«За відсутності чоловіків» – це історія про кохання, що не є дивним, адже її автор – француз. Ця маленька ремарка вже може підказати, до чого все веде. Не подумайте, що це спойлер. Це скоріше закономірність, принаймні з мого досвіду читання французької літератури.

Це історія про війну. Про чоловіків. Це історія про літо... його літо. «Зрештою, чому це літо всіх трагедій не може бути ще й літом усіх комедій?» Хоча це питання звучить дещо легковажно, воно влучно передає суть роману. Це книга не просто про біль і втрату, вона про намагання зберегти людяність, вміння сміятися і жити, навіть коли навколо панує тиша і смерть.

За сюжетом, читач опиняється у Парижі 1916-го року, де переплелись долі трьох чоловіків у розпал Першої світової війни:
Венсану де Лєтуалю шістнадцять років, світ за його вікном палає у війні, але він не знає війни. Його не можуть мобілізувати через вік.
Артюр – 21-річний військовий, що походить з нижчого соціального класу, який несе на собі тягар війни.
Марсель – 45-річний аристократ, письменник, який через свій вік і стан здоров'я не воює на фронті.

Бессон майстерно балансує між легкістю та глибиною. Його стиль письма особливий: іноді речення короткі й різкі, «як постріли», іноді – довгі й переповнені емоціями. Діалоги часто зливаються в одне ціле, створюючи відчуття близькості між героями, ніби їхні душі переплітаються через слова. Цей роман лаконічний, дещо еротичний, часто відвертий – він одразу затягує читача в гру, де флірт і легка іронія переплітаються з глибокими почуттями та серйозними темами. Це не просто вигадка, це момент із життя, який читач переживає разом із героями.

У романі досліджуються питання чоловічих почуттів, забороненого кохання та суспільних очікувань, втрат і пошуку власної ідентичності. У ньому багато рефлексій та емоційної чутливості, яка межує з тілесною. Це історія про почуття, яким не було місця в цьому світі.

Це історія про кохання.
Суспільство диктує правила, які обмежують кожного з нас: чоловіки не плачуть, не можуть кохати іншого чоловіка, не мають права на страх. Ці нав'язані норми змушують людей грати ролі, позбавляючи їх можливості бути собою, відчувати й жити без остраху. Однак про це чомусь не говорять… Кохання між Венсаном і Артюром – це, перш за все, історія обмежених можливостей: часом, суспільними нормами, страхами й навіть власними сумнівами. Це почуття, яке не може бути відкритим, бо їм доводиться ховатися – від реальності, від сторонніх очей, а подекуди й від самих себе. Але хіба це лише історія минулого? Наскільки вільними сьогодні почуваються ті, чия любов не вписується в рамки загальноприйнятого?

Це історія про війну.
Вона показує те, що ми часто не помічаємо, поки не втрачаємо. Вона не просто розповідає про війну, Вона про любов, про чоловіків, про те, як війна змушує їх змінюватися, віддавати себе, вона про обовʼязок і страх смерті, про життя «під час і після», про біль близьких, про втрату найрідніших. Я знаю, що про війну говорити важко, але важливо. Особливо нам, особливо зараз.
Це також книга про порожнечу, яку ми відчуваємо, коли чоловіки йдуть, коли їх забирає війна. Вона показує, що навіть у цій порожнечі є місце для зцілення, для любові, для того, щоб почати знову, навіть коли здається, що нічого не залишилось. І що найважливіше, вона вказує на те, що ми повинні боротися не лише за фізичну свободу, але й за право бути справжніми, за право відчувати, за право бути собою, навіть у світі, який ставить перед нами незліченні вимоги.

Зрештою, це історія про чоловіків.
Вона піднімає важливі питання, про які ми часто забуваємо, але які потребують обговорення. Чоловік – це не просто роль чи стереотипний персонаж, це людина, яка не належить собі повністю. Його тіло – не його власність, і він не завжди має право обирати свою долю. Його життя часто визначається зовнішніми факторами – війною, суспільними очікуваннями, вибором кохання, його статтю. Суспільство накладає на чоловіків безліч вимог: бути сильними, витривалими, не виявляти вразливості. Але чому ми не згадуємо, що чоловік також має право на емоції, на слабкість? Чому ми так мало згадуємо, що чоловік також людина? Чому ми так легко ігноруємо його почуття, переконуючи, що він повинен бути завжди сильним, не відчувати болю, не плакати?

«За відсутності чоловіків» – це розповідь не лише про любов і війну, але й про чоловіків, чию цінність ми часто помічаємо лише в їхній відсутності. Вона відображає гіркоту війни, яка не минає з часом, і розкриває важливі питання, які ми часто намагаємося уникати.

Ця чуттєва, місцями тригерна історія показує всю однаковість і близькість війни, незважаючи на роки та кордони. Про війну читати важко, тим не менше, я рекомендую читати цю книгу саме зараз. Коли все ще болить. Коли ця історія вже не про них, а про нас.

