Придбала книгу випадково, захотілось чогось класичного, українського.
Все прочитання вона мене дивувала поворотами долі Якова, тим скільки випало на його життя, і загалом на життя українців.
По книзі є серіал, і навіть цікаво його передивитись, щоб порівняти як я уявляла героїв.
Анонім
Що таке життя однієї людини у порівнянні з цілою епохою?
Цей роман - сповідь дідуся Якова Меха із невеличкого села Загорєни, який готується зустріти свій столітній ювілей. Що було у житті цього звичайного, нічим не примітного селянина? А було ой як багато! Були кохання і зради, втрати, біль, несподівані зустрічі і дарунки долі, а ще гріхи, які досі не зміг простити. І все це непросте життя показане на фоні історичних декорацій, що постійно змінюються. Перша світова війна, друга, зміна влад, суміш мов, і лише він зміг вистояти, не зламатися, пережити все. Та прийшов і його час, час підводити підсумки, час спогадів і роздумів, час, коли люди, яких уже немає в живих починають приходити у думках, виринати в тумані, заглядати у шибки, приходити до нього чи по нього???
То хто ж важливіший, людина чи історія? І що таке життя однієї людини у порівнянні з цілою епохою? Роман про життя, справжнє, таке, яке оточує нас щодня, без прикрас. Роман, який і сам є чиїмось життям.
Окреме місце у книзі займає мова. Навіть не мова, а діалект, говірка. Я ніколи не була на Волині, але завдяки автору відчула той час і ту місцевість, які не виглядають ніби списані з підручника історії, а саме живі і неповторні.
"Ти, дочко, як той метелик, що злетів та сів - може, мені на руку, може, на вікно. Поки сидиш у мене, то не хочеться тебе здмухнути".
Анонім
Так багато в цій книзі різних історій. Вони ніби відрізняються сюжетом, але є маленька-тоненька ниточка, що поєднує їх в одне ціле.
Історія відбувається на Волині, біля Шацьких озер. Я цим літом там була: незвичайної краси земля, ходиш там - і повірити не можеш, що це твоя країна, що ця краса - краса твоєї Батьківщини. Головні герої цієї книги (я чомусь не можу назвати це романом. Тут немає кульмінації та зав*язки в класичному розумінні цих слів, хоча події розтягнуті на багато сотень років) мешкають в селі Млинищі. Тут вони зростають, тут розбиваються їхні серця, ллються їхні сльози, лунає їх сміх.
Ціла галерея образів минає на сторінках книги, безліч доль, життів, почуттів. По селу пройдеться і рекрутство, і дві війни і все це відобразиться на персонажах, на їх поведінці. Постане і розвалится там і Радянський союз, котрий породить героїв свого часу. А центрі цього всього - загадкова карта Млинища, знайдена в Парижі.
Мені не вистачило якоїсь цілісності. Коли професор-історик почав копирсатися в минулому і відшукувати коріння загадкової карти, я налаштувалась на щось схоже на "Покров" у Люко Дашвар, але пошуки не затягнулися. А так хотілось копання в архівах, знахідок голосів минулого, котрі були живими ще кілька сторінок тому. Але все це так сумбурненько на кількох сторінках, тут же в кінці книги прилаштували кілька нових персонажів, не довівши їх лінію до кінця. Що з Тамілою? Що з Назаром? Додумуйте, любі читачі, самостійно, отакий от "відкритий фінал".
Мовби і був в автора якийсь задум, але втілити його не вистачило сил. Не відчулось під кінець історії того настрою, котрий був на початку. Змінились ноти, загальний тон оповіді, змістились акценти, дуже шкода. Але загальне враження позитивне: читати книгу приємно, легко, не дивлячись на величезну кількість діалектизмів (по цій книзі можна вивчати діалектологія, а саме говори Полісся! Надзвичайно колоритний мовний матеріал!). Персонажі водночас і емоційні, і справжні, і живі і дещо шаблонні, але це не псує загальної картини: адже важко розказати про кохання щось нове.
Анонім
Котолог
