Аліна Кутузова
Котик
16.03.2025
Новий відгук
«Часом брехня — це щось більше від брехні. Часом це єдиний спосіб виграти.»
Зіграємо у «Дві правди і одна брехня»?
Раз. Книга читалась доволі швидко та захопливо.
Два. Через фінал я поставила оцінку вище.
Три. Я була в повному захваті від атмосфери та опису персонажів.
Третє — брехня. І ось чому.
Я вже давно заглядалась на цю книгу після прочитання «Останніх дівчат». Відгуки в соцмережах так і манили мене дібратися до неї якнайшвидше, адже це буквально «один із найкращих трилерів, які вони коли-небудь читали»! І в моєму випадку такі завищені очікування зіграли зі мною в злий жарт.
Почнемо з героїв. Як і у всіх подібних трилерах, ми маємо травмовану головну героїню, в якої немає особистого життя, адже вона буквально живе однією ситуацією. Ми нічого не знаємо про Емму як особистість. Хіба що те, що вона чудово малює і що у неї є друг-гей (і це ще одне кліше). Якщо в «Останніх дівчатах» в гг було більше захоплень, таких як ведення блогу, кулінарія, чоловік, ба-навіть її клептоманія про щось та й свідчить, то Емму буквально можна описати лише трьома характеристиками: дівчата, малювання, друг-гей.
Щодо атмосфери табору, то вона буквально не вчувалась. Гг поручили бути вожатою, а також проводити майстер-класи по малюванню. Та нам це показали один-єдиний раз. Далі Емма скатилась в типову «одержиму героїню, яка прагне розкрити справжній злочин». Ніяких тобі посиденьок біля каміну, ніякої тобі згуртованості… Ми маємо просто Емму, яка забиває на свої обовʼязки, аби віднайти зачіпки 15-річної давності.
До речі, щодо зачіпок. Через оповідь Емми ми розуміємо, що після трагедії пройшло аж 15 років, але поліція так нічого й не віднайшла. Але ж Емма у нас прошарена й працює краще слідства, тому майже відразу віднайшла доказ (ох же ж ця сліпа поліція🙄).
Читаючи все це, ви, мабуть, подумали, чому ж я поставила цій історії середній бал, а не значно нижчий? ТОМУ ЩО ФІНАЛ!.. Від нього я буквально розкрила рота і сиділа ще декілька хвилин у ступорі. Це було насправді доволі неочевидно і шокуюче.
Також я можу похвалити автора за його динамічність і лаконічність. Його романи читаються напрочуд швидко та захоплено.
Тож який я маю висновок: я збираюся продовжувати читати Райлі Сейґера, незважаючи на те, що ця історія мене розчарувала. Врешті, я отримала задоволення від прочитання, незважаючи на всі нюанси в сюжеті. «Останні дівчата» сподобались мені значно більше, та порівняно фінал саме цієї історії став для мене більш шокуючий.
Зіграємо у «Дві правди і одна брехня»?
Раз. Книга читалась доволі швидко та захопливо.
Два. Через фінал я поставила оцінку вище.
Три. Я була в повному захваті від атмосфери та опису персонажів.
Третє — брехня. І ось чому.
Я вже давно заглядалась на цю книгу після прочитання «Останніх дівчат». Відгуки в соцмережах так і манили мене дібратися до неї якнайшвидше, адже це буквально «один із найкращих трилерів, які вони коли-небудь читали»! І в моєму випадку такі завищені очікування зіграли зі мною в злий жарт.
Почнемо з героїв. Як і у всіх подібних трилерах, ми маємо травмовану головну героїню, в якої немає особистого життя, адже вона буквально живе однією ситуацією. Ми нічого не знаємо про Емму як особистість. Хіба що те, що вона чудово малює і що у неї є друг-гей (і це ще одне кліше). Якщо в «Останніх дівчатах» в гг було більше захоплень, таких як ведення блогу, кулінарія, чоловік, ба-навіть її клептоманія про щось та й свідчить, то Емму буквально можна описати лише трьома характеристиками: дівчата, малювання, друг-гей.
