Оден хотіла жити у світі, де немає місця бурхливим емоціям і драмам, де все зрозуміло, де всі підкоряються чітким законам і правилам. Однак в реальному житті так не буває. Тому вона втекла. Від світу, проблем та самої себе. Втекла у навчання так і не відчувши, що таке жити по-справжньому.

Ця книга, хоч і розповідає історію дівчинки підлітка, однак піднімає теми, які можуть бути близькі людям в будь-якому віці. Адже не кожному вдається одразу зрозуміти, що життя тут і зараз, таке, яке воно є - не ідеальне, часом важке і незрозуміле, проте прекрасне.

У свій час ця книга перевернула мій світогляд. На перший погляд, і не скажеш, що ця історія несе в собі більше, ніж чергову романтичну літню пригоду.
Так, сюжет не відрізняються чимось унікальним, однак важливість тих питань і проблем, які піднімає авторка та знаходить їм рішення, робить цю книгу особливою.

Загалом, в історії робиться великий акцент на тому, що за нашими страхами часто стоять дитячі травми, що повертає до вічної проблеми батьків і дітей. Як жити маленькій дитині, розуміючи, що батьки нещасливі у шлюбі? Як витримати постійні сварки? Як пережити розлучення? Як змиритись із тим, що батьки створили нові сімʼї? Це занадто важкі питання для дитини та навіть дорослої людини. Певно відповіді на них приходять до кожного із часом.

В цій історії особливо висвітлено питання відносин матері і доньки. Головна героїня зізнається, що в її матері важкий характер і їй все важче залишатися «слухняною донькою». Тобто бути не собою, а тою дівчинкою, яку хоче бачити в ній мама. Нам боляче засмучувати наших близьких, однак чи повинні ми втрачати себе через бажання догодити іншим?

Це книга про сміливість. І те, що часом для того, щоб зробити перший крок людині бракує того, хто б в неї повірив і підтримав. Розуміння того, що навіть зазнавши невдачі ти не будеш один дуже важливе.

Вона про вміння пробачати. Перш за все собі. Про те як іти далі, коли все ще болить, коли все ще сумуєш за тим, хто пішов у вічність.

Головну думку історії автор передала через слова Ілая - друга головної героїні.
Ніколи не пізно.
Ніколи не пізно зробити те, що вам хотілося. Ніколи не пізно влаштувати піжамну вечірку чи завести собаку, змінити роботу, переїхати чи отримати другу освіту. Ніколи не пізно отримати щасливе дитинство чи шалену юність. Поки ви дихаєте, у вас завжди буде другий шанс. Існує незліченна кількість варіантів того, чим можна заповнити роки вашого життя і жоден з них не можна назвати правильним чи хибним - він просто ваш.

Ця книга подарує вам романтику нічних закупів у супермаркеті, відвертих розмов, посиденьок в цілодобовій пральні за чорничним кексом із симпатичним хлопцем, знайомство із собою та світом навколо. Можливість жити життя, а не дивитись, як воно проходить повз. Адже важливий не сам шлях, а те як ти його обираєш. Можна спланувати все життя до ідеально продуманих дрібниць і згодом зрозуміти, що це не твоя мрія, бо немає нічого ідеального, однак є незабутнє.

Маю зізнатись, що написання відгуку на цю книгу далося мені найважче. Декілька років тому, коли я прочитала її вперше, вона не змінила моє життя, проте вказала вектор руху - шлях любові до себе.

«Принижена в національній публікації» - початок довгого шляху до самої себе головної героїні Кенні - жінки із пишними формами. Жінки, яка не вірить в те, що її можуть покохати. Жінки, яка сконцентрувалася на голосі світу і суспільства, стандартів і вигаданих абсолютів, а не на власній думці. Жінки, яка втратила себе. Все це лише маленька частина тих тем, які зачіпає авторка у цій книзі.

Це сильна історія із нестандартними поворотами сюжету. Коли читаєш, то зовсім не очікуєш такого розвитку подій, хоча (маленький спойлер) кінець передбачити можливо, якщо ви уважний читач.

Звісно, провідною ідеєю твору є прийняття себе. Однак авторка, робить цікавий хід, вкладаючи мораль історії в уста подруги головної героїні - Максі - абсолютно ідеальної (на перший погляд) дівчини. Вона, ніби, стирає існуючі стандарти краси, говорячи про те, що жінки часто сприймають себе як тіло - обʼєкт бажання, і, що в цю пастку сприйняття може потрапити жінка будь-якої статури.

Це книга не просто про тіло та відношення до нього. Це книга про розуміння важливості любові до себе. Це книга про те, як це мати справжню подругу. Це книга про те, як це мати люблячого тебе чоловіка. Це книга про те, що насправді важливе у житті.

