Спогади неврівноваженого молодика

«вони перевидають мій перший роман, який важко знайти? боже, то це вже не культовий роман?» — фредерік беґбедер

Марк Марроньє — достатньо заможний юний француз, який в захваті від вечірок, алкоголю, наркотиків і сексу. Цинічний, саркастичний, а моментами навіть жорстокий, він віддається насолодам, які щедро пропонує життя. Та що насправді стоїть за ідеальною картинкою? І хто ховається за типово маскулінним образом?

Чому варто прочитати книжку «Спогади неврівноваженого молодика»? 

• «Спогади неврівноваженого молодика» — дебютний роман Фредеріка Беґбедера, який уперше виходить українською.
• Уже в цьому творі автор дотримується свого неповторного стилю, будуючи фундамент для образу розкутого і відвертого письменника, який не зважає на жодні умовності. А найцікавіше — створює у персонажі власного літературного двійника. Що з цього правда, а що вигадка — залишається лише здогадуватися.
• Перший роман Фредеріка Беґбедера, опублікований видавництвом La Table ronde у 1990 році. Назва відсилає до «Спогадів розгубленої дівчини» (Mémoires d'une jeune fille dérangée)  Б'янки Ламблін та «Спогадів розгубленої дівчини» (Mémoires d'une jeune fille rangée) Сімони де Бовуар.

Про Фредеріка Беґбедера:

Фредерік Беґбедер — французький прозаїк, публіцист, літературний критик, редактор, сценарист, актор та режисер. Вважається одним з найцікавіших сучасних письменників Франції.

Цитати з книжки «Спогади неврівноваженого молодика»

Траплялися добрі миті, життя тиснуло не так тяжко. Зрозуміти це ззовні неможливо. Сьогодні я знаю, що ніколи не здійсню навколосвітньої подорожі, ніколи не  буду першим номером у п’ятдесятці найкращих, ніколи не стану президентом республіки, ніколи не вкорочу собі віку, мене ніколи не візьмуть у заручники, я ніколи не стану героїновим наркоманом, ніколи не буду диригентом оркестру, мене ніколи не засудять до смерті. Сьогодні я знаю, що помру своєю смертю (від передозування джанк-фудом).

Дві найгірші у світі фрази: «Мені треба поговорити з  тобою» і  «Я  б хотів, щоб ми лишилися друзями». Найкумедніше полягає в тому, що вони завжди призводять до протилежного результату й уривають не тільки розмову, а й дружбу.

Я не люблю невразливих хлопців. Я поважаю тільки сміховинних, тих, що ходять із розстебнутою ширінкою на обідах зі снобами, тих, кому в мить поцілунку голуб гидить на голову, тих, хто щоранку може послизнутися на банановій шкірці. Сміховинне властиве людині. Той, хто не стає регулярно посміховиськом для юрби, не заслуговує, щоб його вважали за людину. Я скажу навіть більше: єдиний спосіб дізнатися, що ти існуєш, — стати гротескним.