Убивство на поромі

Уявіть, що вас пообіцяли пригостити бастурмою і... привели ще живу корівку із вологими очима 😑

Десь приблизно так я відчуваю себе після прочитання цього роману.

📚 Коли б цей текст пройшов кілька бетарідерів, які б вичистили логічні провали і карикатурних шаблонних персонажів, а потім би потрапив до досвідченого редактора, який суворою рукою вирізав би половину недоречних у детективі описово-порівняльних пишностей, переробив би 80% речень й діалогів і — обов'язково! — фінальний 6-сторінковий (🤦‍♀️) Монолог (!) Який Все Пояснює, вийшла б чудова динамічна цікава історія.

🖤 А так це дуже сира (жива корівка замість бастурми) заготовка із досить гарним потенціалом, не більше.

📒 І відчувається, що авторці є що сказати (вона сама працює слідчою і це завжди цікаво — читати твори людей з професії), але редактор мав би жорстокіше поставитися до тексту.

📚 Обов'язково почитаю наступні твори авторки, сподіваючись, що, по-перше, пройде хвороба початківця "надєть всьо луччєє зразу", себто навернути в описах максимальну кількість порівнянь та епітетів, а по-друге, "наб'ється" рука на динаміці.

🪶 Нам дуже не вистачає цілої купи книг у різних жанрах і ніша "камерний детектив без бойових сцен та перестрілок" у тому числі майже порожня. Хочеться її заповнювати, але заповнювати гарними текстами.

〰️Ідея: 5+
〰️Виконання: на жаль, 2.

#Дафа_радить, але дуже обережно

Книга позиціонується як «сучасний українськи сozy-детектив», тобто затишний, не кривавий. Оскільки події відбуваються на поромі, то детектив до всього ще і герметичний – люблю таке по всім переліченим пунктам. Загалом історія побудована на цікавій загадці, плюс тут певний оммаж до Агати Крісті, і добре обіграний, тому дебют (як я зрозуміла) перспективний. Це були очевидні плюси.
Є і мінуси. Насправді нічого, що не міг би виправити рішучий літредактор, але такий, на жаль, не трапився. Пройтись по тексту і добряче почистити, як на мене, варто було б дві речі. По-перше, забагато велемовних цвітастих описів, що не надто лягають у детективну динаміку, плюс збоять на рівні атмосферності – відчувається ледве вловимий, але постійний надмір емоцій. Ну, типу звичайний ранок «шкрібся у шибку із оскаженілістю дикої кішки… кігтики шматували сутінки, дерли ніч на сирі клуби туману… не залишаючи темній гості жодного шансу зацарювати на своєму срібному троні». Сюди ж – зловживання синонімами без врахування інтонаційних нюансів. Ось, наприклад, банальна сцена – героїня збігала в туалет. От тільки вперед вона «повільно пошкандибала», а назад вже «впевнено задріботіла». Жодних причин для такого екзотичного пересування немає, проте такий слововжиток по всьому тексту – начебто і дрібниця, але створює постійне відчуття неприродності, надмірної театральності.
Окрема біда із описом персонажів, а саме із постійним використанням для цього їх національності: спочатку героїня із сином вгадують хто є хто – хороший хід, щоб описати читачу диспозицію, так би мовити, але «типові німці», «типовий британець» і навіть хтось «югославської зовнішності». Є ще індус і єврей, о, і російський кримінальник і далі по тексту їх постійно так і описують – за національностями. Оце «єврей сказав», «індус пройшов» реально дратувало. Що цікаво, для «продажної» анотації видавництво прекрасно обійшлося без цього.
Загалом читати рекомендую, і продовження або новий роман чекатиму.

2.5/5

Десь з 4 розділу пішло легше. Вийшла книга за вечір. На гудрідз моя оцінка була першою, і було сумно ставити таку низьку оцінку. Але що поробиш.

По сюжету могло бути і 3.5, якби не стиль написання.
Одночасно з цим, бачу, що у авторки є потенціал і напевно прочитаю її наступні роботи.

_____________
Буде оновлюватись.
Поки книга йде на 1 з 5. Далі наведено прямі цитати:
Цитата, яка має продати мені читати книгу далі:
"Глава 1, у якій жевріє червоний світанок, хтось сумує та занадто багато балакає, а хтось уперто сподівається на краще
Ранок шкрібся в шибку із завзятістю оскаженілої дикої кішки. Його кігтики несамовито шматували сутінки, дерли ніч на сирі клуби туману, а ті, спалахнувши всім розмаїттям сірого, одразу ж танули, не залишивши темній гості жодного шансу зацарювати на своєму срібному троні."


Окей, рухаємось далі:
."..і величезні несмачні креветки чи морські раки. Їх тут називають "скампія". Це щось середнє між відпрацьованою покришкою та велетенським ослизлим скатом, що мирно чимчикує камʼянистим дном древнього океану. На смак, до речі, таке саме."


Якщо раптом цього не вистачило, щоб зрозуміти атмосферу, не бійтесь:
Сонячний диск ледь встигає випнутись з-за пухкого покривала небокраю, а рибалки вже й тут: вкидають пропахлі тванню і сіллю трали в невеличкі шхуни, рясно-густо "припарковані"...


Я знаю-знаю, ви вже біжите замовляти, тому не буду затримувати, останні цитати з тієї ж глави:
"Напевне, романтична була епоха... Я простягаю руку й торкаюсь кінчиками пальців до пористої, вологої від близькості ранку шкірки маленького тугого мандаринчика. Безперечно, це середньовічний мандарин."

Я не знаю як і що буде далі. Я чесно спробую осилити хоча б половину. Але поки що здається, що книга вийшла на 50 сторінок і треба було дуже сильно її розтягнути.