Ну, відколи мені перевалило за 30, вважаю себе готовою для таких книжок. Тим більше, що добре знайома з іншими книжками серії і дуже люблю легку манеру Дарки Озерної говорити про важливе дотепно, з гу...читати далі →
Із плюсів, книга легко читається, структурована і потрохи торкається усіх тем повʼязаних зі здоровʼям. Багато уваги приділяється потребам людей похилого віку. Викликають запитання поради смажити на н...читати далі →
Реалістично про старшання у новій книзі Дарки Озерної "Книжка для дорослих. Як старшати, але не старіти", яка стала третьою у серії "Оптимістично про здоров’я".
Власне, в нашому інформаційному просторі життя всіх людей, старших навіть за 35 років, малопомітне. Чим живуть "дорослі"? А це правда, що старші люди всі хворі, занудні, несучасні, не хочуть сексу і не подобаються собі в дзеркалі?.. Ні, неправда. Давно на часі переглянути ставлення до віку, старіння, старшання, хронічних хвороб. При чому не просто "взяти і перестати хворіти", а збагнути, що з нами відбувається, які є ризики та можливості в кожного віку, та продовжити старшати, та не старіти.
"Книжка для дорослих. Як старшати, але не старіти" в цьому допоможе. В ній йде мова про чинники, що сповільнюють чи прискорюють старіння, про запобігання серцево-судинним хворобам та раку, життя з діабетом та хворобами легень й кишківника, піклування про тіло від очей до кісток, психічний добробут, загальні та специфічні поради з харчування, про менопаузу, ерекцію, секс, й те, як жити довго і щасливо. Тільки без магії й чарівних пігулок.
Дарка Озерна, як завжди легко, науково й доказово, з цитатами Оксани Забужко, Євгенії Кузнецової, Сергія Жадана, Юрія Іздрика, Патріарха Юрія Андруховича, Івана Семесюка та Леся Подерв’янського дає відповіді на неочікувані та провокативні питання:
Книжку доповнюють вже традиційні ілюстрації від Ольги Дегтярьової.
Футурологи кажуть (нуок, не всі, але Андрій Длігач у мене в ефірі точно казав), що людство все більш інфантилізується. І тому йому все цікавіше читати про дорослішання і старшання. Особливо якщо дізнаєшся, що дорослий і старший — не обов'язково дорівнює (виявляється!) старий і немічний. І тут найцікавіше (пам'ятаєте чиєсь "стиль суперечки важливіший за предмет суперечки"?) — мені важливо, з якою інтонацією мені повідомляють навіть найцікавішу і найважливішу для мене інформацію. Адже часто-густо наук-поп, який пояснює людині як працює її біологічна машинка, грішить інтонацією менторсько-поблажливою: "все це гормони", "ви всі наїйвні романтичні дурники, все це хімія", "любов це хвороба" і оце от все... Мені особисто таке "інтонування" заважає читати навіть найцікавішу інформацію. Дарина Озерна — і це відчувається кожному рядку цієї книжки — поважає той простий і не очевиний факт, що живі люди — живі. І при цьому по-дорослому тверезо і раціонально "розкладає по поличках" важливі речі. Думаю у цьому секрет такого приємного читання цієї книжки. Призволяйтеся :) – Роман Коляда, радіо та телеведучий, композитор, автор музичних портретів людей
Читаючи цю книжку я відчувала полегшення, що трохи дивно для книжки з такою кількістю сумної статистики. А втім це відчуття мене не полишає, бо я читаю, і чую дорослий голос, позбавлений специфічного пострадянського намагання всім сподобатись, сховатися за нагромадженням приголомшливих цитат, перестрахуватися посиланням на авторитет, я чую інтонації внутрішньої свободи, які сприймаєш як норму у нескалічених вторинним статусом мовах, але які все ще впадають в око, коли читаєш нехудожні тексти українською. Це внутрішня свобода, яку тільки володіння усім діапазоном мови — включно з анекдотами і застільними жартами, своїми, сучасними, цитатами і натяками, жаргоном, — і дає. Це внутрішня свобода, яку помічаєш, бо Дарія Озерна пише про проблеми суспільства, як от алкоголізм чи невміння давати собі раду з емоціями та сімейними негараздами, без знеособлення, аж до особистих прикладів. Так пишуть в неприсоромлених культурах, так пишуть, коли це суспільство справді твоє і нічиєї на світі санкції не потрібно, щоби чесно з ним розмовляти. – Оксана Форостина, видавчиня, письменниця, журналістка
Колись я думала, що в 40 років людина невідомо для чого живе, якщо вона не ВЕЛИЧНА! А це, погодьтеся, світить не усім. В 40 років, особливо якщо ти жінка, тебе фактично нема. Момент, коли тебе не помічають як із космосу, так і тут, на землі. Хто здєсь?
Але зараз мені 48 і я усвідомлюю, наскільки важливо добре знати себе, турбуватися про те, щоб якість мого життя, мислення, вигляду була на гідному рівні доооовгі роки. І це залежить від мого здоров'я, що напряму залежить від того, як я сплю, що я їм, скільки п'ю, як я реагую на виклики і проблеми, які люди моєї сили та оточення, що мене підсилює, смішить, надихає і врівноважує, як фізичне навантаження допомагає впоратися з загальножиттєвим. Взагалі щоб довше не почуватися старою, треба раніше відчути себе дорослою людиною, котра відповідає за своє життя, і спробувати робити це із задоволенням. Іронічно, легко, доказово про прості зміни, які можуть значно поліпшити наше життя, вживаймо книгу і помірні дози алкоголю, а не фуфломіцини і бухло. – Лариса Денисенко, письменниця, правозахисниця
Котолог
