Марні. Вінстон Ґрехем

«Самотність у серцях усіх людей однакова.»

Якщо спробувати описати даний роман в одному абзаці, то він буде звучати приблизно так: це розповідь про жінку, яка втікає від свого минулого й намагається заробити грошей не зовсім правильним шляхом, тож коли вона знайомиться з одним чоловіком, який був першим, хто «розкусив» її тактику, життя жінки зненацька перевертається і випускає всіх демонів з минулого назовні.

Але цей роман не такий простий, як нам здається. Він досить багатошаровий і підіймає чимало важливих тем. Однією із важливих проблем, задіяних у сюжеті, є ставлення до жінки в соціумі. До цього додаються ще проблеми власної сексуальності, кримінальний спосіб життя, вплив сімʼї під час формування особистості, насилля, деперсоналізація і тд. Доволі чималий набір тригерів, чи не так? Проте, саме через такий набір «складних тем» ця книга ладна зачепити читача й викликати співчуття до головної героїні, в чому і проявляється майстерність прози Вінстона Ґрехема.

Мушу також зауважити, що кінь, зображений на обкладинці, не лише є описом самої героїні, себто вона «темна конячка». В історії насправді присутній кінь, який є домашнім улюбленцем Марні. На мою думку, саме він відображав внутрішній стан головної героїні тоді, коли це було потрібно. Здавалося, саме його вона цінувала найбільше!

Насамкінець хочу додати цікавий факт про книгу «Марні» — ця історія була написана в 1961-ому році, і це одна із тих книг, яка підняла тему психіатрії. Головна героїня цієї історії відвідує психіатра, і хоч місцями його думки і методи лікування можуть відрізнятися і здаватися нам неактуальними, проте на моїй памʼяті ще не існувало такого твору, написаного у 20-тому столітті, який демонстрував лікування психічних захворювань без замовчування чи табу.

Це було добре.
Це про розумну, хитру і беземоційну дівчину, що змінює своє життя, свій зовнішній вигляд так легко і майстерно, що це не можливо не захоплюватися цим!
Особисто для мене середина книги була трохи затягнута і нудновата, але сюжет шалено пустився галопом на останніх 30 сторінках.
І стався такий нашвидкоруч скомканий і відкритий фінал.
Авторка пише добре, вміє привернути увагу, зацікавити.
Але фінал, мотиви, розгадки не прописані, не деталізовані і від того дратують своєю обірваністю та незавершеністю. Такий накал, нааакал і в кінці такий пшик🫠
Ця книга неймовірно наповнена темами, що можна обговорювати годинами. Психологічно і психіатричні проблеми кожного персонажа цікаві і оригінальні.
Якщо я до кінця книги була на боці Марка, то після обговорення цього твору, я вже не можу стати ні на чий бік, бо багато недоліків були розкриті моїм очам. Там нема нормального, здорового персонажа. І це прикольно, це цікаво. І, до речі, в мене не виникло відчуття, що цей твір написаний в 1960х роках. Мова жива і сучасна, можливо, завдяки хорошому перекладу.