Ґанбаре! Майстерклас із вмирання

RDT оцінка
9.5
2
Ваша оцінка
відгуків
2
600 грн
0 грн
Рекомендована роздрібна ціна
600 грн
1
Про товар
Код товару
117789
Видавництво
Рік видання
Палітурка
Мова
Українська
Ілюстрації
Перекладач
Дзвінка Матіяш
Ілюстрації
Анна Стьопіна
Кількість сторінок
344
Формат (мм)
ISBN
9786176146728
Опис

Книжка польської репортерки Катажини Боні запрошує читача познайомитись із невідомою для європейців Японією. У репортажах, що ввійшли до видання, не йтиметься про теми, з якими ми асоціюємо цю країну: туризм, культуру, науку чи економіку. Натомість пізнаємо Японію, яка століття за століттям переживає природні катаклізми — землетруси й цунамі, що забирають людські життя і залишають по собі тисячі зниклих безвісти. Японію, яка в ХХ столітті зіткнулась із атомним вибухом, а відтак досвідчила катастрофи на АЕС, масштаб наслідків якої влада воліє замовчувати.

Як японці долають утрати і травми, як проживають катастрофи, що знищують цілі поселення або ж перетворюють їх у місця, непридатні для життя; як ставляться до смерті і про що воліють більше мовчати, ніж говорити, — саме цим темам присвячено книжку.

У час, коли Україна переживає трагічні сторінки історії і з дня в день зазнає дедалі більше людських утрат, можливо, нам буде важливо пізнати досвід нації, яка має свої, у чомусь подібні досвіди травм і їх подолання.

Враження читачів
RDT оцінка
9.5
2
Ваша оцінка
відгуків
2
Експерт Readeat
10
12.11.2024
Якщо ви прагнете сильних емоцій - прочитайте цю книгу!

"Час зовсім не лікує ран. Сам по собі він не має цілющих властивостей. Єдине, що він може, - це минати. Від нас залежить, як ми його використовуємо".

До цієї книги я майже нічого не знала про Японію. Книга польської репортерки Катажини Боні повністю перевернула моє уявлення про цю східну країну.

Ця книга являє собою репортаж, який подано у вигляді невеликих оповідей.

Ґанбаре - це заклик триматися, робити все , що у твоїх силах.Боротися, незважаючи ні на що.

Після вибуху 11 березня 2011 року на Фокусімській АЕС японці ще досі не можуть оговтатися. Землетрус в цей день тривав лише 6 хвилин, але цунамі призвело до величезних жертв та спричинило вибух на АЕС.

Очима польської репортерки ми бачимо одинакові квартали тимчасових поселень, де живуть люди, в яких цунамі забрало дім. Вони змушені починати все спочатку.

Чуємо історії людей, які втратили рідних. Душевний біль змусив їх закам'яніти з горя. Деякі з них ще досі шукають кістки своїх родичів на дні моря.

Спостерігаємо за намаганнями японців через дієві практики повернути собі психологічну стабільність, відпустити біль, що руйнує зсередини, не дає рухатись далі. Сеанси нарікань, вечори плачу дають можливість людям виговоритися, частково перекласти свій душевний тягар на іншого.

Катажина Боні дає шанс читачу самому побувати на Фокусімській АЕС у момент вибуху. Наслідки цієї катастрофи жахливі, а її масштаби та вплив на здоров'я людини, на світову екосистему неможливо повністю усвідомити та передбачити.

Авторка розповідає нам багато цікавого про історію Японії, релігію, міфологію, тонкощі японської кухні, вшанування пам'яті померлих.

Але найбільше мене вразило відношення до смерті: планування свого відходу, ярмарки смерті, світлини в труні і майстерклас, де людина переживає унікальний досвід власного вмирання.

Ця книга дуже емоційна - вона рве на шматки серце, вивертає душу, відлунює щемом у грудях.

Тут є реалії людей, які всіма силами намагаються пережити найважчі часи. Їм вже немає куди повертатись, бо міста, в яких вони мешкали, оживають лише у їхній пам'яті.

Ця книга ще раз змушує нас замислитись і зрозуміти, що людське життя - надто крихке, дуже непередбачуване, тому важливо цінувати кожну мить, кожну хвилину, проведену з найріднішими людьми 🥹
9
27.03.2025
Чи знали ви, що в Японії буквально проводять для людей майстеркласи з вмирання? Як правило, на них можна реально протестувати на собі, як відбудеться твій похорон, полежати в труні, визначитися, яку церемонію вам би хотілося, щоб її провели на вашому похороні.

Або що в разі вашої кремації родичі можуть 2 годинки почекати в коридорі або піти по магазинах за покупками, поки ваше тіло горітиме в печі, а після спалення вашим родичам дадуть паличками поритися у вашому прасі та пошукати кісточки, які залишилися від вас. І все це відбувається дуже буденно.

Таке спокійне ставлення до смерті в японців зумовлене постійними катаклізмами і надзвичайними ситуаціями, від яких потерпає ця прекрасна країна — то землетрус, то цунамі, то аварія на Фукусімській АЕС.

Японці вже призвичаїлися до можливого настання смерті, навколо неї вже утворилась купа вірувань і своїх традицій, з'явились спеціалісти з землетрусів, які можуть визначити, де в будівлі найбезпечніше знаходитися, якщо земля здригається. Ну і звісно алгоритми, що робити у випадку цунамі — кожен і кожна мають знати, що потрібно якомога вище в гору і можливо лише тоді 20-метрова хвиля не забере тебе з собою.

Цікава книга написана польською дослідницею з незвичайним ракурсом на країну вранішнього сонця 🙌
Ви переглядали