Ось це яскравий приклад фентезі, яке "комфортне" для мене. Я прочитала книгу за три дні і просто в захваті від неї. Читається легко, хоча спочатку перед читанням намагалася зрозуміти світоустрій. Сам світ гарно продуманий з купою карт та описів. Це та сама книга, в історію якої йде "повне" занурення. В книзі є багато артів, що теж великий плюс для мене. Деякі сюжетні повороти я могла здогадатися, від деяких була в шоці. Єдине, було б краще, якби було трішки більше любовної лінії.

Цитати, які я виділила:

"Доля рідко зважає на наші бажання"

"Стабільність – запорука непохитної влади. Якщо трон, на якому ти сидиш, стане нестійким, ти ризикуєш впасти"

"Ми завжди прагнемо більшого і надто швидко пересичуємося благами, забуваючи тішитися ними так, як це робили раніше"

"Те, що не всі з нас носять при собі мечі, не означає, що ми не маємо інших знарядь захисту. Іноді все, що потрібно, – це крихта сміливості"

"Борись або втікай, але ніколи не стій на місці"

"Більшість митців продовжують творити, не полишаючи свої роботи на півдорозі, лишень тому, що їм самим цікаво, чим це закінчиться. Єдиний спосіб дізнатися - довести справу до кінця"

Люблю книги Гувер за те, як вона грає моїми почуттями. В одну хвилину я ненавиджу персонажа, а в іншу я вже розумію і обожнюю його. Саме в її книгах найбільш протирічні герої та затягуючий сюжет.

Три слова про книгу: кохання, травми, привиди.

+: Сюжетні повороти, легкість в прочитанні, повне поглинання в головного героя.
-: Мені не вистачило кінцівки, як у "Веріті", ну не може після стількох подій все так закінчитися😅

Цитати, які я виділила:

"Таке враження, що мене більше ніщо не радує. І рани, які я намагався загоїти, відкриваються знову"
"Якщо ми так можемо, це не означає, що мусимо"
"Я не хочу бути пластирем, який вона ліпить на рани. Я хочу ці рани зцілювали"
"Інколи наші бажання сильніше навіть за долю"

Що ми маємо? Героїню, яка відсиділа термін, хоча не мала цього робити та героя, який ненавидить образ, який створили навколо жінки. Ніхто не знає правду, у кожного є своя думка. Але чи маємо ми право робити висновки, подивившись на ситуацію тільки з одного боку? Правда складніша і треба зібрати її по шматочкам.

Боже, я ОБОЖНЮЮ книги Коллін Гувер. Читаючи їх я сиджу на такииих емоційних гірках, що ой ой ой😂 І сміялася, і плакала, і палала (сцени, які можна позначити рожевим стікером - обожнюю).

Під час читання деякі моменти викликали питання, через що думала занизити бал, але під всі питання зникли, тому ця книга заслуговує на високий бал.

Книга про справжнє заборонене кохання в реальному житті. Тут немає правильної сторони, чи неправильної, всіх можна зрозуміти.

Цитати, які я виділила:
"Вибирай, за що боротися - кажуть люди. Але що, як ти не хочеш вибирати?"
"Моє нещастя стане моєю говорю нормою. Я можу навчитися з ним жити або ж дати йому проковтнути мене"
"Коли шкодуєш про щось - ніби застрягаєш в режимі паузи"
"Образа - важка річ, але тим, кому болить найбільше, прощати теж найскладніше"
"Читання - це хобі, та для деяких із нас це спосіб утекти від реальності" (цитата самої авторки із "подяки")

