Емілі Генрі

Назва книги повністю характеризує її зміст. Адже цю історію треба брати із собою саме у відпустку. Взявши її до рук, ви зможете по-справжньому відпочити, насолодитися теплом  та відчути атмосферу спокою і гармонії.

Наші герої, Дженьюері та Ґас, розбиті та розчаровані, кожен зі своїм емоційним багажем. Та зустрівшись, вони врешті-решт знайдуть ту рівновагу у житті, якої їм так бракувало. 

Обравши цю книгу, я не очікувала від неї чогось надзвичайного. Звичайний ромком. Звичайні герої. Це історія про людські стосунки, непрості життєві обставини, про віру в щасливий кінець. Ми побачимо тут героїв, які бояться, сумніваються, кохають та намагаються зробити правильний вибір. 

Є тут і сцени 18+. Але, дякуючи авторці, їх небагато і все вписано гармонійно. Також хочу відмітити, що герої від початку і до фіналу проходять певний шлях розвитку. Це дуже "олюднює" персонажів, що вкінці починаєш дійсно вірити цій історії.

Загалом враження залишилися позитивними. З моєю нелюбов'ю до ромкомів, можу сказати, що цей мені сподобався. Легке чтиво для відпочинку. 

Дженьюері і Ґас письменники, у обох дуже цікаве минуле і свої скелети в шафах. Травматичність їх минулого дуже вплинула на життя обох, але їм потрібно писати… Дженьюері переживає страшну правду, про яку дізналась після смерті батька, а Ґас - розлучення.

Я уявляла собі таку пляжну тематику в книзі, відпочинок, коктейлі, вода, але там цього майже не було, тому я не зрозуміла, чому така назва.

Мені було дуже цікаво читати про минуле героїв. Знаючи чим скінчиться книга, всеодно було бажання читати. Я не дуже люблю ромкоми, однак цей мені сподобався найбільше, тут мене не дратували герої і їх поведінка… Ну Ґас - інколи.

Як такого літнього вайбу в книзі я не знайшла, але те, що треба для розслаблення. Однак хочу попередити, що чомусь читалось важко, зловила нечитун😢. Також дізналась, від багатьох, що ця книга викликає нечитуна🤪, чому? Цього я пояснити не можу)

ЯКА ЕСТЕТИКА!

«Пляжне чтиво» — це книга, яка точно заслуговує на свою популярність. Я завжди шукаю щось цікаве та легке для читання, і ця книга точно відповідає всім моїм критеріям. Історія про Дженуарі та Ґаса, двох письменників, які вирішують випробувати себе в незвичайних для них жанрах, змусила мене посміхнутися, розчулитися та, звичайно ж, переживати разом з ними.

Одна з ключових цитат, яка мене особливо зацікавила, це: «Ніколи не недооцінюй важливість того, щоб по-справжньому жити своїм життям, а не просто писати про це.» Ці слова залишають глибокий слід в душі і нагадують про значення самоідентифікації та самореалізації.
Насолоджуючись кожною сторінкою цієї книги, я зрозуміла, чому вона стала такою сенсацією на BookTok. Читачі масово діляться своїми враженнями, і я не можу не долучитися до їхнього захвату. «Пляжне чтиво» — це не лише чудове читання для відпочинку, але й історія, яка змінить ваш погляд на життя.

Тепер, коли я дочитала книгу, я відчуваю, що вона залишила у мене надзвичайно теплі враження. Це справжній досвід читання, який залишиться з вами на довго після закриття останньої сторінки.

Як написати книгу і не закохатися?⠀
Відповідь: ніяк 🙈🙈♥️. І це була сама прекрасна книга літа, даю собі слово, відтепер більше читати ромкомів🥰⠀
⠀
Має двох абсолютно різних людей: Оґастус Еверет — знаний прозаїк. Дженьюері Ендрюс — авторка романтичних бестселерів. І тут я би мала закрити очі, це означає буде медово, солодко, трохи банально - одним словом книга про кохання.⠀
⠀
Але я ніяких надій не покладала, просто сказала собі ти мусиш прочитати одну літні книгу ( інших в мене нема 😂). І уявіть мій захват і захоплення, оскільки я її читала підніми вечорами у відпустці в горах😌⠀
⠀
Два письменники, два юних серця, два зовсім рідних шляхи в світі, де кожен має багаж поганого минулого, страждань, важких випробувань і творчої кризи. Укладаючи парі на написання книг ніхто не міг знати до чого все це їх приведе. Але підозрюю читач сподівався, що ніжна квіточка Дженьюері і похмурий буркотун Гас відшукають власне “довго і щасливо”❣️⠀
⠀
Ці двоє творчих людей уособлюють абсолютні протилежності в характері, в поглядах на світ, у способі мислення і життя, але поряд з цим вчаться один в одного бачити світ під зовсім іншим кутом. Не все кохання на віки вічні, навіть серед пітьми можна знайти сонячний промінчик.⠀
⠀
Книга комфортна, легко і швидко читається, але разом з тим наштовхує на роздуми про власне життя, минулі помилки і бачення майбутнього.⠀
⠀
Моя щира рекомендація☀️💓⠀