Щодо атмосфери табору, то вона буквально не вчувалась. Гг поручили бути вожатою, а також проводити майстер-класи по малюванню. Та нам це показали один-єдиний раз. Далі Емма скатилась в типову «одержиму героїню, яка прагне розкрити справжній злочин». Ніяких тобі посиденьок біля каміну, ніякої тобі згуртованості… Ми маємо просто Емму, яка забиває на свої обовʼязки, аби віднайти зачіпки 15-річної давності.
До речі, щодо зачіпок. Через оповідь Емми ми розуміємо, що після трагедії пройшло аж 15 років, але поліція так нічого й не віднайшла. Але ж Емма у нас прошарена й працює краще слідства, тому майже відразу віднайшла доказ (ох же ж ця сліпа поліція🙄).
Читаючи все це, ви, мабуть, подумали, чому ж я поставила цій історії середній бал, а не значно нижчий? ТОМУ ЩО ФІНАЛ!.. Від нього я буквально розкрила рота і сиділа ще декілька хвилин у ступорі. Це було насправді доволі неочевидно і шокуюче.
Також я можу похвалити автора за його динамічність і лаконічність. Його романи читаються напрочуд швидко та захоплено.
Тож який я маю висновок: я збираюся продовжувати читати Райлі Сейґера, незважаючи на те, що ця історія мене розчарувала. Врешті, я отримала задоволення від прочитання, незважаючи на всі нюанси в сюжеті. «Останні дівчата» сподобались мені значно більше, та порівняно фінал саме цієї історії став для мене більш шокуючий.
Новий відгук
«Ось і маєш, Філіпе, усіх нас це очікує. Когось на полі битви, когось у ліжку, а когось — як велітиме доля. Від цього не втечеш.»
Я сумніваюсь у всьому написаному в цій книзі.
Роман про двох братів, яких не лише обʼєднувало спільне дитинство, але й одна жінка. Рейчел перевернула життя спершу Емброуза, а згодом і Філіпа — нашого головного героя. Рейчел справляє враження фатальної жінки, яка на перший погляд здається милою й чарівливою, але також і небезпечною. Є вірогідність, що вона отруїла Емброуза, який став її чоловіком, адже той написав своєму братові листа про це. Проте, чи можна вирішити людині, яку переслідувала лихоманка перед її смертю?
Коли я сказала, що сумніваюсь у тексті в цій книзі, я мала на увазі, що не можу повірити Філіпу, як надійному оповідачеві. Він розглядає Рейчел спочатку з ненавистю і підозрою, зате потім буквально починає від неї залежати. Інколи в нього проскакує колишня ненависть. Тому цей роман ми розглядаємо саме через його бачення ситуації. Чи справді Рейчел отруїла Емброуза, чи це був збіг обставин? Це питання так і залишається відкритим. А ті докази, які знаходив головний герой — недостовірними, адже яка гарантія, що він не перебільшив їх, що йому не примарилося, що він через свою приреченість від невзаємності не хотів помститися їй?
В книзі чітко прослідковується психологічний стан Філіпа і його вже нездорова залежність до Рейчел. Спершу він остерігався її, та потім вона почала остерігатися його. Не можу назвати Філіпа цілковито позитивним персонажем, як і саму Рейчел, адже я певна, в них ще залишились скелети у шафі, які так і зостались несказаними.
Фінал був досить несподіваним, зате доволі трагічним. На мою думку, він досить гармонійно вписався в цю історію, адже сама оповідь — суцільний знак питання.
Важко пояснити свої загальні емоції від «Моєї кузини Рейчел». Це просто потрібно читати. Авторка надзвичайно вишукано погралась зі мною, із самого початку привʼязавши мене до цієї історії, а в кінці залишивши мене зі ще більшою кількістю запитань.
Я сумніваюсь у всьому написаному в цій книзі.
Роман про двох братів, яких не лише обʼєднувало спільне дитинство, але й одна жінка. Рейчел перевернула життя спершу Емброуза, а згодом і Філіпа — нашого головного героя. Рейчел справляє враження фатальної жінки, яка на перший погляд здається милою й чарівливою, але також і небезпечною. Є вірогідність, що вона отруїла Емброуза, який став її чоловіком, адже той написав своєму братові листа про це. Проте, чи можна вирішити людині, яку переслідувала лихоманка перед її смертю?
