Дочитала тільки сьогодні цю книгу. Перші 100 сторінок я не могла зрозуміти свого відношення до персонажів.. Але потім як пройняло. Як зрозуміла, що автор мав на увазі. І прониклась до головних героїв симпатією, любовʼю, деколи співчуттям.
Чи варто читати? Однозначно так. Нащо? Щоб зрозуміти, що не варто відкладати на завтра те, що треба зробити тут і зараз.
Легка, але одночасно глибока книга про почуття і можливі наслідки затягнень ситуацій.
Навіщо люди їздять у відпустки? Відпочити? Не тільки.
Життя Поппі - це одна суцільна відпустка. Звісно, сумно, коли те, що мало би бути відпочинком стає твоєю роботою. Проте це те, чого вона прагнула, що приносило їй задоволення. Її життя склалося так, як вона завжди мріяла. Однак це не зробило її щасливою, навпаки, отримавши свою мрію вона тепер сумує за часами коли чогось пристрасно бажала.
Але чому?
З цього питання починається нова подорож Поппі. Цього разу у своє минуле, туди, де вона востаннє відчувала себе щасливою. Проживаючи останні десять років життя разом із головною героїнею, читач разом із нею шукає відповіді на одвічні питання: Хто я? Чого хочу? Що таке щастя і де воно мешкає?
На мою думку, провідною темою роману є «подорож» до себе, яку читач проходить, дізнаючись історію знайомства, дружби і, звісно, кохання Поппі та Алекса.
Поппі досить легко усвідомлює, що робило її подорожі незабутніми. А що далі? Треба ж щось зробити, правильно? І вона робить! Вона намагається із усіх сил повернутись у безтурботне минуле, зробити свою літню відпустку такою як колись… Проте «як колись» вже не буде. Не можна увійти в одну річку двічі, бо і ти не той і річка вже не та.
Тепер їй доведеться подивитись на себе справжню, з усіма своїми страхами й комплексами, образами із дитинства та навіть егоїзмом. Прийняти свою сутність, ту якої все життя соромилась і за будь-яку ціну намагалася виправити. Ну як «виправити»? Втекти від неї в чергову подорож, де знов і знов могла би одягати маску «туристки», що раз іншої, грати щоразу нову роль, в інших декораціях і з іншим «акторським складом» - тими людьми, яких вона зустрічала у відпустках.
Тут розкривається одвічна істина, що куди б ти не втік, як би далеко не поїхав, скільки часу б не проводив у подорожах, ти все рівно береш із собою самого себе. Із старими проблемами, упередженнями і думками… - це всього лиш відтягування часу, замість того щоб вирішувати питання в собі.
На мою думку, кохання в цій історії є другорядним. Безумовно воно присутнє, оскільки це вагома частина життя людини. Романтична лінія дуже емоційна і лірична, яка змушує посміхатись, сміятись і відчувати те, що й головні герої - шалену закоханість. Поте провідною темою є проблема дорослішання і прийняття своїх слабких сторін. Розуміння того, що не потрібно ставати «кимось», бо ти вже «хтось». Ти це ти і це прекрасно.
Ця історія є повчальною, у приємному сенсі слова. Вона допомагає побачити красу і неповторність нашого повсякдення. Кожен день життя є особливим і безцінним, тому не обов’язково вирушати у відпустку, щоб відчути красу життя.
Яка найбільша проблема цієї книги? 3/4 історії - неймовірно нудно читати.
Зазвичай я люблю спогади в книгах, і думала, що це буде класною родзинкою цієї книги, адже тут постійно чергувались розділи минулого і сьогодення. Але, не сталось так, як гадалось. Це було нудно. Діалог і взаємодія між героями - мінімальні. В 90% тексту розповідається про міста, в яких вони перебувають, описуються готелі, у яких вони зупиняються, і туристичні памʼятки, які вони відвідують.
Зрештою, маємо двох надзвичайно егоїстичних персонажів, які не можуть, елементарно нормально поговорити один з одним про свої почуття.
Також - абсолютно не логічна назва, адже герої не познайомились під час відпустки, а також, не зустріли нікого іншого у відпустці, хто б змінив їх життя.
В заключення скажу: якщо «ромкоми» ваш улюблений жанр - можливо, вам варто це прочитати. Якщо ж ви прихильних детективів/фентезі, і лише час від часу читаєте ромкоми для відпочинку - краще зупиніть свій вибір на іншій книзі.
