Відьми з Варде

Трагічна, чуттєва безвихідь.

Саме такими словами можна описати цей роман. Історія про жінок 17-го століття, яким не пощастило потрапити під обвинувачення інквізиції.

Мені подобається, що сила жінок тут проявляється більше у взаємопідтримці та солідарності, а не через ненависть до існуючого порядку. Незалежно від становища, вони намагаються допомогти одна одній у, здавалося б, безвихідній ситуації. Донька намагається врятувати свою матір, незважаючи на їхні непрості стосунки. Аристократка хоче захистити сироту, бо та нагадує їй власну доньку. Старенька заступається за всіх жінок, бо впевнена в їхній невинності, хоча знає, що її за це чекають муки.

Тут немає суто позитивних чи негативних героїв, і це робить роман ще більш реалістичним. Є кілька елементів магії, які так і не розкриваються повністю, але вони додають історії особливого шарму.

Історія справді трагічна. Читаючи, відчуваєш, що для багатьох персонажів все закінчиться погано, але від цього роман не стає менш захопливим.

Чудова книга для осені

Від відьом середини 17-го століття до сьогодні або "Чим пахне суп з оселедця?"

На клубі "Читаємо з Дафою" ця книга отримала колективно ⭐️2,7 з 5 зірочок⭐️

💔 Буквально всі зійшлися на тому, що:
➡️ спроба змішати в один компот і історичну тему, і фентезійні елементи, і фемреалізм сильно попсувало книгу в цілому
➡️ помітки, що це YA, не вистачає — тоді хоча б очікування від неї були відповідні
➡️ дослівні протоколи з судових засідань над відьмами — це, звісно, добре, але не завадило б тоді і решту фактів співвідносити із реальністю
➡️ або не співвідносити і навпаки додавати містичного жару, але тоді не казати, що це прям правда правд, все саме так і було. А то виходить, що в протоколах правда, а потім бац! - і то щури стройними рядами під дудку відьми пляшуть, то буря століття по мановєнію хустки починається.

І це я ще мовчу про епізод, коли сільська підлітка, яка не вміє ані читати, ані писати, у 1662 році проголошує на суді "Долой патріархат!" Ну серьйозно?

Або ці нескінчені лимони, які Анна протягом двох років і сама їла, і дітей годувала, і листи соком писала. І все це без поповнення запасів. Ростуть вони просто там, за Полярним колом, не знали?

💬 Зрештою, про те, що ми це читали, майже ніхто не жалкував, але от радити це комусь ще — тут ні, ніхто на такий крок не зважився.

😢 Особливо нєвдобно було перед однією пані, якій книга також не зайшла, але вона бачила навколо купу захоплених відгуків і вирішила прийти на клуб, аби послухати, то чим же вона хароша... 😅 Да, нєвдобнєнько вийшло, вибачте!

З плюсів знайшли тільки 2 моменти:
- гарний шрифт та верстка (а це точно про сенси?)
- ми тепер знаємо про існування острова Варде (хоча достатньо було статті в Вікі).

Колективне одноголосне НЕ РАДЖУ

Цікаво читати знаючи що це було .