Маленький друг

З перших сторінок ми попадаємо в той день,коли хлопчика знайшли мертвим. І бачимо переживання його матері. Уявити навіть не можу що вона відчувала. Авторка чудово прописала цю трансформацію від щасливої до депресивної жінки.

І дуже шкода було малу Герріет,яку в сімʼї недолюблювати,вважаючи занадто «не такою»
.
Книга має дуже неспішний темп. Місцями події навіть є нудними,але рятує мова автора,котра насичує текс гарними описами і деталями.

Я в певний момент шкірою і повітрям попала в душне літо на поді будинку захламленого непотребом.
.
Ця історія сповнена драми і переживань.

Вона про вимушене дорослішання

Про дитячі травми з яких не вибратися

Про дорослі травми яких не позбутися

Про вплив сімʼї котра руйнується на майбутні покоління

Про спогади. Дуже болючі і вʼязкі,котрі лишають за собою глибокі шрами.
.
Книгу варто брати з настроєм на розмірене провадження часу. На знайомство з персонажами котрих в якийсь час захочеться обійняти,в інший струмить за плечі зі словами «що ж ти робиш?». На час проведений з дорослою-маленькою Герріет.
.
Однозначно читатиму і інші книги авторки. Згодом. Поступово. Під настрій.

Роман "Маленький друг" - це історія про глибоку самотність у великій родині. Анотація хибно наштовхнула на думку, що це буде розслідування, щось із нотками детективу, але, на мій жаль (не знаю як у вас) суть цієї детективної зв'язки не в тому, щоб знайти хто винен, а в тому, щоб показати, як все це вплинуло на величезну кількість людей. А найбільше - на Гарієтт, котра буквально стає одержима темою смерті свого брата.

Я намагаюсь скласти до купи думки, про що ж цей роман? Так, ніби відкритість фіналу не дозволяє окресити спрямованість історії. Про самотність? Вбитої горем матері, епізоди з якою просякнуті безнадією та тугою. Підлітка, яка одержима пошуком відповідей на питання, в чому їй ніхто не допомагає і не йде назустріч, від чого вона сама в своїй голові малює уявні висновки та чинить самосуд.

Все в цій книзі якесь таке монотонне, химерне, ця величезна родинна з нескінченними тітками-бабцями; розбитий шлюб, ворожість між сестрами, єдина надія була, що щось буде з цієї дружби Гелі-Гарієтт, але, на жаль, і тут мінус.

Ще й відкритий фінал, який ну взагалі ніяк не доповнює картину оповіді, дає лише кілька дуже банальних здогадок, але при цьому, здогадуюсь, що авторка і сама не знала відповіді на свої питання.

Не можу рекомендувати цю книгу всім, вона дуже тягуча, місцями нудна, і спочатку сюжет створює хибні очікування. Але я можу оцінити стилістичну майстерність авторки та її здатність занурити в атмосферу так, щоб ви відчули свою присутність поруч з цими персонажами.

В каруселі - те, як штучний інтелект бачить героїню Гарієтт, попросила намалювати)

Ну, шик. Мій останній із непрочитаних романів Донни Тартт завершено, і я вже в передчутті, що можу їх усі неодноразово перечитувати.

Чи нудніший він за «Таємну історію» та «Щиголь»? Не зовсім. Швидше, що відрізняється. І дуже, дуже, дуже неквапливий - ніби сутінки, що повільно наповзають з кутів, яким тільки дай волю, і вони звернуться в ніч, схоплять, почнуть топити.

Треба вчитися затримувати подих. Та воно саме завмирає. Чи від великої кількості рудоволосої таємниці, чи від склок між тітоньками Гаррієт, чи від каші зміїних хвостів, чи від стеження за бандитами - роман, насправді, тримає у підвішеному стані

Чи дізнаємося ми, хто вбив Робіна і чи вбив? Хмм. Ми абсолютно точно дізнаємося. А от чи був сенс про це дізнаватися ?!

А ще я отримала незліченну насолоду від того, як спритно дванадцятирічна дівчинка змогла стравити бандюг один з одним, ставши їх сущим кошмаром, дозволивши гризти самих себе, по суті, лише своєю примарною присутністю в їхньому житті.

Детектива тут як такого немає – за це я особливо люблю Донну Тартт. Швидше, це одна з моїх ніжно обожнюваних психологічних і духовних подорожей углиб себе з розглядом внутрішніх демонів та виявлення джерела найчистішого світла.

Який характер Гаррієт, таким шляхом становлення особистості і провела її Донна. Небезпечним, по краєчку леза, але з ранами, що швидко гояться, як на всіх дітях.

Це було крутим читанням, раджу