Володимир Лис

Так багато в цій книзі різних історій. Вони ніби відрізняються сюжетом, але є маленька-тоненька ниточка, що поєднує їх в одне ціле.

Історія відбувається на Волині, біля Шацьких озер. Я цим літом там була: незвичайної краси земля, ходиш там - і повірити не можеш, що це твоя країна, що ця краса - краса твоєї Батьківщини. Головні герої цієї книги (я чомусь не можу назвати це романом. Тут немає кульмінації та зав*язки в класичному розумінні цих слів, хоча події розтягнуті на багато сотень років) мешкають в селі Млинищі. Тут вони зростають, тут розбиваються їхні серця, ллються їхні сльози, лунає їх сміх.
Ціла галерея образів минає на сторінках книги, безліч доль, життів, почуттів. По селу пройдеться і рекрутство, і дві війни і все це відобразиться на персонажах, на їх поведінці. Постане і розвалится там і Радянський союз, котрий породить героїв свого часу. А центрі цього всього - загадкова карта Млинища, знайдена в Парижі.

Мені не вистачило якоїсь цілісності. Коли професор-історик почав копирсатися в минулому і відшукувати коріння загадкової карти, я налаштувалась на щось схоже на "Покров" у Люко Дашвар, але пошуки не затягнулися. А так хотілось копання в архівах, знахідок голосів минулого, котрі були живими ще кілька сторінок тому. Але все це так сумбурненько на кількох сторінках, тут же в кінці книги прилаштували кілька нових персонажів, не довівши їх лінію до кінця. Що з Тамілою? Що з Назаром? Додумуйте, любі читачі, самостійно, отакий от "відкритий фінал".

Мовби і був в автора якийсь задум, але втілити його не вистачило сил. Не відчулось під кінець історії того настрою, котрий був на початку. Змінились ноти, загальний тон оповіді, змістились акценти, дуже шкода. Але загальне враження позитивне: читати книгу приємно, легко, не дивлячись на величезну кількість діалектизмів (по цій книзі можна вивчати діалектологія, а саме говори Полісся! Надзвичайно колоритний мовний матеріал!). Персонажі водночас і емоційні, і справжні, і живі і дещо шаблонні, але це не псує загальної картини: адже важко розказати про кохання щось нове.

Це вперше мені потрапила до рук книга Володимира Лиса, раніше не звертала увагу на цього автора. А виявляється даремно! Практично із перших сторінок книга поглинула мене, адже приховувала у собі таємницю.

Події розгортаються у селі Загоряни, на Волині. Починаються вони ще у XVIII столітті. Саме тоді ми знайомимося із Панасом Терещуком і саме йому вперше являється Діва. Чи то янгол-охоронець чи Берегиня їхнього кутка. Говорять, що показується вона раз на 100 років, щоб урятувати, захистити чи змінити долю людей.

Всього у книзі 4 розділи і кожен із них присвячений історичним подіям цілого століття та його жителям. У другому розділі події розгортаються уже в XIX столітті і описують життя цілої родини Терещуків, онуків та правнуків Панаса. Третій розділ - охоплює уже близько десятка родин того ж села Загоряни, більшість із них певним чином належить до роду Терещуків, хоча імена та прізвища починають перепліталися та подеколи плутатися. Кількість героїв зростає з часом. Саме тут виникла асоціація із книгою Г. Г. Маркес "Сто років самотності".

У четвертому розділі, коли інтрига досягає свого апогею, а історія описує наш час, XXI століття, я відчула себе ошуканою. От-от мала бути розгадка головної таємниці, але автор дуже здивував! Після прочитання книги запитань залишилося ще більше, ніж відповідей!
У будь-якому разі враження від прочитаного залишилися найкращі. Водоворот людських доль, впереміш зі змінами історії, влади, миру, воєн, революцій, відчуття близькості того часу, про який читаєш і особлива, характерна для поліської місцевості мова. Читається - на одному диханні!

Старий Яків Мех (Цвіркун) топче землю вже майже сотню років.
Встиг він за цей час багато, а самому наче й мало... Були в його житті і кохання, і ненависть, і страх, і віра – життя, одним словом.

Разом з життєвими перипетіями Якова ми мандруємо історією України від Речі Посполитої та СРСР до незалежної України.

Він розповідає про життя та любов свою, про дітей та онуків, про щастя та горе, про сумління...

Він був сільським парубком, наймитом, польським солдатом, солдатам червоної армії і ще багато ким...

Неймовірний роман про життя людини протягом цілого століття і всіх змін, які відбувались в ті часи. Історія просякнута філософією, силою та любов'ю до жінки, сім'ї, країни.

Це перша книга, яку я взялась читати в автора і не шкодую, що знайомство видалось саме таким. Воно вдале, з гірко-солодким присмаком, але дуже вдале, тож з автором я ще обов'язково зустрінусь.

З героїв мені полюбились, звісно, Яків (попри деякі вчинки), а ще Зоська та Вікторія, але про них не розповідатиму, бо спойлери тут зайві.

Століття Якова - це книга про буремне життя довжиною в сторіччя… 

Пан Яков – поліський українець з найсмачнішим діалектом мови – пройшов крізь владу російської імперії, УНР, Польщі, гітлерівської Німеччини та радянського союзу.

Свою ж старість він зустрічає вже у незалежній Україні, озираючись на весь пережитий досвід.

А є, як ви розумієте, на що озиратися. Автору вдалося втиснути в невеликий обсяг книги ціле століття трагедій, помилок, любові й спогадів.  

Своєрідним каталізатором потоку вікових спогадів являється врятована Яковом наркоманка. Але ця історія є лише однією з часових ліній висвітлених в романі. 

Чуттєва та щира книга. Й хоч персонажі вигадані, та реальні історичні події на тлі історії роблять книгу дуже правдоподібною. 

Екранізацію не дивилась і не планую, бо як зазначав сам автор, сценаристи там дуже спростили образи і багато додали від себе. Ліпше прочитайте оригінал..