Коли я сказала, що сумніваюсь у тексті в цій книзі, я мала на увазі, що не можу повірити Філіпу, як надійному оповідачеві. Він розглядає Рейчел спочатку з ненавистю і підозрою, зате потім буквально починає від неї залежати. Інколи в нього проскакує колишня ненависть. Тому цей роман ми розглядаємо саме через його бачення ситуації. Чи справді Рейчел отруїла Емброуза, чи це був збіг обставин? Це питання так і залишається відкритим. А ті докази, які знаходив головний герой — недостовірними, адже яка гарантія, що він не перебільшив їх, що йому не примарилося, що він через свою приреченість від невзаємності не хотів помститися їй?
В книзі чітко прослідковується психологічний стан Філіпа і його вже нездорова залежність до Рейчел. Спершу він остерігався її, та потім вона почала остерігатися його. Не можу назвати Філіпа цілковито позитивним персонажем, як і саму Рейчел, адже я певна, в них ще залишились скелети у шафі, які так і зостались несказаними.
Фінал був досить несподіваним, зате доволі трагічним. На мою думку, він досить гармонійно вписався в цю історію, адже сама оповідь — суцільний знак питання.
Важко пояснити свої загальні емоції від «Моєї кузини Рейчел». Це просто потрібно читати. Авторка надзвичайно вишукано погралась зі мною, із самого початку привʼязавши мене до цієї історії, а в кінці залишивши мене зі ще більшою кількістю запитань.
Нова оцінка:
13.02.2025
Нова книжкомрія:
31.01.2025
Нова полиця:
30.01.2025
Новий відгук
«Несказане часто має більший вплив, ніж викладене чорним по білому, хіба ні?»
Це доволі реалістична любовна історія, в яку я повірила. Тут немає типової заїждженої кінцівки, тому цілковито можна було припустити, що таку історію могли справді пережити люди у реальному житті.
Із самого початку книга дала нам зрозуміти, що вона не збирається бути типовою солодкою історією кохання. Натомість в цьому романі у героїв на шляху стається ще більше труднощів, які перешкоджають становленню їхнього кохання.
Так знайомо, але водночас і боляче було спостерігати за тим, як герої намагаються вибудовувати своє життя одне без одного і від цього не залишаються щасливими. А дозволити собі зійтися знову вони не можуть, адже невпевнені, що їм вдасться вибудувати свої стосунки заново.
Потрібно було статися трагедії, аби вони нарешті зустрітися після довгих років мовчання. І це насправді сумно, що весь цей час вони не знаходили момент, щоб відновити спілкування і тільки горе одного з них спонукало іншу до дії.
Кінцівка змусила мене трохи засумувати, хоча вона доволі реалістична. Авторка вирішила не розкривати нам подальшу долю стосунків Клари та Бенджаміна. Не буду вельми вдаватися в спойлери, але хочу лишень сказати, що в цій історії присутній відкритий фінал.
Це доволі реалістична любовна історія, в яку я повірила. Тут немає типової заїждженої кінцівки, тому цілковито можна було припустити, що таку історію могли справді пережити люди у реальному житті.
Із самого початку книга дала нам зрозуміти, що вона не збирається бути типовою солодкою історією кохання. Натомість в цьому романі у героїв на шляху стається ще більше труднощів, які перешкоджають становленню їхнього кохання.
Так знайомо, але водночас і боляче було спостерігати за тим, як герої намагаються вибудовувати своє життя одне без одного і від цього не залишаються щасливими. А дозволити собі зійтися знову вони не можуть, адже невпевнені, що їм вдасться вибудувати свої стосунки заново.
Потрібно було статися трагедії, аби вони нарешті зустрітися після довгих років мовчання. І це насправді сумно, що весь цей час вони не знаходили момент, щоб відновити спілкування і тільки горе одного з них спонукало іншу до дії.
Кінцівка змусила мене трохи засумувати, хоча вона доволі реалістична. Авторка вирішила не розкривати нам подальшу долю стосунків Клари та Бенджаміна. Не буду вельми вдаватися в спойлери, але хочу лишень сказати, що в цій історії присутній відкритий фінал.
Новий відгук
«У цьому суть ризику. Ніколи не знаєш, чого він вартує, доки не стане пізно.»