Давно я так довгенько не читала книжку. Це свідчить про те, що ромком - не зовсім мій жанр. Хоча книга, не враховуючи окремих моментів, мені сподобалася. Але перечитувати точно не буду)

Думаю, ви усі приблизно знаєте сюжет: зустрілися два письменника (він і вона), що переживали і письменницьку, і особистісну кризи. І уклали парі: він напише романтичну історія, а вона - "серйозну" книгу, і хто це зробить раніше - той переміг, а переможений буде всіляко просувати книгу суперника.

"Мені хотілося передати це відчуття Ґасу. Я хотіла, щоб завтра він прокинувся із сверблячкою щось написати. Довести, як важко написати ромком,- одна річ, і я була впевнена, що Ґас це побачить, але змусити його зрозуміти, ЩО мені подобається в цьому жанрі, що його читання та написання майже такі ж трудомісткі і трансформаційні, як закохатися насправді,- це вже зовсім інший виклик".

І понеслося. Треба зазначити, що ці автори разом навчалися і стосунки у них були ще тоді неоднозначні)

Що мені сподобалося: цікаві головні та другорядні персонажі, широкий спектр проблем, описаних у романі, гумор, поради про написання книг. А ось ці дивні любовні сцени здалися мені дещо штучними. Але це виключно моя думка. Просто я так і не зрозуміла, яку роль вони відіграють. І ще мене піддіставали ці постійні блювотні рефлекси. Якось з ними перебір.

Щодо рекомендацій - не впевнена, але, якщо ви любите "любовні" романи (знаю, що тавтологія), думаю, вам сподобається. А якщо не любите - просто читайте, бо в історії є ще багато чого цікавого.

"... кожна людина на планеті має пізнати біль. Іноді все, що ви можете зробити, це міцно триматися одне за одного, поки темрява не виплюне вас назад".

Як для ромкому тут підіймались неочікувано важкі теми.
Головна героїня, Дженьюері, навіть не розуміла, що загралась в щастя, поки не дізналась, що все її життя лише ілюзія.
Головний герой, Ґас, травмована дитина, яка так і не змогла відпустити минуле.
Можна сказати, що це ідеальне співпадіння, бо як ми знаємо протилежності притягуються❤️‍🔥

У мене доволі неоднозначні враження від цієї книги. З одного боку на початку були моменти, де я нудилась і читання йшло вельми повільно, а з іншого були і ті, що неслись зі швидкістю комети і я не могла відірватись. Оці всі "бідося", "блювотофобія", "на голову чайка накакала" та ще купа інших були феєричні, я реготала в голос😁
На самому початку Дженьюері жахливо бісила, моя кішка так до кота не проситься, як вона нявчала від поглядів на Ґаса. Так і хотілось сказати "жінко, та трахни його вже та заспокойся". Але все це пройшло і у мене таке відчуття, що саме творча криза, яка спіткала авторку і буквально наштовхнула на сюжет книги і є цьому виною. Адже потім героїня вела себе адекватно і під кінець я можу сказати, що вона неймовірна, зі своєю вірою у щастя та в людей, зі своєю підтримкою Ґаса та вмінням прощати💔

Також мені неймовірно сподобався стиль авторки, тож хочу дати їй шанс і прочитати інші книжки, тим більше, що в розширеному епілозі аворка здаля показує нам шалені парочки, у яких вже є свої історії. Сподіваюсь, що Артбукс порадує нас та випустить їх🙌 Окремо хочу відмітити неймовірне оформлення книжки, це справжній естетичний оргазм🥵

Ця яскрава обкладинка в улюблених українських кольорах приваблює на полицях відразу. Ну і, звичайно, прекрасне оформлення з кольоровим зрізом.