Перше, що я сказала, прочитавши книгу - я в лютому захваті! Зараз, обдумавши все, я можу сформувати свою думку. Персонажі - Лоувен і Джеремі звичайні люди, не скажу, що в них є щось цікаве, вони кохають як і всі, змінюються від обставин, чітко реагують на стрес. Як би я сказала, "життєві" персонажі. А ось Веріті... За нею було найцікавіше спостерігати, настільки вона нетипова. Я її і ненавиділа, і жаліла, і обожнювала одночасно. Це та сама "родзинка" книги. Авторка вдало "маніпулює" словами, пишучи одне, ми віримо в це, пишучи зовсім інше ми починаємо вірити і в це. Мені дуже подобається стиль Коллін Гувер її книги читаються легко і захопливо. Сюжет - не такий вже й типовий, як я думала. Перше речення вже взриває мозок, що ж говорити про всю книгу. Пару глав ми читаємо нинішній час від Лоувен, одну главу ми читаємо автобіографію Веріті. Коли я доходила до кінцівки, мені здавалося що я вже чітко розумію, чим все закінчиться і трішки розчарувалася. Але не тут то було! Бах і кінцівка підриває тебе остаточно. Не скажу, що тут відкритий фінал, але нам залишили питання. Хто ж все-таки Веріті? Геніальна письменниця, чи жінка, що зійшла з розуму?

Цитати, які я виділила:

"– А ти часом не брешеш?
– Я лиш розтягую межі правди там, де бачу можливість. Я письменниця"

"Я розумію, що він давав клятву, але яка її ціна? Ціна всього його життя? Люди одружуються, сподіваючись прожити довго і щасливо разом. А що коли одного з них зрізають під корінь, а інший присягався дотримувати клятви до кінця своїх днів?"

"Він любив мене так, як не любив нікого й ніщо. Я була його причиною жити. Поки він не знайшов те єдине, що важило для нього більше за мене"

"Це я прочитав вашу книжку. І вона була прекрасна. Феноменальна. Лоувен, те, що ви пишете - для мене цінність"

"– Мені подобається, коли ти в моїх футболках.
– А мені подобається, коли вони пахнуть тобою.
– А як я пахнут?
– Як петрикор.
– Я навіть не знаю, що це слово означає.
– Це слово означає «запах після дощу в теплу погоду»"

"Для письменників єдиний спосіб прочистити свій розум - це дати темряві виплеснутись на папір"

Попереджаю, занизила оцінку, бо почувши про "скло", я очікувала, що в цій книзі хтось з гг загине, тому і почала її читати, але... Скло було і іншому виді. Не буду вам спойлерити, але це до біса "реальна" книга. Точніше, кінцівка. Читаючи її розумієш, які насправді люди та яка жахлива буває доля. Дивно напевно починати відгук з кінцівки? Що ж, тоді перейдемо до початку. Боже, я з перших сторінок закохалася в книгу. Скажу навіть так, я за вечір і частину ночі прочитала її, забувши про вечерю, про сон, про все! Зрозуміло, чому багато людей так люблять книжки Колін Гувер. Більша частина книги допомагає забути про реальність, співпереживати головним персонажам (до речі головний герой просто краш). А ось прочитавши кінцівку ти починаєш задумуватися про життя, розуміти, як буває погано людям і що не все можна змінити. Але, щасливий кінець мене ощасливив, я дуже сподівалася, що у двух людей з жахливими шрамами все буде добре.

Цитати, які я виділила:
"Люди кажуть, що не варто судити книжку за її палітуркою. А що, коли ти якось примудрився вже її прочитати, а палітурку так і не роздивився? І прочитане запало тобі в душу? Певна річ, збираючись закрити її і от-от побачити палітурку, ти сподіваєшся, що вона теж тобі сподобається. Бо хто ж поставить на поличку цікаву, сильну книжку, якщо щоразу доведеться дивитися на її страшну оправу?"
"Ти ніколи не зможеш знайти себе, якщо в комусь загубишся"
"А нахрін тоді та доля, якщо її не спокушати?"
"В усіх людей є шрами. І в багатьох вони значно гірші, ніж у мене. Різниця лише в тому, що мої шрами видно, а в більшості людей - ні"
"Дуже сподіваюся, що з тебе сміятимуться, Феллон. Бо якщо з тебе сміються, це означає, що ти не боїшся показати себе людям. Не кожен наважиться на такий крок"
"Щасливий або нещасливий фінал книжки не повинен залежати від того, чи буде пара разом. Якщо обидва герої врешті будуть щасливі, то вже неважливо, вони щасливі разом чи кожен окремо"