Сирена та мисливець на сирен. Їх обʼєднує спільна місія — вбити одне одного. Читаючи цю книгу, я неодноразово задавалася питанням: Як авторка збирається створити між ними любовну лінію, якщо їхні стосунки побудовані на жорстокості?
Ліра вважає себе вбивцею і не завжди бажає виконувати доручення своєї матінки. В інакших умовах вона б точно не виросла такою кровожерливою, якою її хотіла створити Морська Володарка.
Еліан мав стати принцом Мідаса, але його тягне до морських пригод. Разом зі своєю командою він прагне відновити справедливість у світі, винищуючи тих, хто винищує людей. Батьки не схвалюють його стиль життя, тому воліють, аби той покинув свій корабель та зайнявся королівськими справами.
Ліра та Еліан — діти, чиї батьки прагнуть виліпити з них те, чим вони не являються. Вони живуть не своїм життям і хочуть, аби їх почули та дослухались до їхніх власних потреб. Це їх і обʼєднало у результаті: спочатку Ліра прикидалась людиною, аби бути ближче до принца, але згодом вони дізналася одне про одного краще і, врешті-решт змінили своє ставлення.
Я не очікувала, що ця історія виявиться справді жорстокою. І в моментах, коли відбувалися битви, читати було невимовно важко. Проте, цей факт доповнив історію, зробивши її більш дорослою та реалістичною. У звʼязку з цією жорстокістю мені дещо не вистачило більше приємних моментів між героями, душевних розмов та розвитку їхніх стосунків. Безсумнівно, між ними відчувалася хімія, але знову ж таки, завдяки спільному жаданні крові (вона прийшла вбити його, він — не довіряв їй, як незнайомці і підозрював її майже постійно).
Мені також дещо не сподобалось, що авторка не вказувала на початку розділу, від лиця кого йде розповідь. Бо спершу я читала від особи Ліри, а потім оповідь різко перекинулась на Еліана і я цього спочатку не зрозуміла.
«Деякі люди сяють так яскраво, що притишити їхнє полумʼя неможливо.» Мораль цієї історії така: хоч як би батьки не намагалися нас змінити, ми самі формуємо свій світогляд та обираємо власне життя.
Сирена та мисливець на сирен. Їх обʼєднує спільна місія — вбити одне одного. Читаючи цю книгу, я неодноразово задавалася питанням: Як авторка збирається створити між ними любовну лінію, якщо їхні стосунки побудовані на жорстокості?
Ліра вважає себе вбивцею і не завжди бажає виконувати доручення своєї матінки. В інакших умовах вона б точно не виросла такою кровожерливою, якою її хотіла створити Морська Володарка.
Еліан мав стати принцом Мідаса, але його тягне до морських пригод. Разом зі своєю командою він прагне відновити справедливість у світі, винищуючи тих, хто винищує людей. Батьки не схвалюють його стиль життя, тому воліють, аби той покинув свій корабель та зайнявся королівськими справами.
Ліра та Еліан — діти, чиї батьки прагнуть виліпити з них те, чим вони не являються. Вони живуть не своїм життям і хочуть, аби їх почули та дослухались до їхніх власних потреб. Це їх і обʼєднало у результаті: спочатку Ліра прикидалась людиною, аби бути ближче до принца, але згодом вони дізналася одне про одного краще і, врешті-решт змінили своє ставлення.
Я не очікувала, що ця історія виявиться справді жорстокою. І в моментах, коли відбувалися битви, читати було невимовно важко. Проте, цей факт доповнив історію, зробивши її більш дорослою та реалістичною. У звʼязку з цією жорстокістю мені дещо не вистачило більше приємних моментів між героями, душевних розмов та розвитку їхніх стосунків. Безсумнівно, між ними відчувалася хімія, але знову ж таки, завдяки спільному жаданні крові (вона прийшла вбити його, він — не довіряв їй, як незнайомці і підозрював її майже постійно).
Мені також дещо не сподобалось, що авторка не вказувала на початку розділу, від лиця кого йде розповідь. Бо спершу я читала від особи Ліри, а потім оповідь різко перекинулась на Еліана і я цього спочатку не зрозуміла.
«Деякі люди сяють так яскраво, що притишити їхнє полумʼя неможливо.» Мораль цієї історії така: хоч як би батьки не намагалися нас змінити, ми самі формуємо свій світогляд та обираємо власне життя.