Але сама історія не вразила, хоча дала можливість відпочити кілька вечорів. Зустріч двох письменників різних жанрів, які були знайомі раніше і зараз переживають певну кризу в творчості. Вони - сусіди. І вирішують разом проводити час. Написання нових романів у нетиповому для кожного ключі, таємниці і скелети минулого ,книжковий клуб у містечку ну і , звичайно, як же тут без симпатії і кохання.

Немало дивного - переписка в блокноті і читання через вікна (що????), гидотні згадки росіян (ну чому так іноземні автори люблять приплітати хоч раз), клішовані сцени і невміння говорити, а вічно щось додумувати -те, чого нема... Страшенно не люблю таке у книжках та й в житті. Зате мені подобається атмосфера невеликого містечка, книжки навколо і книжкові клуби, які стають все більше популярними і у нас.
Гарна історія для відпочинку.

Книга, від якої я нічого не очікувала, а натомість вона стала однією з улюблених.

Взагалі купила її через дуже гарне, яскраве оформлення. Тому, якщо ви дивитесь на цю книгу і думаєте, що це якась легка, літня, яскрава історія кохання, щоб розслабитися, то мушу вас розчарувати… Цю книгу я б описала зовсім по-іншому…

«Іноді можна впустити у свою історію трохи потворності. Вона все одно не відбере краси» 💙

Що як ваше життя в один момент розлітається на шматки, рожеві окуляри бʼються, і в очі нарешті потрапляє неприємна правда. Сонце більше не сяє так яскраво, і зневіра у всьому накриває з головою. Коли все пішло шкереберть?! Коли життя перетворилося на суцільну брехню?! Можливо, з самого початку і ви просто надто романтизували своє життя?!
На додачу до всього ви письменник, і щоб вижити, зобовʼязані написати книгу про те, у що більше не вірите, про те, чого в вашому житті більше немає. В ньому залишилась лише брехня та розпач…
І що, як ви такий не один, в Богом забутому містечку біля моря знайдеться ще хтось. Хтось, хто так само зневірився у цьому житті та намагається просто обпертися об щось, щоб не впасти…

Ця історія в першу чергу про пошук себе, про намагання героїв зібрати себе по шматочкам після травматичних подій та почати творити щось прекрасне.

Але не дивлячись на все, книга читається досить легко та швидко, і звісно, в ній не обійшлося без кохання, яке зможе зцілитися навіть вщент розбите серце.

«…коли світ здається темним і страшним, любов може змусити танцювати; сміх може трохи полегшити біль; краса може пробити дірки у броні страху» 💛

Насправді я доволі сильно полюбила цю книгу, вона викликала в мене безліч різних емоцій, від сміху та радості до сліз та неприємних усвідомлень.

Найголовніша моя порада перед читанням «Пляжного чтива» — це нічого не очікуйте, просто почніть читати та насолоджуйтесь цією прекрасною літньою історією про письменників.

Навіщо люди їздять у відпустки? Відпочити? Не тільки.

Життя Поппі - це одна суцільна відпустка. Звісно, сумно, коли те, що мало би бути відпочинком стає твоєю роботою. Проте це те, чого вона прагнула, що приносило їй задоволення. Її життя склалося так, як вона завжди мріяла. Однак це не зробило її щасливою, навпаки, отримавши свою мрію вона тепер сумує за часами коли чогось пристрасно бажала.

Але чому?

З цього питання починається нова подорож Поппі. Цього разу у своє минуле, туди, де вона востаннє відчувала себе щасливою. Проживаючи останні десять років життя разом із головною героїнею, читач разом із нею шукає відповіді на одвічні питання: Хто я? Чого хочу? Що таке щастя і де воно мешкає?

На мою думку, провідною темою роману є «подорож» до себе, яку читач проходить, дізнаючись історію знайомства, дружби і, звісно, кохання Поппі та Алекса.

Поппі досить легко усвідомлює, що робило її подорожі незабутніми. А що далі? Треба ж щось зробити, правильно? І вона робить! Вона намагається із усіх сил повернутись у безтурботне минуле, зробити свою літню відпустку такою як колись… Проте «як колись» вже не буде. Не можна увійти в одну річку двічі, бо і ти не той і річка вже не та.

