Аня Берґман

“Відьми з Варде” – це історія про сильних жінок. Назва ніби обіцяє епічне фентезі, але насправді це історія про всіх нас. Про тих ранніх жінок, які жили у світі, створеному за правилами чоловіків. У світі, де будь-який чоловічий каприз чи фантазія могли обернутися для жінки смертним вироком. Ти потанцювала на святі? Це непристойно – отже, ти відьма. Ти відмовилася бути покірною і посміла мати власні бажання? Ти відьма. Тебе зґвалтували? Ти відьма, бо нібито спокусила. Я зрадив дружину? Винна моя коханка – відьма, бо приворожила. Ти занадто розумна, знаєш те, чого не знаю я? Ти відьма. Безліч причин – і жодної справедливої. Ця книга не є документальною, але вона про реальних людей. Про тих, хто загинув під час переслідувань 1662–1663 років. Марен. Зіґрі. Інґеборґ… Авторка зізнається, що під час роботи час від часу вимовляла їхні імена вголос, аби вшанувати пам’ять. І я теж вимовила. Тому що ці невинні жертви заслуговують на набагато більшу увагу, ніж їм приділяє світова історія. Але водночас цей роман – про надію. Про тих, хто був жертвою, але хоча б у вигаданому світі зміг перестати нею бути. Про жінок, які отримали силу, здатну налякати й похитнути чоловічий порядок. Атмосфера книги вражає. Вітер у волоссі, гаряче тіло коня під ногами, могильний холод тюремних камер, звірства, від яких холоне кров. Читаючи, ніби переносишся в той час і відчуваєш усе на власній шкірі. Дуже незвичний і спосіб оповіді: історія розказана від двох осіб – дорослої жінки, коханки короля, та дівчинки-підлітка. Причому розділи від імені жінки написані у формі листів до короля, які вона навіть не може відправити, а лише ховає у шкатулку. Любовна лінія тут майже відсутня, але саме тому вона така особлива: кілька сцен передають ніжність, повагу й глибокий душевний зв’язок краще, ніж цілі розділи в інших романах. Загалом ця книга стала для мене дивним і водночас цілющим досвідом. Вона ніби уособлює саму природу – жива, сильна, справжня. Відчувається у кожному рядку. Моя оцінка – 5/5. Дуже раджу прочитати.

Анонім

Норвегія, 17 сторіччя. Небезпечний час, щоб бути жінкою. Історія розвивається на тлі реальних історичних подій, які мали місце у 1662-1663 роках і які задокументовані в судових протоколах. Деякі з персонажів книги також є або натхненні історичними постатями того часу. Історичний бекграунд не можливо не відмітити - авторка дійсно приділила йому значну частину своєї уваги при написанні книги. «Відьми з Варде» - це історія, про багатьох сильних героїнь, які так чи інакше стикаються з жорстокістю людей, яка прикривається звинуваченнями у чаклунстві. Історія, яку має прочитати кожна жінка, яка каже, що фемінізм не потрібен. Історія, яка доведе, що жінка жінці - дім та прихисток. Напевно, найбільш вражаюче для мене - це як майстерно Аня Берґман вплітає в історичну канву елементи фентезі та дрібку міфології різних скандинавських народів, об’єднуючи все в магічний реалізм. Книжка повільна, декілька разів я хотіла її відкласти до кращих часів, але водночас вона наповнена багатьма важливими та важкими темами як дорослішання, материнство, дружба, сестринство, кохання, здорове й токсичне. Мені дуже сподобалось, що історія має не одного оповідача, а декількох, що дозволяє подивитися на неї комплексно та більш широко, познайомитись з різними точками зору на одні й ті самі моменти. Ця книга - це історія жінки, молодої та зрілої, бідної та багатої, яка так чи інакше не застрахована від чоловічої жорстокості та знущання. Книжка настільки просякнута темами мізогінії та патріархального суспільства, де інколи жінка - це власність чоловіка та його сексуальна розрада, що іноді її важко та огидно читати. Але ще огидніше стає від усвідомлення того, що ці події дійсно відбувалися в реальності. Але, не зважаючи на всі труднощі, це також історія трансформації, змін та становлення. Мені було надзвичайно приємно читати про те, як жінки підтримували одна одну, навіть у найгірших ситуаціях, навіть не зважаючи на нерівність у статусах. Ця книга дійсно про те, що жінка може стати для іншої жінки опорою у важкі часи. І це неабияк зігріває душу. Магія в цій історії відіграє важливу роль: вона і порятунок, і прокляття; за неї карають, але водночас в ній знаходять розраду. Я так і не зрозуміла, чи дійсно існує магія у світі книги, чи це просто бажання людей її бачити та бурхлива уява. Фінал книги мене вразив. Для деяких персонажів я не передбачала такого розвитку подій. Загалом книга чудова. Вона емоційна, глибока та атмосферна. Тож раджу до читання.

Анонім

Ну що я можу сказати, дівчата... "Танцюйте! Сестринство в стійкості!" Ця книга - прямий заклик бути сильними, мужніми, стійкими, підтримувати одна одну та не забувати, що у кожної з нас є голос якого боїться Темний Володар. Ким би він не був для вас особисто. Не бачу сенсу розписувати сюжет, бо навіть беручі у руки книгу я прекрасно знала про що вона буде, особливо якщо ви знаєте, як мінімум, історії про салемських відьом, і наскільки вони були жорстокими і по наскільки дурним обвинувачуванням. Спалити живцем жінок за те що хтось їх побачив в образах кішок, які прокрались до льоху і випили все пиво... Авторка доволі прямо вказує на тих, хто напряму прислужував Темному Володареві, і це точно не жінки, а чоловіки, які могли бути ким завгодно - королем, воїном, вченим, лікарем, архітектором. А водночас у жінок була тільки роль або матері, або відьми. Я бачила в коментарях що люди жалілись на фантазійні елементи в книзі. Але я бачу це як прояви фантазії у головах набожних людей, такі ж фантазії як і образи жінок у формі птахів, які кличуть бурю на кораблі. Книга заставила мене плотно поридати над такими не справедливими долями героїнь.. Читалось на одному подиху. Авторський почерк письменниці просто прекрасний. Я так і бачу як стою на фіорду посеред замерзлої пустелі зі снігу, а над головою в мене танцює бузково зелена аврора. Раджу прочитати цю книгу будь-якій жінці, дівчинці, і особливо чоловікам. Жорстокості тут багато, але висновки дуже ясні. "Я більше, ніж куховарка, більше, ніж служниця, більше, ніж праля, більше, ніж швачка, більше, ніж годувальниця, більше, ніж дружина". "Але відьма ніколи не помирає, бо вона живе в тобі й у мені."

Анонім