Ми робили бомби для Гітлера

Колись у школі ми робили проєкт про остарбайтерів з нашого села. Спілкувалися з їхніми родичами, бо багатьох не було серед живих або вони жили в інших країнах. Але як ті куці розповіді могли передати емоційний стан тих молодих людей, яких забрали з рідного дому, від сім'ї, змусивши до рабської праці? Родичі не ятрили рани, розповідали лиш необхідне. А більше зрозуміти, що відчували вивезені у Німеччину хлопці і дівчата, допоможе ця книжка.

"Ми робили бомби для Гітлера" розповідає від першої особи дівчинки, яка опиняється у таборі праці. Текст написано так, ніби справді читаєш щоденник чи слухаєш розповідь дитини: важливі факти, щирі емоції.

Ліда опинилася у екстремальних умовах, і її мета - не лише вижити, а й знайти сестру. Аде буде дуже важко, і фізично, і психологічно.

Зовсім юні люди мусили доводити нацистам, що вони сильні, умілі, працьовиті і здорові. З одного боку дитина хоче вижити, а для цього треба бути корисною. З іншого боку, бути корисною нацистам - не так легко психологічно. Ви уже зрозуміли з назви, чому.

До героїв цієї книжки прив'язуєшся. Вболіваєш за їхнє щасливе визволення.
Про табори смерті і табори для працівників написано багато, але саме така книжка, з точки зору дитини, дуже зворушує. Традиційно не покидає думка про те, як мало винних були покарані. Як багато людей не зробили висновки з величезного людського горя! І скільки наших предків втратили життя або здоров'я у німецьких таборах, а потім - у Гулазі. Бо про злочини радянських військ авторка теж пише.

Книжка сюжетно пов'язана з романом авторки "Викрадене дитя". І хоча їх можна читати окремо, я все ж рекомендую читати обидві, бо дуже хороші.

"Красу можна створювати де завгодно".
"Будьте корисні, інакше вас уб'ють".

Чи є мірка життєвих випробувань?
На мою думку, випробування, які випали на долю старшої сестри ЛІДИ були значно важчими, ніж ті, через які довелося пройти молодшій Наді.

💣 Спогади Ліди вирізняються чіткістю. Вона ясно пам'ятає те, що трапилося, коли відступали радянські війська і на зміну їм прийшли німці. І те, як полегшення і мрії людей про спокійне життя розбилися на друзки.

Ліда потрапляє у нацистський полон в нестерпні умови, в яких, здавалося б, навіть худобу не утримують. Жахливе відношення нацистів до недолюдей-слов'ян Ліда випробовує на собі. Жахлива антисанітарія, миска супу і шматок хліба із тирси - все, що очікує на дитину, якій заледве виповнилося дев'ять. А ще непомірна рабська праця та постійний супровід смерті.
І тоді, коли здавалося б мають мати місце лише інстинкти виживання, беруть вгору доброта, співчуття і людяність.

Лише думка про сестру зігріває Ліду, відповідальність за неї змушує її бути сильною.
А ще Ліда постійно намагається пробудити в пам'яті тонкий аромат бузку, але навколо лише запах гнилі та смерті. Та навіть тут дівчинка знаходить друзів, сестру свого серця та брата свого ❤️‍🔥, які підтримали її морально.

💣 Ця книга видалась мені навіть сильнішою за першу частину. Щоб її написати, авторка зібрала розповіді багатьох рабських робітників, які поділилися з нею своїми особистими історіями.
Деякі факти я не знала, і вони мене направду шокували. Хто такі остарбайтери, чому після війни радянський союз так вперто намагався повернути додому своїх біженців - дізнаєтесь, коли прочитаєте цю книгу.

💣 Я дуже співчувала Ліді, вболівала за всіх дітей, на долю яких припали недитячі випробування. Пелена із сліз застилала мені очі. Бо важко читати, що дитина мріє про вовняні шкарпетки, які зігріють її зранені ноги, і про шматок хліба , який втамує її голод😢

Ця глибока книга змушує переосмислити своє життя, цінувати ті прості речі, які оточують нас щодня, і пам'ятати нашу історію, щоб такі жахливі її сторінки більше ніколи не повторилися 💔

💣 "Між нацистами й совєтами була лиш одна відмінність: совєти вбивали під покровом ночі, а нацисти посеред білого дня".