Емілі Генрі

Якщо ви шукаєте щось дотепне, романтичне, але з глибокими нотками, то "Книголюби" — це саме та книга, яка точно потрапить у ваше серце. І якщо вам сподобалися попередні роботи Емілі Генрі, ця стане ідеальним доповненням до вашої бібліотеки. Особисто для мене "Книголюби" стали фаворитом серед інших книг авторки.
Це історія про книжкових професіоналів у видавничій індустрії, де персонажі чудово розуміють літературні тропи, але не сприймають їх надто серйозно. Між Норою і Чарлі справжня хімія, і це відчувається на кожній сторінці. Їхні діалоги — інтелектуальна гра, де кожен обмін репліками — це суміш гумору і дотепності.
Мені дуже сподобалась атмосфера книги — вона така легка і розслаблена, навіть коли йдеться про серйозні теми, як от стосунки, кар’єра та амбіції.
О, і цей міф про змагання між героями))) Насправді книголюби Нора і Чарлі просто не могли не закохатися один в одного, тож тут інтриги немає, але це зовсім не робить історію менш цікавою. Дуже цікаво спостерігати за їхньою взаємодією і розвитком стосунків.
"Книголюби" — це одна з тих книг, яку неможливо не полюбити, якщо вам близький гумор, книги і незвичні романтичні історії. Вона пронизана самоіронією, теплом і щирістю, я отримала величезне задоволення від читання!

Це було дуже мило, комфортно, багато гумору, дуже тепла історія, яку я намагалася розтягнути, щоб книга не закінчувалася.

Офіційно заявляю, що цей ромком мені сподобався. У порівнянні з першою книгою авторки, ця для мене виявилася більш реалістичною. Хоча, як у "них" (героїв) виходить стільки років мовчати про свої почуття - для мене завжди залишається загадкою.

Про що? Про сенс життя, дружбу, любов, міленіалів, що за великою кількістю слів так і не навчилися говорити найголовніше.

Отже, Поппі та Алекс зустрілися у коледжі. І було би важко знайти більш несхожих людей. Він - старший син у родині, що втратила матір, тому несе велику вагу проблем своїх родичів, він сильний, красивий, надійний. Вона - менша донька, якій не пощастило у дитинстві з друзями, то вона точно не хоче навіть згадувати про своє рідне місто, хоч і приїздить на гостини до батьків, але живе й робить кар'єру у Нью-Йорку.

"— Я думала, з міленіалами штука в тому, що ми не отримуємо бажаного. Будинків, кар’єр, фінансової незалежності. Просто нескінченно вчимося, а потім до скону працюємо в барах.
— Ага, — відповідає вона. — Але ти кинула коледж і пішла за своїми бажаннями. Маємо що маємо.
— Я не хочу бути знудженою міленіалкою. Почуваюся по-мудацьки, що я невдоволена своїм чудесним життям."

І після певних роздумів Поппі зрозуміла, що щасливою вона є лише з Алексом, коли проводить з ним літній відпочинок (традиційний, невеликий, але значимий для обох). Але ось у попередньому щось пішло не так, то ж вони два роки майже не розмовляли. Але Поппі хоче виправити усе.

Книга сповнена гумору, розглядаються тригерні питання суспільства, любовні сцени описані натяками, немає тих дивних діалогів, то ж мені усе сподобалося. Гарна книга для відпочинку та роздумів.

Коли пляжне чтиво виявилось зовсім не пляжним. Пляж звичайно був, але настільки мало, що потрібно було б придумати іншу назву, але вже як є.

В цій книзі присутні кліше і ми заздалегідь знаємо чим вона закінчиться, але це не робить її гірше. Навпаки, не дивлячись на очевидну кінцівку все одно цікаво як персонажі до цього прийдуть.

Оґастус та Дженьюері знайомі ще з універу і не дуже приязно відносяться одне до одного. Але все змінюється коли вони стають сусідами і хімія між ними починає працювати. Головне правило – не закохатися. Але правила існують, щоб їх порушувати, чи не так?)

У обох було складне життя і їх творчість по різному це відображає. Те що вони письменники та читати про письменницькі різноманітні штучки мені дуже сподобалось (порадьте у коментарях ще таких книг будь ласка).

