Можна мені одну цибулину?

RDT оцінка
4.0
1
Ваша оцінка
відгуків
1
В наявності
420 грн
0 грн
Рекомендована роздрібна ціна
420 грн
1
Про товар
Код товару
115130
Видавництво
Рік видання
Палітурка
Мова
Українська
Ілюстрації
Данила Штангеєва
Кількість сторінок
176
Формат (мм)
210 x 150
ISBN
9786179536618
Опис

Байки соціолога про щасливі суспільства, або Як інвестувати у невидиме

«Можна мені одну цибулину?» — це збірка коротких оповідей про те, як будуються щасливі суспільства. Книга є рефлексією авторки-соціологині на сотні проведених опитувань та спостережень в Україні та за кордоном. Що спільного має букет квітів і демократія? Чому дорослі будують халабуди? Як позичити в Європи цінності? Що треба, аби розчинити радянську ностальгію? Чому деякі будівлі руйнують нас? Авторка відповідає на ці та багато інших запитань, намагаючись зрозуміти себе та світ навколо. Написані легкою мовою та переплетені цікавими прикладами, ці тексти є свіжим поглядом на соціологію, дають низку прикладів, як маленькими щоденними кроками будуються щасливі суспільства та демократії.

Авторка Оксана Лемішка — дослідниця медіа та культури, соціологиня. Чотири роки очолювала Центр сталого миру та демократичного розвитку в Україні, працюючи з агенціями ООН, проєктами USAID та представництвом ЄС в Україні та за її межами.

Збірка проілюстрована роботами Данила Штангеєва, які влучно та іронічно розкривають тему кожного есе.

Враження читачів
RDT оцінка
4.0
1
Ваша оцінка
відгуків
1
Zoe
Котик
4
25.03.2025
«Але кожна щаслива душа – то наше майбутнє»

Коли я купляла книгу, я не дуже розуміла про що вона, окрім загального психологічно-соціалогічного напрямку і, зізнаюсь, повелась на цікаву назву.
Зараз, закінчивши читати, я все ще гадки не маю, про що саме була ця книга.

Спеціалізація авторки – соціологія, але більше ми про неї нічого не знаємо. І, щиро кажучі, соціологічні дослідження тут обмежуються тільки однією-двома загальними фразами-висновками, з яких авторка розпочинає свої есеї. Тому на кожне «говорить соціологія», так і кортіло спитати: а ця соціологія з нами в одній кімнаті?

Я не знаю, чому це взагалі було видано. Всі яесеї закороткі, і більше нагадують потік свідомості незнайомої мені людини в дописах на фейсбуці. Якість текстів – наче я писала :) Більшість з них не мають чіткої думки або лінії викладу, і розповідають як мусить бути в ідеальному сферичному світі в вакуумі.

Також очікуйте на гумор в стилі мема хей кідс і просто невідредагований текст, через який мій мозок часом підвисав: фрази «ВИ можете… пекти хліб, як ТВІЙ прадідусь»
або «Андерсон писав» (без вказання який саме Андерсон і хто він в біса такий, щоб його цитувати).

У збірці нема унікальних думок або хоча б цікавого досвіду, нема експертизи, немає аргументованих або кмітливих роздумів, і нема краси тексту.

Всі тексти звучать як мотивуючі промови про успішний успіх із серії «не будьте бідними», а не соціологічний аналіз, і цим неймовірно бісять. Чого соціологиня розповідає мені, що толерантність токсична і зверхня, і треба замість неї «щиро любити»? Взагалі, друга половина есеїв з накопиченним неймдропінгом бога починає скидатися на проповідь.

Багато текстів зводяться до порад із серії: «Депресія? Порадій». Авторка демонструє глобальне делулу і через всю книгу повторює: «дивіться, як добре живуть данійці/австрійці, а давайте так само жити.

Ось ще кілька її порад:
- замість того, щоб «наїдатися» на свята, купіть квиток на балет в партер;
- інвестуйте в роботи відомих українських митців;
- започаткуйте газету в своєму місті/селі;
- зробіть все можливе, щоб не бути бідними в старости (але також не заганяйте себе на роботі і більше відпочивайте);
- «Хай Бог помагає!»

Моя проблема навіть не в самих ідеях — в свої більшості вони порядні: соціалізуватися, розвивати інфраструктуру, ставити радощі в пріоритет тощо. Але оцей мрійливий виклад, наче це все так легко зробити, і повна відсутність розуміння витоків тих чи інших проблем неймовірно дратували.

З хорошого: сподобались есеї про халабуди, Краматорськ і єврейську спадщину. От і все.
Ви переглядали