Маленький друг

З перших сторінок ми попадаємо в той день,коли хлопчика знайшли мертвим. І бачимо переживання його матері. Уявити навіть не можу що вона відчувала. Авторка чудово прописала цю трансформацію від щасливої до депресивної жінки.

І дуже шкода було малу Герріет,яку в сімʼї недолюблювати,вважаючи занадто «не такою»
.
Книга має дуже неспішний темп. Місцями події навіть є нудними,але рятує мова автора,котра насичує текс гарними описами і деталями.

Я в певний момент шкірою і повітрям попала в душне літо на поді будинку захламленого непотребом.
.
Ця історія сповнена драми і переживань.

Вона про вимушене дорослішання

Про дитячі травми з яких не вибратися

Про дорослі травми яких не позбутися

Про вплив сімʼї котра руйнується на майбутні покоління

Про спогади. Дуже болючі і вʼязкі,котрі лишають за собою глибокі шрами.
.
Книгу варто брати з настроєм на розмірене провадження часу. На знайомство з персонажами котрих в якийсь час захочеться обійняти,в інший струмить за плечі зі словами «що ж ти робиш?». На час проведений з дорослою-маленькою Герріет.
.
Однозначно читатиму і інші книги авторки. Згодом. Поступово. Під настрій.

Роман "Маленький друг" - це історія про глибоку самотність у великій родині. Анотація хибно наштовхнула на думку, що це буде розслідування, щось із нотками детективу, але, на мій жаль (не знаю як у вас) суть цієї детективної зв'язки не в тому, щоб знайти хто винен, а в тому, щоб показати, як все це вплинуло на величезну кількість людей. А найбільше - на Гарієтт, котра буквально стає одержима темою смерті свого брата.

Я намагаюсь скласти до купи думки, про що ж цей роман? Так, ніби відкритість фіналу не дозволяє окресити спрямованість історії. Про самотність? Вбитої горем матері, епізоди з якою просякнуті безнадією та тугою. Підлітка, яка одержима пошуком відповідей на питання, в чому їй ніхто не допомагає і не йде назустріч, від чого вона сама в своїй голові малює уявні висновки та чинить самосуд.

Все в цій книзі якесь таке монотонне, химерне, ця величезна родинна з нескінченними тітками-бабцями; розбитий шлюб, ворожість між сестрами, єдина надія була, що щось буде з цієї дружби Гелі-Гарієтт, але, на жаль, і тут мінус.

Ще й відкритий фінал, який ну взагалі ніяк не доповнює картину оповіді, дає лише кілька дуже банальних здогадок, але при цьому, здогадуюсь, що авторка і сама не знала відповіді на свої питання.

Не можу рекомендувати цю книгу всім, вона дуже тягуча, місцями нудна, і спочатку сюжет створює хибні очікування. Але я можу оцінити стилістичну майстерність авторки та її здатність занурити в атмосферу так, щоб ви відчули свою присутність поруч з цими персонажами.

В каруселі - те, як штучний інтелект бачить героїню Гарієтт, попросила намалювати)

Книга, яка змушує відкласти всі справи. Історія, яка настільки красиво написана, що постійно уявляєш, як круто її можна було б екранізувати. Це все про «Маленький друг» Донни Тартт💭

Виявляється, дана книга була вперше видана ще у далекому 2002 році. І незважаючи на те, що події у ній відбуваються десь у сімдесятих роках двадцятого століття, читати її дуже цікаво.

По сюжету у нас є молода сім’я, яка складається з батька, матері, сина дев’яти років та двох маленьких сестричок. На День Матері хлопчика знаходять повішеним на подвір’ї власного дому. Після цього життя всіх членів сім’ї зміниться назавжди.

Спочатку я думала, що це буде детектив із розслідуванням смерті та сімейними загадками. Все так і починалося: наймолодша сестра Гаррієт разом зі своїм другом Гелі хочуть знайти винного. Але читаючи сторінку за сторінкою я зрозуміла, що авторка на прикладі однієї трагедії хоче розповісти про те, як змінилося життя кожного з героїв. І в той же час показати нам, як може скластися доля у інших неблагополучних родинах маленького містечка Александрія у штаті Міссісіпі.

Дуже раджу вам «Маленький друг», якщо вам подобається творчість Донни Тартт, а також якщо ви любите красиво написані сімейні історії. Незважаючи на трагедію у книзі, вона неймовірна!

• Та хоч Гаррієт заборонили ділитися власною журбою, журба матері правила постійним докором, і Гаррієт відчувала через це непевну відповідальність – вона робилася відчутною, насичуючи весь будинок, ніби імла; її густа хмара висіла в її матері над похиленою головою і зсутуленими плечима – важка, наче запах віскі, що тягнувся за батьком, коли той випивав. Гаррієнт прокрадалася до дверей і безгучно спостерігала за тим, як мама сидить за кухонним столом під жовтуватим світлом лампи, підпираючи голову руками й затиснувши в пальцях запалену сигарету.

• – Іноді життя не обертається так, як ми вважаємо за потрібне, – сказала Еді, ніби ділячись якимсь потішним, але маловідомим фактом.

🎧 Hello Again – Neil Diamond