Як ви розумієте, то раз дочитана, то читати можна 😃, хоча це й не стало першою частиною серії, яку я хочу читати далі (а така є, наприклад, продовження "Беззоряної корони" я таки чекаю, на відміну від цієї).
💀 Традиційний зачин: Імперія, поневолені народи, Опір, елітні воїни-Маски, дівчинка, що стає остаточно сиротою, але має мету — визволити брата з тюрми, а ще вони діти легендарних очільників Опору, звісно же. Серед Масок є один виродженець, який не хоче бути солдатом Імперії, але звісно же він син Коменданта академії зі своїми, відповідно, особливостями.
💀 Нічого такого, що б не можна було передбачити вже на перших розділах — в кінці оці двоє узвідують в закат міняти світ.
🚬 Я вже уточнила, що в цілому читати це можна, бо не на кожній сторінці рука тягнеться до лоба, але таки класною та цікавою історія не стала.
💀 Чому? Ну, для початку. Світ цей наче існує без магії — Імперія поработила народи виключно за рахунок збройної переваги. Але всередині виявляється, що джини, іфрити та гулі такі реально існують і їх можна пнуть ногою. Буквально. Просто їх бачать не всі 🤡
💀 В героїв випадковим чином можуть з'являтися надприродні властивості (зцілення співом абощо), а, наприклад, дві жінки-рабині можуть за одну ніч перетягти сотні повних мішків з вибухівкою та фальш-пакетами, замінувати всю військову Академію, жодного разу не потрапивши нікому на очі, хоча до цього все життя вони трусилися від страху навіть носа висунути вночі назовні, бо навколо патрулі і миттєве покарання. А це ще й ніч після вбивства Імператора, коли будь-який здравомислячій командир посилить пильність. А тут ці дві тягають вибухівку та прокладають бікфордові шнури скрізь, ага. Відчуваєте потужну струю в очі? От і я да.
💀 Або раптовий любовний інтерес отого недотикомки до дівчини-рабині. З урахуванням того, що до цього він 15 років був поруч із іншою, з якою пройшов купу випробувань, поріднився і взагалі в нього в жопі загоряється супернова, коли на неї хтось криво дивиться. А тут ця "ах, які в неї золоті очі" і всьо, поплив і починає їх ПОРІВНЮВАТИ. Вірю, вже повірила.
💀 Але найголовніша херня — це сам світоустрій. Існування поруч із людьми певних безсмертних істот, що бачать майбутнє і вміють читати думки, і які перебувають у державному устрої Імперії на найвищих посадах, і вони давно бачать, що грядьоть велика війна. І що в такому випадку правильніше всього робити?
✝️ Ну звісно же випилити більшість найкращих своїх воїнів в тупорилих веселих стартах! Я вже мовчу про те, що там в цілому менше половини доживає до завершення навчання тої Академії. Це ж звісно же найефективніший спосіб організації оборони — вбивати та калічити власну армію, ага.
💀 Але в цілому читати можна. Не найгірший варіант янгадалт-фентезі в цілому.
Я знала що ця книга крута і вона виправдала мої очікування на всі 100%. Тут немає якихось позитивних персонажів, кожен зі своїми недоліками. Головний герой — вбивця, мʼясник, покинутий власною матірʼю. Героїня — боягузка, яка втікала зі страху, замість того щоб врятувати свого брата. Героям віриш, за них співпереживаєш. Гел, найкраща подруга героя, смілива і відважна, сильна фізично і духом, може постояти за себе та своїх близьких. Зазвичай ось такою ми звикли бачити головну героїню. Така собі супервумен. Але не в цій книжці. Автор не жаліє своїх героїв, взагалі. Смерть, побої, випробування, цього тут вдосталь. Книжка не дає часу нудьгувати, в кожному розділі чекають якісь несподівані події. Дуже цікаво знайомитись із світоустроєм, дізнаватись хто такі Авгури та іфрити, гулі та джини. З нетерпінням тепер чекаю на другу частину.