Менш помітною проте надважливою є тема відносин батьків і дітей. Часом, необережні і необдумано кинуті батьками слова можуть вплинути на самоусвідомлення дитини, що відбулося із Кенні. Вона пішла у світ із знанням своєї «неповноцінності», яке досить часто було для неї більш важливим за дійсність і довгий час заважало їй будувати здорові стосунки із чоловіками та, перш за все, із собою.

Цікаві герої, різні світи, неочікувані повороти, змінюючі життя, усвідомлення та, зрештою, головна ідея - людина має бути собою завжди і всюди. Не соромитися і сміливо жити своє життя. Це не та весела й легка книга із безтурботними героями, яку ви візьмете після важкого трудового дня. Тут знайдеться місце для сміху та сліз, іронії й сарказму, горя та радості, сили та слабкості духу, однак вас точно чекатиме щасливий кінець історії.

На перший погляд, книга видається звичайним ромкомом. Із стандартними сюжетними поворотами: фальшиві стосунки; Grumpy and sunshine; він закохався першим - вона сильніше; зрадливий друг. Із клішованими персонажами, занадто «ванільними» гарбузовими лате та передбачуваним кінцем.

Не зважаючи на те, що книга залишає приємний післясмак романтики і віри в «кохання із першого погляду», її значимість починаєш розуміти із часом.

Безумовно, авторка хотіла акцентувати на тих проблемах і викликах із якими стикаються саме жінки, шукаючи свою нішу у сфері науки. Проте, не варто опускати той факт, що частина цих проблем знаходиться поза гендером. Це питання дружби і відданості; етики та моралі; поваги до людської гідності; віри в свої сили і свою справу попри думку оточуючих; проблема порушення трудової етики тощо.

На мою думку, найглибше книга висвітлює проблему непорозумінь та зрештою «навішування ярликів» на людей, часто дуже неприємних, які формують нашу думку про цю людину.

Спочатку я (як і головна героїня) вважала Адама просто прискіпливим типом, який часом не розуміє, що своїми коментарями ображає почуття інших. В дійсності Адам лише намагався зробити зі своїх студентів фахівців. Однак заслужив слави «найжорстокішого викладача». Чи не має тут місця простому непорозумінню?

Можливо проблема хибного першого враження є досить банальним сюжетом для романтичної історії. Проте ця книга висвітлює проблему непорозумінь у професійній сфері: між колегами, між викладачем і студентами, між керівництвом і працівниками.

Крім того, історія має колоритних персонажів. З одного боку, Адам та Олівія - ідеальні втілення кліше свого жанру. З іншого ж, вони настільки реалістично і природньо зображені у своєму середовищі, що ти без сумніву віриш в їх автентичність. Крім того, їх виразні характери лише підсилюють увагу до тих проблем, яких торкається історія.

Окремої уваги заслуговують Малкольм та Холден, слідкувати за розвитком стосунків яких, було надзвичайно приємно. Настільки живих, безтурботних і життєрадісних персонажів рідко коли зустрінеш на книжкових сторінках.

Кумедні діалоги, дотепні та не тривіальні. Життєві й іронічні вставки у вигляді гіпотез, які висуває героїня на початку кожної глави. Чи не вперше книга в цьому жанрі дає відчуття реалістичності подій - думки, що така історія може статися в реальному житті.

Навіщо люди їздять у відпустки? Відпочити? Не тільки.

Життя Поппі - це одна суцільна відпустка. Звісно, сумно, коли те, що мало би бути відпочинком стає твоєю роботою. Проте це те, чого вона прагнула, що приносило їй задоволення. Її життя склалося так, як вона завжди мріяла. Однак це не зробило її щасливою, навпаки, отримавши свою мрію вона тепер сумує за часами коли чогось пристрасно бажала.

Але чому?

З цього питання починається нова подорож Поппі. Цього разу у своє минуле, туди, де вона востаннє відчувала себе щасливою. Проживаючи останні десять років життя разом із головною героїнею, читач разом із нею шукає відповіді на одвічні питання: Хто я? Чого хочу? Що таке щастя і де воно мешкає?

На мою думку, провідною темою роману є «подорож» до себе, яку читач проходить, дізнаючись історію знайомства, дружби і, звісно, кохання Поппі та Алекса.

Поппі досить легко усвідомлює, що робило її подорожі незабутніми. А що далі? Треба ж щось зробити, правильно? І вона робить! Вона намагається із усіх сил повернутись у безтурботне минуле, зробити свою літню відпустку такою як колись… Проте «як колись» вже не буде. Не можна увійти в одну річку двічі, бо і ти не той і річка вже не та.

Тепер їй доведеться подивитись на себе справжню, з усіма своїми страхами й комплексами, образами із дитинства та навіть егоїзмом. Прийняти свою сутність, ту якої все життя соромилась і за будь-яку ціну намагалася виправити. Ну як «виправити»? Втекти від неї в чергову подорож, де знов і знов могла би одягати маску «туристки», що раз іншої, грати щоразу нову роль, в інших декораціях і з іншим «акторським складом» - тими людьми, яких вона зустрічала у відпустках.

