом заглянете на цей перфоманс, то отримаєте на порядок більше кольорів та емоцій, ніж коли вас важка доля спонукає прочитати цей твір.

Це було дуже, дуже погано в усіх сенсах. Пласкі картонки замість героїв, натужно-вимучені діалоги замість живої розмови, дирява структура, в якій Головний Твіст™ вгадується буквально в першому ж розділі, на сторінках 10-12. А також деталі, які начебто мали працювати на глибину твору, насправді нікуди не ведуть і нічим не закінчуються, і якщо вирізати половину їх в перших розділах, це абсолютно нічого не змінить в останніх.

Найгірше, що авторка обрала форму сюжетного руху через діалоги, а враження, що писав їх чат джі-пі-ті, тому все, що відбувається і що відчувають герої, буквально проговорюється штучними неприродніми конструкціями. А якщо ви раптом не зрозуміли, що мали б відчути, то вам повторять це через пару речень ще раз. Коротше, "В очікуванні Годо" не вийшло.

Наступне найгірше, що це подається як трилер, але це нагла кричуща брехня. З таким самим успіхом можна назвати трилогію Голлі Блек "Народ повітря" документальним історично-фольклорним дослідженням. Або казку "Рукавичка" — посібником по архітектурному дизайну. Це спроба в високополичну психологічну прозу з мораллю "пристібай пасок безпеки", але (див. кінець абзацу вище).

І останнє, також погане: сильно хочеться подивиться в чесні очі редакторів, які пропустили:
⏺"майорить стеля"
⏺"погляд вразив інтенсивністю"
⏺"твої зелені очі проштрикнули мене в саме серце"
⏺тощо, тощо, тощо.

Я реально не знайшла, за що б тут можна було накинути хоча б одну зірочку. Єдина перевага книги — це її розмір. В сенсі, що дарма витрачається не надто багато часу.

Категорично й наполегливо #Дафа_не_радить

В мене на каналі ви можете знайти фото із стікерами (їх прям рясно). Жовтий стікер — натужні діалоги, помаранчевий — недолугі словесні або мотиваційні конструкції. Але в якійсь момент жовті стікери в мене закінчилися, тож позначено не все.

На моїй пам'яті - один з найцікавіших дебютів останніх років. Я прямо впевнена, що книгу чекає доля якоїсь з книжок Павлюка, які все купують і купують, читають і читають. Це і київський текст, в якому всі локації впізнаються, і загадка/пастка, з якої треба вийти герою, і відчуття ностальгії по всім сезонам року одразу. Хороша історія, дуже хороша

Маю перші 10 сторінок. Розгін непоганий. Далі трансмісія починає ковзати асфальтом, і доводиться викликати бабцю.