Тепер їй доведеться подивитись на себе справжню, з усіма своїми страхами й комплексами, образами із дитинства та навіть егоїзмом. Прийняти свою сутність, ту якої все життя соромилась і за будь-яку ціну намагалася виправити. Ну як «виправити»? Втекти від неї в чергову подорож, де знов і знов могла би одягати маску «туристки», що раз іншої, грати щоразу нову роль, в інших декораціях і з іншим «акторським складом» - тими людьми, яких вона зустрічала у відпустках.

Тут розкривається одвічна істина, що куди б ти не втік, як би далеко не поїхав, скільки часу б не проводив у подорожах, ти все рівно береш із собою самого себе. Із старими проблемами, упередженнями і думками… - це всього лиш відтягування часу, замість того щоб вирішувати питання в собі.

На мою думку, кохання в цій історії є другорядним. Безумовно воно присутнє, оскільки це вагома частина життя людини. Романтична лінія дуже емоційна і лірична, яка змушує посміхатись, сміятись і відчувати те, що й головні герої - шалену закоханість. Поте провідною темою є проблема дорослішання і прийняття своїх слабких сторін. Розуміння того, що не потрібно ставати «кимось», бо ти вже «хтось». Ти це ти і це прекрасно.

Ця історія є повчальною, у приємному сенсі слова. Вона допомагає побачити красу і неповторність нашого повсякдення. Кожен день життя є особливим і безцінним, тому не обов’язково вирушати у відпустку, щоб відчути красу життя.

Дочитала тільки сьогодні цю книгу. Перші 100 сторінок я не могла зрозуміти свого відношення до персонажів.. Але потім як пройняло. Як зрозуміла, що автор мав на увазі. І прониклась до головних героїв симпатією, любовʼю, деколи співчуттям.
Чи варто читати? Однозначно так. Нащо? Щоб зрозуміти, що не варто відкладати на завтра те, що треба зробити тут і зараз.
Легка, але одночасно глибока книга про почуття і можливі наслідки затягнень ситуацій.

Книга мене відразу затягнула у вир своїх подій. Мені хотілось якомога швидше її прочитати і в той же час я прагнула розтягнути задоволення, бо мені так не хотілося повертатися в реальний світ.
⠀
Ця книга не зовсім те легке й романтичне читання, на яке я розраховувала, тут досить багато драми й порушені такі питання:
⠀
- зрада;
- стосунки батьків та дітей;
- абʼюзивні стосунки;
- навіть трішки про залежності є.
⠀
Сама ж історія розповідає про Дженьюері Ендрюс - авторку романтичних історій та Оґастуса Еверета - відомого прозаїка. Вони пишуть зовсім протилежні історії. Вона про «довго і щасливо», а він про реальний світ. І здається, що в них немає нічого спільного, крім письменництва, але ні - найближчі три місяці вони будуть жити в сусідніх будинках, ще й обоє страждають на творчу кризу. Одного вечора вони вирішують укласти парі й спробувати написати те, що пише інший. Щопʼятниці вони тепер будуть ходити на інтервʼю з учасниками культу, а щосуботи - на романтичні вечори. Що ж вийде з цього?
⠀
Пляжних читань насправді у книзі немає (хіба один раз у кінці), хоча я думала, що герої будуть постійно зависати на пляжі. Тим не менше у цій історії справді досить багато йдеться про письменників та їхню роботу. Авторка показує, що це непросто: за кожною книгою стоїть клопітка робота (збір даних, дослідження, багатогодинні інтервʼю). Мені дуже сподобалось, що Емілі Генрі, хоч і не дуже багато, але розказує про те, як то бути письменником.
⠀
Я очікувала дуже багато романтики, але її тут малувато. Натомість є герої зі своїми драмами: Дженьюері має розібратися із своїми сімейними проблемами, а в Ґаса взагалі цілий набір травм, з якими він бореться. Тож часто розмови героїв точаться саме про це. Але є і декілька сцен 18+. ☺️
⠀
Дуже легка історія в плані тексту. Читається на одному подиху за рахунок великої кількості діалогів та оповіді від першої особи - так, усе ми бачимо від обличчя Дженьюері.

Легка літня книга, яка читається на одному диханні. Одвічне питання, чи буває дружба між чоловіком та жінкою? Книга пронизана нотками сумнівів та вагань, відкладеного життя, замовчування своїх почуттів… Але врешті решт головні герої відвідають свою останню відпустку, яка все переверне і одночасно розставить все по своїх місцях.