Катерина Литвин

Книга позиціонується як «сучасний українськи сozy-детектив», тобто затишний, не кривавий. Оскільки події відбуваються на поромі, то детектив до всього ще і герметичний – люблю таке по всім переліченим пунктам. Загалом історія побудована на цікавій загадці, плюс тут певний оммаж до Агати Крісті, і добре обіграний, тому дебют (як я зрозуміла) перспективний. Це були очевидні плюси.
Є і мінуси. Насправді нічого, що не міг би виправити рішучий літредактор, але такий, на жаль, не трапився. Пройтись по тексту і добряче почистити, як на мене, варто було б дві речі. По-перше, забагато велемовних цвітастих описів, що не надто лягають у детективну динаміку, плюс збоять на рівні атмосферності – відчувається ледве вловимий, але постійний надмір емоцій. Ну, типу звичайний ранок «шкрібся у шибку із оскаженілістю дикої кішки… кігтики шматували сутінки, дерли ніч на сирі клуби туману… не залишаючи темній гості жодного шансу зацарювати на своєму срібному троні». Сюди ж – зловживання синонімами без врахування інтонаційних нюансів. Ось, наприклад, банальна сцена – героїня збігала в туалет. От тільки вперед вона «повільно пошкандибала», а назад вже «впевнено задріботіла». Жодних причин для такого екзотичного пересування немає, проте такий слововжиток по всьому тексту – начебто і дрібниця, але створює постійне відчуття неприродності, надмірної театральності.
Окрема біда із описом персонажів, а саме із постійним використанням для цього їх національності: спочатку героїня із сином вгадують хто є хто – хороший хід, щоб описати читачу диспозицію, так би мовити, але «типові німці», «типовий британець» і навіть хтось «югославської зовнішності». Є ще індус і єврей, о, і російський кримінальник і далі по тексту їх постійно так і описують – за національностями. Оце «єврей сказав», «індус пройшов» реально дратувало. Що цікаво, для «продажної» анотації видавництво прекрасно обійшлося без цього.
Загалом читати рекомендую, і продовження або новий роман чекатиму.

Уявіть, що вас пообіцяли пригостити бастурмою і... привели ще живу корівку із вологими очима 😑

Десь приблизно так я відчуваю себе після прочитання цього роману.

📚 Коли б цей текст пройшов кілька бетарідерів, які б вичистили логічні провали і карикатурних шаблонних персонажів, а потім би потрапив до досвідченого редактора, який суворою рукою вирізав би половину недоречних у детективі описово-порівняльних пишностей, переробив би 80% речень й діалогів і — обов'язково! — фінальний 6-сторінковий (🤦‍♀️) Монолог (!) Який Все Пояснює, вийшла б чудова динамічна цікава історія.

🖤 А так це дуже сира (жива корівка замість бастурми) заготовка із досить гарним потенціалом, не більше.

📒 І відчувається, що авторці є що сказати (вона сама працює слідчою і це завжди цікаво — читати твори людей з професії), але редактор мав би жорстокіше поставитися до тексту.

📚 Обов'язково почитаю наступні твори авторки, сподіваючись, що, по-перше, пройде хвороба початківця "надєть всьо луччєє зразу", себто навернути в описах максимальну кількість порівнянь та епітетів, а по-друге, "наб'ється" рука на динаміці.

🪶 Нам дуже не вистачає цілої купи книг у різних жанрах і ніша "камерний детектив без бойових сцен та перестрілок" у тому числі майже порожня. Хочеться її заповнювати, але заповнювати гарними текстами.

〰️Ідея: 5+
〰️Виконання: на жаль, 2.

#Дафа_радить, але дуже обережно