Біль головної героїні можна зрозуміти, але десь вже перегинали і хотілось, щоб вона вже просто прочитала цей лист і припинила страждати. Важко рухатись вперед, коли тебе не відпускає вантаж минулого.

Відносини нашої парочки такі солодкі, що читати їх було саме задоволення. У найліпших канонах від ненависті до кохання. Інтимні сцени тут🔥 У міру пристрасні та гарячі, з гарними описами для візуалізації.

Черговий класний ромком, який я можу дуже радити, тому що такі історії дійсно потрапляють в саме серденько ❤️

Це моя третя книга від Емілі Генрі і вона сподобалася найбільше. Хто читав "Пляжне чтиво" або "Люди, яких ми зустрічаємо у відпустці" знає, що насправді їх досить важко назвати ромкомами, так як в обох книгах присутній досить сильний драматичний сюжет. А ось "Книголюби" - це саме ромком. Він гарно написаний, не безглуздий, не банальний, головні герої мене навіть не дратували. Це однозначно та книга, яка дарує гарний настрій, але також змушує замислитись над деякими серйозними темами.

Головною героїнею роману є Нора, яка працює літературною агенткою. Разом зі своєю сестрою вона вирушає у відпустку до маленького містечка. Там дівчата планують втілити у життя цікавий список справ. Також у книзі буде багато згадок про авторів, письменницьку та редакторську діяльність.

Тобто всі фактори зводяться до того, що я однозначно рекомендую "Книголюбів" вам для прочитання.

Наразі, я обираю легкі книжки без драми, війн, нездорових стосунків, бо хочеться відволіктись і відпочити від усього, що зараз відбувається. Ця книга ідеально підійшла під мій запит.

Тут є міцна справжня дружба, коли подруга приїде по першому дзвінку. Тут є скорбота і переосмислення свого минулого (без надмірної фіксації на горі, так що не бійтесь, що вам це зіпсує настрій на весь день). Тут є цікаві герої з гумором. Також є пристрасть, трошки еротики. Хоча описано не дуже красномовно, одні «стегна, стегна, стегна» наче інших частин тіла чи назв їм не знайшлося. Але їх (сцен) тут не так багато, так шо на загальне враження не впливає в гіршу сторону (я саме про слова якими описані ці сцени – трохи одноманітно). Але динаміки читанню додають =)

І, найголовніше та водночас найдивніше – адекватний чоловічий персонаж. Він настільки адекватний, що читаючи, не віриш в нього, настільки я звикла, що в книгах і кіно демонструють або маніпуляторів, емоційно незрілих чоловіків, аб’юзерів і якесь драма-страдальницьке кохання і стосунки. Тут чоловік говорить про те, що відчуває прямо через рот. Диво-дивне. Освіжаюче, я б сказала.

Оскільки я не являюсь фанатом ромкомів, я не знаю яким він має бути канонічно. Але якщо ви хочете відволіктись і відпочити, читати про пристрасть, творчість, адекватних і кумедних героїв, поринути трошки в романтику – ця книжка чудово підходить для цих цілей.

🏖️"Пляжне чтиво" Емілі Генрі, 2020

#MustRead цього літа ☀️

Два письменники, Дженьюері та Ґас, з абсолютно протилежними поглядами на життя та ремесло, живуть по сусідству. Дженьюері опинилася в цьому місті з дуже неприємних причин, а Ґас — місцева знаменитість.

Усюди суцільні протилежності: Дженьюері пише солодкі романи про кохання та вірить у казки, а Ґас тяжіє до серйозної літератури, скептично ставиться до щасливих кінцівок. Вони укладають парі: написати книги в стилі один одного.

Проте не треба закочувати очі від банальності — тут точно цього не настільки багато. Емілі Генрі додає персонажам глибини через їхні бекграунди і минуле, і тут вже стає цікавіше. Як смерть батька вплинула на Дженьюері? Чому Ґас не вірить в кохання?

