Століття Якова

Старий Яків Мех (Цвіркун) топче землю вже майже сотню років.
Встиг він за цей час багато, а самому наче й мало... Були в його житті і кохання, і ненависть, і страх, і віра – життя, одним словом.

Разом з життєвими перипетіями Якова ми мандруємо історією України від Речі Посполитої та СРСР до незалежної України.

Він розповідає про життя та любов свою, про дітей та онуків, про щастя та горе, про сумління...

Він був сільським парубком, наймитом, польським солдатом, солдатам червоної армії і ще багато ким...

Неймовірний роман про життя людини протягом цілого століття і всіх змін, які відбувались в ті часи. Історія просякнута філософією, силою та любов'ю до жінки, сім'ї, країни.

Це перша книга, яку я взялась читати в автора і не шкодую, що знайомство видалось саме таким. Воно вдале, з гірко-солодким присмаком, але дуже вдале, тож з автором я ще обов'язково зустрінусь.

З героїв мені полюбились, звісно, Яків (попри деякі вчинки), а ще Зоська та Вікторія, але про них не розповідатиму, бо спойлери тут зайві.

Що таке життя однієї людини у порівнянні з цілою епохою?

Цей роман - сповідь дідуся Якова Меха із невеличкого села Загорєни, який готується зустріти свій столітній ювілей. Що було у житті цього звичайного, нічим не примітного селянина? А було ой як багато! Були кохання і зради, втрати, біль, несподівані зустрічі і дарунки долі, а ще гріхи, які досі не зміг простити. І все це непросте життя показане на фоні історичних декорацій, що постійно змінюються. Перша світова війна, друга, зміна влад, суміш мов, і лише він зміг вистояти, не зламатися, пережити все. Та прийшов і його час, час підводити підсумки, час спогадів і роздумів, час, коли люди, яких уже немає в живих починають приходити у думках, виринати в тумані, заглядати у шибки, приходити до нього чи по нього???

То хто ж важливіший, людина чи історія? І що таке життя однієї людини у порівнянні з цілою епохою? Роман про життя, справжнє, таке, яке оточує нас щодня, без прикрас. Роман, який і сам є чиїмось життям.

Окреме місце у книзі займає мова. Навіть не мова, а діалект, говірка. Я ніколи не була на Волині, але завдяки автору відчула той час і ту місцевість, які не виглядають ніби списані з підручника історії, а саме живі і неповторні.

"Ти, дочко, як той метелик, що злетів та сів - може, мені на руку, може, на вікно. Поки сидиш у мене, то не хочеться тебе здмухнути".