Не плач, моя красуне

Уривок з інтерв’ю: “... Чому детектив? Я загалом сама є великою фанаткою цього літературного жанру, мої улюблені автори, що у ньому творять – Ю Несбьо, Франк Тільє…насправді для письменника він дуже складний для написання в технічному плані: тут на початку все виглядає, наче розібраний пазл, і автор має з різних деталей і шматків сюжету скласти все це в єдине ціле. При цьому, зробити це так, щоб весь час тримати інтригу, і щоб наприкінці читач відчув задоволення і подив від кульмінації…”

!!! Задоволення, подив, захват і стійкий післясмак - це те що залишається після прочитання цієї книги!!! Скажу чесно, придбала я її випадково. чекала вона своєї черги декілька місяців і минулого тижня я взяла до рук лише тому, що у мене попросили її почитати, а я не хотіла її давати нечитаною… І це був вибух!
Михайлина - кримінальна психологиня, що постраждала від рук маніяка, який понівечив її обличчя і душу, тікає від світу, закриваючись в своїй квартирі і відмовляючись від будь-якого спілкування. Після року усамітнення вона повертається до роботи зі своїм напарником Мирославом, беручись за справу вбивства молодої дівчини, лице якої вщент порізане.

У "Не плач, моя красуне" майстерно втілена технічна вправність “оповідача”, що забезпечує неабиякий напружений стан протягом всього сюжету. Сплетеність інтриг та загадкових подій веде по коридорах кримінального лабіринту, в якому кожен поворот має величезне значення. Історія від різних осіб, що спостерігаються через призму різних перспектив, робить кожен епізод інтригуючим та багатогранним, викликаючи цікавість і бажання дізнатися більше. Розкриття внутрішнього світу героїв, віддзеркалення їх внутрішніх конфліктів, створює враження живих і реальних людей. Такий підхід до розкриття характерів, створення інтригуючого сюжету та відтворення історії через різні голоси робить книгу не лише кримінальним трилером, але й захоплюючим літературним дослідженням, яке залишить вас враженими і вдячними за чудовий читацький досвід.

Я в захваті!

Книга, яка по закінченню, викликала в мене двоякі враження.

Спочатку вона дууже важко та повільно читалася, багато описів і мало дій. Я начебто й люблю філософські відступи, але хотілося більш активного та динамічного початку.

Щодо подвійної сюжетної лінії, я швидко здогадалась в чому секрет 😏 Тут далося взнаки моє детективне минуле у вигляді доброї сотні прочитаних детективів 🤭

Марія, м'яко кажучи, дивна. Вийти заміж за патологічного брехуна, з яким вона познайомилась в лікарні, коли його від запою відкачували 🤦‍♀️ для мене, оці шлюби "аби однією не бути" незрозумілі.

А от Михайлина мені сподобалась. Сподобалось, що авторка її зобразила в ролі і не хорошої і не поганої. А як каже сама Михайлина: "немає чорного і білого, є тільки сіре, яке набуває потрібного відтінку в залежності від обставин".

Головний лейтмотив - це стосунки батьки-діти, та відбиток, який накладає на майбутнє дітей виховання. Не скажу, що авторка відкрила щось невідоме, але... читайте 😉

Сам процес розслідування був цікавий, складно було здогадатися, якою буде розв'язка. А от мотив, незнаю, я не дуже в його повірила. Хоча авторка, в межах психології, через Михайлину досить детально та зрозуміло все пояснила.

Не можу стовідсотково сказати, що саме ця частина мені не сподобалась, але продовження я б прочитала. Мені імпонувала взаємодія між Михайлиною і Мирославом, їх розуміння одне одного без слів та майбутня перспектива їхніх стосунків.