"Пляжне чтиво" — це:
🍬Зрозумілий і простий сюжет
🍬Водночас глибокі теми про кохання, дружбу та пошук себе
🍬Як пише сама авторка, якби її запитали, про що ця книга, то вона б сказала, що про письменницький блок! І це певною мірою так 😀

Якщо ви шукаєте легкий, але небанальний романчик, то вам потрібна Емілі Генрі!

Якщо реінкарнація реальна, то Емілі Генрі — це переродження мене, якби я вміла так феноменально писати про любов. Чи то пак мені хотілося б переродитися в Емілі Генрі та вміти створювати такі історії, від яких буквально хочеться пищати, наче підлітка, від першого поцілунку твоїх улюблених персонажів.

🌝Без перебільшень заявляю: ця книга змусила мене хихотіти без упину, махати ногами від нетерплячки, не знаю як моє вразливе серце витримало таку кількість (приємної) напруги, емоцій та милоти!

🌝Без перебільшень заявляю №2: Алекс Нільсен — один з найкращих чоловічих персонажів і офіційно мій краш номер три (чи сто три? я не встигаю записувати).

🌚Звісно, один момент мені був незрозумілий, але іноді ми забуваємо, що в житті теж багато нелогічних вчинків та ситуацій, і, напевно, сила книг зокрема в тому, щоб нагадувати нам приймати життя з усіма неідеальностями. Бо коли такі речі підсвічується, я зазвичай нервую, мовляв, ну чому вони так тупо себе поводять. Та потім нагадую собі, а коли востаннє ти робила щось так, як «мало б бути»? Чи вчинила б ти по-іншому в схожій ситуації? І в багатьох випадках відповідь негативна. Бо я б теж так тупила. Я б теж боялася зізнатися собі у чомусь. Я б теж надумувала собі всілякі речі. Я б теж намагалася переконати себе в чомусь, що не є правдою, але здається мені правильним.

🌚Переказувати сюжет нема сенсу, я ось майже нічого не знала, лише очима майнула по анотації, але більше нічого й не треба — бери й читай, просто дозволь історії вести тебе. Поппі й Алекс — найкращі друзі, які щоліта їздять разом кудись у відпустку. Але одного літа в такій відпустці між ними стається щось, через що вони розривають спілкування на два роки. Та ось вони зустрічаються знову, а далі почнеться найцікавіше. Чи завадять спогади про те щось відновити дружбу? Ну не можу я вам сказати, от реально — треба читати! 😁

Яке ж це задоволення – читати про героїв свого віку! Персонажі не ексцентричні чи наївні підлітки, але при цьому мають страхи та переживання, добре знайомі кожному міленіалу.

Читається легко, хоча місцями сюжет здавався трохи затягнутим. Опис подорожей двох друзів за 12 років і того, як їм знадобилося стільки часу, щоб зрозуміти свої почуття, спочатку здається простим, але водночас дуже життєвим.

Головний конфлікт у їхньому страху відкритися та дозволити собі бути щасливими. Але саме це робить історію такою близькою до реальності. Їхні діалоги з підколками, турбота одне про одного, справжня дружба – все це було дуже мило і "промовляло до мене")

Ніколи жодна романтична книга мене так не захоплювала як ця! Замовила я її якраз через відгуки, що ця історія не схожа на поширені милі ромкоми присипані корицею, і справді не секунди не шкодувала здійсненою покупкою <3

маленьке місто, від ворогів до друзів до коханців, книга про книги, парі між головними героями

Це історія про дівчину, у якої розбились рожеві окуляри, та чоловіка, який хотів би їх мати. Персонажі прописані чудово, ти розумієш їхні емоції, переживання, травми і проходиш з ними цей шлях до зцілення та розуміння себе.

Я не можу сказати, що тут описана сувора реальність і немає неймовірних співпадінь (це все ж таки ромком), але взаємодія між героями, їхні розмови, намагання зрозуміти один одного та допомогти, відчувались справжніми і дуже кумедними. Гумор Емілі Генрі я хочу виокремити окремо, бо іноді події були настільки неочікуваними і сюрреалістичними, що відчувались дуже життєвими (так, парадоксально). Але найкращою частиною цієї книги я вважаю середину, бо в ній зібралась квінтесенція напруги між героями, прекрасних і ніяково-смішних сцен, повернення цікавості до життя та дотепних діалогів. Загалом, я обожнюю цю книгу (якщо ви ще не зрозуміли)!