Обери мене
Кейт Стейман-Лондон

Як ви думаєте, що буде якщо головною героїнею шоу типу «Холостячка» стане жінка з пишними формами? Бея Шумахер думала, що нічого хорошого, проте все ж погодилась взяти участь у цій авантюрі.

Головна героїня роману Бея - блогерка і досить соціально активна дівчина, яка (на перший погляд) не соромиться своєї фігури, проте пропозиція участі в такому шоу піднімає на поверхню її сумніви, щодо власної вроди. Глибоко в душі, вона вірить в те, що «неправильна», бо не худа. Вона боїться, що хлопці-учасники шоу не захочуть змагатись за її серце, бо вона товста. Вона не вірить в те, що чоловіки можуть щиро нею зацікавитись.

Головна героїня зіштовхується зі складним вибором. Прийняти безпечне рішення і залишити все як є чи ризикнути і почати спочатку? Дозволити незнайомцям і «хейтерам» контролювати своє життя чи робити те, що подобається, не зважаючи на думку оточуючих? Постійно перейматися щодо своєї зовнішності чи почати просто насолоджуватися митями життя?

На мою думку, відповідь на ці питання можна знайти в словах подруги головної героїні Марін: «можна прожити довге життя й ніколи не знати болю - але й не бути по-справжньому щасливим. Якщо це те чого ти хочеш». Як то кажуть - обирати вам.

Насправді, дуже дивно, що зараз в часи толерантності і бодіпозитиву, коли всі і всюди говорять, що «кожне тіло красиве» жінки досі переймаються тим на скільки вони гарні. Ніби цінність жінки вимірюється в сантиметрах на її талії.

Ця книга дає можливість зануритись у світ жінки плюс-сайз та разом із Беєю пережити її проблеми і страхи. Зрозуміти як це бути найтовстішою дівчинкою в класі (не зважаючи на безкінечні спроби схуднути). Як це завжди бути тихою і непримітною, щоб уникати зайвої уваги. Як це боятись відкритись коханому чоловіку, бо не впевнена, що «таких як ти» можуть щиро кохати. Зануритись у світ жінки, яка часом забуває (чи навіть не здогадується), що вибір робить і вона також. Що важливо те, хто подобається їй. Кого обирає вона.

«Обери мене» - це історія вибору. Вибору себе такою якою ти є.

Джулія Беррі, Лагідна війна

Перше враження про цю книгу досить посереднє, але після прочитання ви точно будете рекомендувати її Вашим друзям.

В книзі оповідається історія чотирьох молодих людей, долі яких переплелись за часів Першої світової війни. Але основна дія насправді розгортається під час Другої світової війни між трьома грецькими богами: Афродітою, Аресом та Гефестом. Звучить дещо заплутано, але не хвилюйтесь, це лише додає інтриги самій розповіді. Авторка бере за основу досить відомий міф про те, як Гефест спіймав свою дружину Афродіту разом із її коханцем Аресом, як обрамлення іншої історії. Як богиня кохання, вона хоче зрозуміти чому кохання і війна завжди йдуть поруч один з одним. І хто з рештою переможе.

Зізнаюсь, але тільки сама лише згадка про грецьких богів в описі стала вирішальним фактором того, що ця книга опинилася в моїх руках. Але, на жаль, для мене богів було за мало. Бо тільки, коли починаєш читати, то розумієш, що головні герої книги зовсім не безсмертні, а люди.

З одного боку згадка про богів ніби «спрощує» розповідь і робить книгу більш доступною для молодих читачів. А з іншого - возвеличує історію Гейзел, Джеймса, Обрі та Колетт. Оспівує кохання та силу простих людей.

Думаю, усі знають, що таке перше кохання (принаймні, як це описують в книгах). Всі ці метелики в животі, соромʼязливі погляди, серцебиття і шалене бажання бути разом. За своє життя я прочитала велику кількість любовних романів, але є щось в цій книзі, що виділяє її з-поміж інших. Мені важко відповісти що саме. Може, це тема кохання в розпал війни стала для мене більш щемливою зараз, а може авторка змогла вловити ті перші миті закоханості настільки глибоко, що було аж боляче. (А може то все боги 🤔🤷‍♀️).

Центральними героями роману є дві пари. Перша - Гейзел і Джеймс, які зустрічаються за кілька днів до того, як хлопця відправлять на фронт Першої світової. Це було кохання з першого погляду.
Інша - Обрі й Колетт. Одразу скажу, що мені б хотілося, щоб їх історії приділяли більше уваги, оскільки вона унікальна і не схожа ні на що з того, що я читала. Без спойлерів можу сказати, що їх історія сповнена музикою.

