Аня Берґман

Я щиро вражена романом «Відьми з Варде» — він залишає шрам і порушує в голові тисячі запитань. Часом я відчувала справжній жах: страждання тих жінок, несправедливість, яку творили люди, що володіли владою — особливо церква та суди. Те, що за одну необережний танок чи навіть просто за чутки могла настати смерть або тортури… І як добре, що ми живемо в інший час, хоч і зі своїми проблемами. Вона неймовірна 💔 Раджу всім

Анонім

Написано класно, реальна історія викладена через художню вигадку дуже майстерно, так, що іноді мені здавалося, ніби це не реальні історичні події. Не хотілося вірити, що так дійсно було в 17 столітті. Мені сподобалось, і я думаю на читацький клуб під обговорення книга має зайти особливо класно. Але я відчуваю, ніби не до кінця змогла її «розшифрувати». Є відчуття, ніби закладено більше, ніж я змогла прожити і усвідомити, чи просто написана вона недостатньо глибоко і хотілось більшої повноти та глибини герої, більше психології, більше їх думок і рефлексій чи хоча б історій. Якось місцями мені було плоскувато, і тому книга не змогла прям глибоко торкнути, як могла б. Але загально — цікава книга.

Анонім

“Відьми з Варде” – це історія про сильних жінок. Назва ніби обіцяє епічне фентезі, але насправді це історія про всіх нас. Про тих ранніх жінок, які жили у світі, створеному за правилами чоловіків. У світі, де будь-який чоловічий каприз чи фантазія могли обернутися для жінки смертним вироком. Ти потанцювала на святі? Це непристойно – отже, ти відьма. Ти відмовилася бути покірною і посміла мати власні бажання? Ти відьма. Тебе зґвалтували? Ти відьма, бо нібито спокусила. Я зрадив дружину? Винна моя коханка – відьма, бо приворожила. Ти занадто розумна, знаєш те, чого не знаю я? Ти відьма. Безліч причин – і жодної справедливої. Ця книга не є документальною, але вона про реальних людей. Про тих, хто загинув під час переслідувань 1662–1663 років. Марен. Зіґрі. Інґеборґ… Авторка зізнається, що під час роботи час від часу вимовляла їхні імена вголос, аби вшанувати пам’ять. І я теж вимовила. Тому що ці невинні жертви заслуговують на набагато більшу увагу, ніж їм приділяє світова історія. Але водночас цей роман – про надію. Про тих, хто був жертвою, але хоча б у вигаданому світі зміг перестати нею бути. Про жінок, які отримали силу, здатну налякати й похитнути чоловічий порядок. Атмосфера книги вражає. Вітер у волоссі, гаряче тіло коня під ногами, могильний холод тюремних камер, звірства, від яких холоне кров. Читаючи, ніби переносишся в той час і відчуваєш усе на власній шкірі. Дуже незвичний і спосіб оповіді: історія розказана від двох осіб – дорослої жінки, коханки короля, та дівчинки-підлітка. Причому розділи від імені жінки написані у формі листів до короля, які вона навіть не може відправити, а лише ховає у шкатулку. Любовна лінія тут майже відсутня, але саме тому вона така особлива: кілька сцен передають ніжність, повагу й глибокий душевний зв’язок краще, ніж цілі розділи в інших романах. Загалом ця книга стала для мене дивним і водночас цілющим досвідом. Вона ніби уособлює саму природу – жива, сильна, справжня. Відчувається у кожному рядку. Моя оцінка – 5/5. Дуже раджу прочитати.

Анонім