Тут розкривається одвічна істина, що куди б ти не втік, як би далеко не поїхав, скільки часу б не проводив у подорожах, ти все рівно береш із собою самого себе. Із старими проблемами, упередженнями і думками… - це всього лиш відтягування часу, замість того щоб вирішувати питання в собі.

На мою думку, кохання в цій історії є другорядним. Безумовно воно присутнє, оскільки це вагома частина життя людини. Романтична лінія дуже емоційна і лірична, яка змушує посміхатись, сміятись і відчувати те, що й головні герої - шалену закоханість. Поте провідною темою є проблема дорослішання і прийняття своїх слабких сторін. Розуміння того, що не потрібно ставати «кимось», бо ти вже «хтось». Ти це ти і це прекрасно.

Ця історія є повчальною, у приємному сенсі слова. Вона допомагає побачити красу і неповторність нашого повсякдення. Кожен день життя є особливим і безцінним, тому не обов’язково вирушати у відпустку, щоб відчути красу життя.

Задумайтесь, як багато книжок/фільмів/серіалів/рекламних роликів ви знаєте, де головна героїня має пишні форми? А скільки, де вона струнка і спортивна? Погодьтеся, останніх на багато більше. Але чому? Значною мірою це результат розповсюдження соціального міфу про те, що в жінці головне її тіло і як воно виглядає. Чи походить воно на так звані «стандарти краси» по типу «90-60-90» чи ні? Ніби вся індивідуальність жінки залежить від обʼєму її стегон.

Власне, в цій книзі сестри Кайт розповідають про те, як зʼявилося і чому поширилося подібне сприйняття жіночого тіла. Та, найголовніше, як змінити своє ставлення до зовнішності. Як звільнитись від пут суспільного очікування того, як ви маєте виглядати.

Книга наштовхує на глибоку рефлексію стосовно свого минулого, та сприйняття своєї зовнішності на різних етапах дорослішання і як це вплинуло на прийняті вами рішення і куди вони в результаті вас привели. Можливо, часом подібні усвідомлення будуть для вас болісними, проте це етап на шляху до змін.

Я глибоко переконана, що ця книга буде корисна як чоловікам, так і жінкам. Автори говорять про те, що зосередили свою увагу саме на темі жіночого тіла, проте зауважують, що такі ж проблеми притаманні і для чоловіків. Реклама працює за однаковою схемою, їй не важливе питання гендеру, хоча вона є більше зорієнтована саме на жіночу аудиторію через те, що в їх свідомості міфи про зовнішність є більш вкоріненими. А маніпуляція цими міфами приносить більші прибутки корпораціям, які зайняті у сфері краси.

Наскрізною ідеєю книги є твердження, що людина (жінка/чоловік немає різниці) більше, ніж просто обʼєкт, який оцінюють за зовнішніми параметрами. Про те, що цінність людини не вимірюється сантиметрами і кілограмами. Людина - це більше, ніж “обкладинка” - в ній важливий “зміст”.
Книга допомагає знайти звʼязок із собою - із тією дівчинкою чи тим хлопчиком, яким ти був/була в дитинстві, до того як піддався/піддалась впливу реклами і суспільної думки.

Цікаво, що автори діляться власним досвідом і переживаннями із приводу їх зовнішності. Розповідають історії з дитинства, тим самим, підтримуючи контакт із читачем, створюючи довірливу атмосферу. Вони ніби простягають руку і говорять «ми поряд, ми розуміємо, що ти відчуваєш».

Автори наштовхують читача на думку, що психологічні проблеми людини не можна «вилікувати» завдяки змінам у зовнішності. Скинувши зайві кілограми, ви все рівно залишитесь таким яким ви є. Не ваше тіло заважає вам жити життя, а ваші упередження з приводу зовнішності.

Зовнішність - це лише частина вашої особистості, до того ж, не найважливіша. Це певної мірою «знак», який позначає вас і відрізняє від інших людей. Проте зовнішність - не дорівнює особистість. Так само, як дорожній знак у вигляді цеглини не означає, що далі буде будівництво. Інколи форма приховує зовсім неочікуваний сенс.

З першого розділу ця книга тебе смішить, потім розчаровує банальністю і ти починаєш нудитися і «заглядаєшся» на інші історії. Проте в якийсь момент ти усвідомлюєш, що все найцікавіше автор залишила на кінець, де й починаються безсонні ночі та читання до четвертої ранку.

Всім відомий сюжет із серії «від ворогів до коханців», із фейковою дружбою й усіма її наслідками. Насправді ж - це глибока історія про пізнання себе і прийняття своєї природи та своїх бажань.