Якщо вам хочеться чогось літнього, дотепного, трошки скляного та романтичного - вам точно потрібна ця книга

Читаючи анотацію книги, ідея мене захопила зразу. Головні герої - Дженьюері та Оґастус - письменники, які є суперниками ще з коледжу, але зараз вкладають парі, а саме спробувати себе в нових жанрах. Він пише про "довго і щасливо", а вона спробує створити щось "серйозніше". Щосуботи вона організовує романтичні вечори, а він - зустрічі з учасниками культу.

І як би обкладинка не натякала на пляж, море і відпочинок, вам доведеться добре пошукати, щоб знайти його тут. Будьте готові, що в книзі багато діалогів про складні життєві обставини, описи почуттів героїв та підніматимуться серйозні теми зради, домашнього насилля, алкоголізму, сектантів. Це не робить книгу поганою, але очікування зіграло велику роль. Тому книга читалась мені досить важко.

Однією з основних тем цієї історії є творча криза письменників. Але затьмарює її особиста драма головної героїні - батько мав жінку на стороні, зрадив їх з мамою. І все б нічого, якби він кинув їх, цим самим знецінив їхні стосунку та почуття. Але ні, батько залишається в житті дівчини, після смерті залишає їй будинок і лист з поясненнями, але звичайно його ніхто читати не збирається поки не буде сторінки так 330-ї 😄. Для чого розібратися в усьому і продовжувати нормальне життя?

В підсумку, історія цікава, але враховуючи мої очікування, вона виявилася складнішою, ніж я розраховувала. Раджу прочитати цю історію, але перед цим знизити свої очікування.

Гарна книжка про те, що життя ніколи не буває чорним чи білим. Як би нам не хотілось жити в ідеальному світі і точно знати, як правильно, люди, яких ми любим, значно складніші, ніж нам хотілося б визнати, і часто це робить нам боляче і руйнує наші власні уявлення про те, як все повинно бути.

Насправді ця історія - це дуже непопулярний, але дуже дорослий погляд на зраду. Це відповіді на питання «Як можна пробачити зраду?», «Як можна кохати одночасно двох?», «Чому люди відчувають потяг до когось, але не виходять зі своїх поточних стосунків?», «Як розповісти людині, яку ти любиш, що на певному етапі свого життя ти оступився і втратив відчуття того, як правильно?» Як зізнатись в цьому, коли ти боїшся розчарувати, показати свою потворність і перестати бути тим, хто заслуговує на всі ці захоплені погляди і безмежну довіру?.

Мені сподобались обидві сюжетні лінії - і батьків Дженні, і самої Дженьюері з Ґасом. Всі герої були дуже гарно розкриті, вони насправді вийшли дуже живими - неідеальними, зі своїми проступками і недоліками, але від цього ти любиш їх ще більше.

Одразу скажу, чому це не 5 зірочок для мене.
По-перше, незважаючи на те, що це дуже гарна задумка і досить гарне виконання, моментами мені було нуднувато читати, наче чогось не вистачало.
По-друге, мені не вистачило pov Ґаса. Я вже настільки звикла до розповіді від обох головних героїв, що тут мені відверто бракувало можливості залізти йому в голову🌝.
І по-третє, мені не сподобалось завершення. От абсолютно все починаючи з тієї нічної зустрічі Дженні і Ґаса після їхньої паузи. Мені не зайшов ні його монолог, ні все, що було після. Настільки гарно, поступово все було прописано до цього, стільки емоцій, роздумів, вчинків, і ти це все розумієш, відчуваєш на собі, тобі все так близько і так все подобається, а потім все наче здувається. Занадто швидко, занадто клішовано і занадто окозакочувально. Серйозно? Я люблю хеппі енди, але в контексті їхньої історії це було не те.

Тим не менш, книжка дуже якісна. Глибока. Дуже багато думок і емоцій після прочитання. І хочеться продовжувати знайомство з авторкою♥️