Важливим моментом ж те, що авторка використовує багато достовірних фактів про Першу світову. Книга насичена ретельними описами Франції та Британії часів війни. Автор торкається питань упередження та расової дискримінації, ролі жінок у суспільстві, народження джазової музики в Європі, досвід чорношкірих під час Першої світової та далекосяжних наслідків цієї війни. Думаю, ця історія додасть вам знань про цю дещо забуту війну, у порівнянні із Другою світовою.

Крім того, у книзі дійсно болісно і реалістично показані відчуття втрати, горя та провини. Ніби самі безсмертні були вражені стійкістю цих молодих людей.

Я не скажу вам, хороший це роман чи ні. Кожен вирішує це для себе сам. Проте, мені здається, що саме зараз для нас усіх він заграє абсолютно іншими барвами. І, можливо, нагадає, що немає нічого важливішого за кохання в усіх його проявах.

P.S.: Поціновувачі книг про Персі Джексона (такі як я) будуть задоволені дотепними діалогами богів та їх постійними змаганнями, як у Ріка Ріордана. Боже, мені вже здається, що Олімпійці дійсно були такими 😅.

«Соланін» показує пару закоханих людей у ​​вирішальний момент їхнього життя. Той неминучий момент, коли раптом виявляєш невпевненість в собі та невпевненість щодо свого майбутнього, той момент коли усвідомлюєш, що тобі уже 20 і ти зовсім не розумієш, що повинен робити зі своїм життям.

Ця історія показує всю крихкість життя молодих людей, їх тривоги і нетерпіння. Це історія про циклічність людських проблем: робота, гроші, друзі, хоббі, кохані, думки про «зараз», страхи про «потім», гордість, поступки і знов самотність…

Це історія про непевність життя. Про розуміння того, що «як було» вже не буде, і потрібно брати на себе відповідальність і будувати своє нове самостійне життя.

Незважаючи на ці депресивні теми, головна ідея книги проста: цінуйте моменти, насолоджуйтесь тим часом, коли ви справді відчуваєте себе живим.

Можливо, я маю дещо упереджені думки щодо цієї історії, оскільки мені самій трохи більше 20, проте ця книга справила на мене сильне враження. Автор зміг вловити і вдало відтворити настрій тих років, коли тобі 20: невизначеність, пошуки, страхи, ризики і сумніви із якими стикається людина, яка закінчила університет і вступає в доросле життя. Людина, яка раптом виявляє, що реальний світ не такий простий, а робота, яку вона думала, що хоче насправді не така, як очікувалося. Людина, якій страшно думати про решту життя, обирати між «простим, стабільним, але нещасливим майбутнім» та «складним, ризиковим, проте кращим життям».

Часто нам потрібна неабияка сміливість, щоб змінити своє життя. Автор ніби наштовхує читача на це, запитуючи: хто ти? Ким хочеш бути? Ти щасливий? Що так щастя? Що ти готовий зробити заради свого щастя?

Тож «Соланін» — це історія про життя. Про буденність, страхи, сумніви, надії, мрії, про вічні теми дорослішання та пошуку себе, про прощання з минулим. Водночас це історія про погляд в майбутнє, яке починається зі слів «а чому б і ні?»

На перший погляд досить банальний сюжет: відмінниця і «хлопчик з гурту», вона має великий секрет, а він буде їй з цим допомагати. Опис дуже нагадує стандартні американські підліткові комедії. Тим не менш, не все так однозначно. Попереджаю, що місцями цю історію буде нелегко читати, але вона точно вартує того, аби бути на вашій книжковій полиці.

Спробую без спойлерів, але щодо сюжету, то головні герої стикається із досить складною ситуацію, на додачу до звичних проблем свого віку: самотність, проблеми з батьками, нерозуміння себе. Проте Віктора і Марі-Жозе повʼязує пристрасть і любов до музики, в якій обидва знаходять розраду у важкі часи.

Це історія про складні теми і сильні почуття: про взаємовідносини батьків і дітей, про підтримку і віру, силу йти до мети, ну і звісно про кохання.

Окремо варто сказати про мальовку. Вона фантастична! Кольори мʼякі і не надто яскраві, як на мене, дещо нереалістичні, проте рисунок це повністю нівелює. Зображення видаються живи (хоча й з відчуттям ніби дивишся через фільтр в камері).

Попри емоційну напруженість та складність ситуації в яку потрапили Марі-Жозе та Віктор, в їх історії є і смішні моменти, які змушують відволіктись. Вони додають історії гармонії і надії, показують, що навіть в найскладніші хвилини є місце для радості та сміху.

Маю зізнатись, що це був мій перший графічний роман. Я не фанат цього жанру і думала, що не знайду гідних слів для відгуку, однак саме цей роман я рекомендувала б усім. Якщо ви вже просунутий читач у цьому жанрі чи тільки підшуковуєте собі щось для початку, то оберіть цей. Можу запевнити, що після прочитання вам неодмінно захочеться повернутись в книгарню і придбати собі ще один графічний роман.