Автор висвітлює проблему впливу (тиску) суспільства на бажання і рішення окремої людини, де природні питання «Хто я? Ким я хочу бути? Кого я люблю?» замінюються на «Ким я маю бути? Ким мені варто стати? Кого мені можна любити?».

Драматизму історії надає та обставина, що головні герої - це два закоханих один в одного хлопця: син президента США (першої жінки президента та мексиканця) та принц - онук королеви Великої Британії, які через свій статус зобовʼязані дотримуватись багатьох правил і приховувати свої істинні потреби та мрії.

Це історія про вибір і його наслідки; про ризик і перемогу; про те, як не зрадити мрію, змінивши шлях до мети; про консерватизм та відкритість до нового; про дружбу та її прояви; про відносини батьків і дітей та прийняття їх вибору; про історію, політику, честь і мораль, популярність, журналістську етику і багато чого ще.

Певно, це одна з небагатьох книг, які я колись уникала. Я постійно читала коментарі і дивилась «розпаковки» на сторінці видавництва, проте не могла змусити себе її прочитати. Однак, зараз можу сказати, що вона приємно мене вразила і стала однією із моїх улюблених книг, яку хочется перечитати знову.

З одного боку це сильна історія, яка піднімає багато тем повʼязаних з дорослішанням і пошуком себе, а з іншого - це дуже ніжна історія про два закохані серця. Книга для тих, хто скучив за романтикою у чистому її прояві.

P.S.: цікаво слідкувати за тим, як саме автор описує романтичні стосунки між двома хлопцями: як вони спілкуються один з одним, що їх хвилює, чого вони бояться. Окремої уваги заслуговують листи Алекса і Генрі: смішні, іронічні, відверті, сповнені ніжності й любові та бажання бути разом.

«Яскрава обкладинка, типовий опис із серії «довго і щасливо», ромкомівська класика». Приблизно такими були мої думки, коли я вперше побачила цю книгу. Гадаю, я така не одна. Проте, як, зазвичай, буває в житті є одне «але». Або й не одне…

Як ви думаєте, що краще:
1. жити в «реальному жорстокому світі» й ігнорувати, те прекрасне, що трапляється в житті;
чи
2. жити «в казковому світі добра і любові», не помічаючи, що твоя історія далеко не із серії «жили вони довго і щасливо»?

Головним героям цієї історії доведеться дати відповідь на подібне питання. Доля дасть їм шанс подивитись на свої історії свіжим поглядом (не тільки з точки зору автора, але і з позиції читача). Зробити такий собі «переоблік життя» і подивитись на нього під іншим кутом як в теорії, так і на практиці: сімейні таємниці, творча криза, літературне парі, “суперники” із минулого життя, кохання та всі його наслідки.

Безумовно, це не просто книга про кохання. Це напружена історія про людські долі і наслідки їх рішень (а частіше бездіяльності та страху помилитися), помилки і намагання їх виправити, про кохання та зраду, непорозуміння та вибачення, біль та зцілення, другий шанс та його неможливість, втрату та надію. Тут є все, що змусить ваше серце стискатись, а вас боятись перегорнути сторінку, бо вірогідність «поганого кінця» буде зашкалювати. Проте, все не так однозначно, як видається на перший погляд. Думаю, це головна ідея книги, яка починається з її обкладинки і завершується останнім розділом: у долі є свій план щодо вашої історії, і, зазвичай, кращий, ніж ви можете собі уявити. Варто лише їй довіритись.

Ця історія про те, що життя неможливо вмістити в один жанр - комедію, трагедію, детектив чи любовний роман. Життя - це збірник оповідань, які неможливо класифікувати і впорядкувати. Єдине, що ми можемо - це вірити, хоч і обережно, але в те, що у більшості з них буде щасливий кінець.

Я не знаю чи сподобаються вам ця історія, чи не розчарує, бо гарантую, це зовсім не те, що ви очікуєте від цієї книги (зважаючи на опис і обкладинку). Проте, я впевнена, що ви оціните неперевершений легкий стиль авторки: жарти, іронічні діалоги, ніби живі описи, яскраві неоднозначні характери героїв та нетривіальні повороти сюжету. Сподіваюсь, що вас не розчарує кінець їх історії. Чи може то буде лише початок?

P.S. Розділ 13, певно розсмішив мене найбільше. Навіть не знаю, чим більше: формою чи змістом.

P.P.S. А для тих, хто полюбляє читати книги під музику, раджу увімкнути пісню Maroon 5 “The Sun” на повтор, коли читатимете розділ 27. Воно того варте. На мою думку, ця пісня найкраще передає «вайб» історії. Не дивуйтесь моїм словам, не завжди за яскравою обкладинкою ховається весела історія. Та не завжди сумна історія закінчується погано.