Маріо Варґас Льйоса (28.03.1936 р. н.) перуанський прозаїк, драматург, есеїст, філософ, публіцист, політичний і громадський діяч, лауреат Нобелівської премії 2010 року за «картографію владних структур і гостре зображення людського опору, бунту й поразки».
У 1958 році отримав стипендію Мадридського університету і виїхав до Європи та США. Тривалий час жив у Британії. З 1990-х рр. живе переважно в Іспанії.
Маріо Варґас Льйоса аналізує свою ідеологічну еволюцію й фундаментальні праці видатних науковців, які допомогли йому розвинути новий корпус ідей після великої ідеологічної травми — розчарування в Кубинській революції (і поїздки в 60-х до СРСР, де побачив нужду і несправедливість), відтак — відхід від ідей Сартра, який надихав письменника в юності.
Трансформація світогляду Льйоси розмічена сімома великими мислителями, з якими веде відвертий діалог. Адам Сміт, Хосе Ортеґа-і-Ґассет, Фрідріх Гаєк, Карл Поппер, Реймон Арон, Ісая Берлін і Жан-Франсуа Ревель — саме ці велетні показали йому традицію мислення, яка дає привілей індивідові перед племенем, нацією чи партією і яка обстоює свободу слова як фундаментальну цінність для здійснення демократії.