Новий відгук
«Річ у виборі. Багато людей проживають свої життя за замовчуванням, проходячи у двері, що опиняються перед ними, бо це вигідно.»
Ця історія має великий потенціал, зокрема через те, що в ній порушено багато тем, які є табуйованими або ж неприйнятними в нашому суспільстві. Головну героїню як люблять, так і зневажають, адже вона не вписується в загальноприйняті стандарти краси і нерідко ловить на собі косі погляди. Але що, коли їй випаде можливість стати головною героїнею своєї історії і, можливо, знайти любов?
Так, іноді я матюкала цю історію. Не лише через неприємних чоловіків, а й через репрезентацію лґбт в цій історії. Як я вже й зазначала раніше, тут це подане максимально недолуго. Приміром, подруга Беї — лесбійка, ну і впринципі все. Ніщо ж більше не вирізняє її, як особистість і це сумно( Відчуття, ніби авторка не хотіла розкривати Мерін з іншого боку, а повсякчас нагадувала нам, що ну ось, вона лесбійка, їй подобаються дівчата. Так само з другом Беї, який з’явився на початку, поставив у відомість, що він — ґей, і зник з поля зору. Також я досі не зрозуміла момент, коли Бея переспала з Реєм знаючи, що у нього є наречена. Так, я розумію, що у зраді винен зрадник, але ж виходить, що Бея була співучасницею, адже свідомо знала про це.
Незважаючи на мінуси і деяку нелогічність роману, «Обери мене» — це доволі якісна й нетривіальна романтична історія, з якою можна з душею відпочити. Книга читалася доволі легко, сторінки переверталися з неймовірною швидкістю. Свою основну місію вона виконала: під час її читання, я розслабилась і відволіклась від неприємних факторів.
Ця історія має великий потенціал, зокрема через те, що в ній порушено багато тем, які є табуйованими або ж неприйнятними в нашому суспільстві. Головну героїню як люблять, так і зневажають, адже вона не вписується в загальноприйняті стандарти краси і нерідко ловить на собі косі погляди. Але що, коли їй випаде можливість стати головною героїнею своєї історії і, можливо, знайти любов?
Так, іноді я матюкала цю історію. Не лише через неприємних чоловіків, а й через репрезентацію лґбт в цій історії. Як я вже й зазначала раніше, тут це подане максимально недолуго. Приміром, подруга Беї — лесбійка, ну і впринципі все. Ніщо ж більше не вирізняє її, як особистість і це сумно( Відчуття, ніби авторка не хотіла розкривати Мерін з іншого боку, а повсякчас нагадувала нам, що ну ось, вона лесбійка, їй подобаються дівчата. Так само з другом Беї, який з’явився на початку, поставив у відомість, що він — ґей, і зник з поля зору. Також я досі не зрозуміла момент, коли Бея переспала з Реєм знаючи, що у нього є наречена. Так, я розумію, що у зраді винен зрадник, але ж виходить, що Бея була співучасницею, адже свідомо знала про це.
Незважаючи на мінуси і деяку нелогічність роману, «Обери мене» — це доволі якісна й нетривіальна романтична історія, з якою можна з душею відпочити. Книга читалася доволі легко, сторінки переверталися з неймовірною швидкістю. Свою основну місію вона виконала: під час її читання, я розслабилась і відволіклась від неприємних факторів.
Нова книжкомрія:
30.07.2025
Здійснено 2 з 44
Тут зберігаються різні книги — від сімейних саг до сюрреалізму, а також непопулярні скарби, яким хочеться приділити увагу.
13.08.2025
Здійснено 0 з 11
Список книжкомрій від улюбленого видавництва, асортимент і різнобічність якого вражає!😻 Містика, історія, романтика, детективи — це ті жанри, які я обожнюю! А що може бути краще, аніж мати на поличках історію, яка ідеально вписується в твій смак, ще й у виданні, яке цінуєш?🥺 ❤️
Видавництво
Видавництво
Видавництво
Видавництво
Видавництво
Видавництво
Видавництво
Видавництво
Видавництво
Видавництво
Видавництво
Видавництво
Видавництво
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач
Читач