Замок капелюшника

У маленькому містечку Лівенфорді мешкає велика людина - Джемс Бровді. А в чому ж його велич? - запитаєте ви.
Може, він процвітаючий підприємець та шанований громадяним? Ні.
Може, він гарний сім'янин, люблячий батько, турботливий син? Ні, ні, ні.
А може, він людина з добрим серцем та щедрою душою? Знову ж таки ні!

Це людина величезного зросту та могутньої сили; людина з непомірною пихою та незбагненним марнославством, людина яку в місті боялися, але разом з тим і поважали за його прямолінійність та неприборканий норов.
А ще це людина, яка своїм егоїзмом, впертісттю та обмеженосттю поглядів знищила все що мала. І де ж та велич про яку так полюбляє розповідати Джемс? Відповідь проста - вона лише у нього в голові.

Ох, ця книга просто вир почуттів🤯 Автор створює яскравих персонажів та болючі ситуації. Його мова зачаровує красою та плававністю. В книзі досить багато описів та роздумів, але читання було захоплюючим і я завершила книгу буквально за декілька днів. Хоча можливо моя швидкість пояснюється бажанням швидше дійти до фіналу, щоб дізнатися яка ж доля чекає на "велику людину".

А. Дж. Кронін це автор якого я вже багато років вважаю одним з улюблених і готова радити його твори всім кого не лякають складні персонажі та болючі події. ❗Але будьте обережні, у вас може з'явитися бажання придушити книжкового персонажа.

🦇 Прекрасна книга! Була б, якби автор зупинився на 300-х сторінках, а не тягнув їх до 600. Ну і, звісно, хотілося б без "мисливець у ліжку", але тут Кронін вже, що ті коні, не винний.

💀 Шотландія, 1879 рік. У великому кам'яному будинку, виконаному у "високому" авторському стилі "всі ви тлєн, а я тут цяця" живе глибоко нещасна родина з шести (спочатку) людей: скупердяй та самодур батько Бровді, його нещасна забита під плинтус дружина, їхні троє дітей та свекруха — бабка-кульбабка в деменціїї.

💀 Весь режим життя родини підпорядкований виключно бажанкам Бровді, необґрунтована пиха якого може порівнятися безмежністю хіба що із людською дурістю, бо, як відомо, ще Ейнштейн сумнівався, що космос безмежний, а от дурість таки точно немає меж.

💀 Читач знайомиться із родиною в той момент, коли середня донька Мері закохалася у хлопця, молодшій непощастило отримати кілька схвальних відгуків від вчителів і тепер все, що їй дозволяють робити — це скніти над підручниками 24/7 без можливості навіть вийти з "замку", а старший син, картяр та пияк, готується відправитися на службу до Індії. Бабка смажить грінки, Бровді просто посилає всіх під три чорти, бо може — він продавець-монополіст у містечку.

💀 Насолодитися рівною течією життя родини ми не встигаємо, бо автор зібрався показати вам Падіння з Великої Літери і робитиме це всі наступні 500+ сторінок. Інколи навіть проти вашої волі.

❤️ Життя родини поступово скочується у прірву, винного автор окреслив опукло зразу, але регулярно про це повторює на той випадок, якщо ви раптом з попередньої сторінки забули, який Бровді мудак.

Хеппіенду не буде, умовно щасливою з книги вийде тільки Мері, єдиний безумовно позитивний з усіх боків герой — лікар (так, Кронін сам був лікарем 🪽).

➖➖➖➖➖➖➖➖

Мені не вистачило предісторії. Як саме родина опинилася там, де книга почалася? Як саме Бровді із його чорноротістю, зневагою, постійним бажанням (яке він не тамував) розпускати руки, став поважним членом суспільства, де всі решта людей "його кругу" геть не такі? Його ненавиділи, уникали і насміхалися вже на початку роману, то як саме він стояв поруч із мером на фотографіях для газети? Суцільні питання без відповідей.

☯️ Натомість мені з головою було забагато природи по -надцять сторінок, 749 повтора про те, як саме Бровді обзивав та орав на всіх навколо, 367 згадок про його тупуватий мозок і ще 526 речень із самоприниженням дружини, яку нагло обдурював власний син.

🔪 Ну а щодо якості нашого видання, то ви вже й так знаєте: для перекладача це була "халтурка" (https://t.me/daphniasuggests/3673), з-за чого чи не на кожній сторінці читач виловлює то склянку чоловічого роду, то хустку, яка стає "він", то тих самих "мисливець повалятися у ліжку" чи "великих мисливець до вина".

#Дафа_радить, але не всім

У невеличкому шотландському містечку Лівенфорд живе величний і поважний Містер Броуді. От тільки вся його поважність у нього в голові. Насправді він - тиран і деспот, який кожним своїм вчинком, словом і навіть поглядом принижує, знецінює і фактично отруює життя всіх членів своєї родини. Мати, дружина, троє дітей живуть у постійному залякуванні і мають перепочинок лише у ті короткі миті, коли містрер Бровді вирушає кудись із дому.

На роботі, на суспільних зустрічах чи просто на прогулянці до міста, він намагається самоствердитися і зайвий раз нагадати всім свою шляхетність і поважність. При цьому він знову ж таки пригнічує своїх працівників, колег, покупців, простих людей, яких вважає нижчими за статусом. Він навіть збудував не будинок, а цілий замок, щоб усі довкола знали, що тут живе той самий Бровді!

Книга піднімає дуже складну тему домашньої тиранії, описані події у ній дуже гидкі, тригерні і неприємні, але при цьому читаться вона досить легко. Хочеться дізнатися, що ж буде далі, але час від часу я просто відкладала читання, щоб видихнути описане. Є у цій історії і кохання, і надія, і добрі та люблячі люди, але сама книга дуже песимістична і сіра. Кронін дуже добре володіє словом. Зображуючи людей у критичні моменти, він часто проводить паралелі із природними стихіями. Такий прийом тільки підсилює загальне гнітюче враження безнадії і неможливості якось вплинути на ситуацію.

Неймовірна книга! 10 із 10. Єдине, чого мені трохи не вистачило, так це передісторії самого Бровді. Що зробило його таким і як він заробив/отримав/успадкував свій капітал? Дуже актуальна книга на всі часи, кожне її слово варте того, щоб прочитати. Раджу!