Я довго вірив, що життя — це свято, а коли мені минуло п’ятдесят років, життя стало ненастанним похміллям. Я довго хотів бути трансгресивним, не знаючи, що був конформістом. Сьогодні я почуваюся краще в августинському монастирі, ніж у борделі, а військовими захоплююся дужче, ніж законодавцями мод. У цьому признанні в моїй сповіді немає нічого консервативного: щоб і далі курити фіміам наркотикам, треба набагато менше самовпевненості, ніж для відмови від них. Сповідь у книжці не гарантує відпусту: ідіть собі далі своїм шляхом, якщо шукаєте в цій книжці щось інше, крім чоловіка, який намагається зрозуміти себе. — Фредерік Беґбедер.

Свідчення «розкаяної» людини, яка намагається визнати свої колишні помилки, рефлексуючи на тему бурхливого особистого життя.

Автопортрет скандального письменника, ловеласа й інтригана Фредеріка Беґбедера – це свідчення людини, яка перебуває між двох поколінь і кається в тому, що йому не вдалося бути людиною déconstruit. Він намагається визнати (не без доброї дози гумору і провокацій) свої колишні помилки і вольності передовсім усвідомлюючи у дзеркалі власне відображення.

«Сповідь гетеросексуала, який відстав від свого часу» – це спроба зрозуміти себе, своє минуле і світ навколо. З брутальною відвертістю і безжальним гумором Беґбедер зводить рахунки з наркотиками, алкоголем і сексом, розкриваючи особисте ставлення до надмірної політкоректності, фемінізму і претензій «всевідаючих нових пророків». Не церемонячись з тим, що робить його негідником, звинуваченим ледь не у всіх смертних гріхах, і не шкодуючи прагнення до порядності, він завершує свою сповідь зізнанням у коханні до тієї, яку серед моря жінок кожного дня обирає собі за дружину.

Чому варто прочитати книжку Фредеріка Беґбедера «Сповідь гетеросексуала, який відстав від свого часу»?

• Дуже особиста розповідь про сучасне західне суспільство, охоплене вітром самоцензури.
• Уперше читачеві відкриється справжнє обличчя скандального письменника, ловеласа й інтригана Фредеріка Беґбедера.
• Посилаючись на провідних феміністичних письменниць Франції, аналізуючи власне дитинство й творчість, революції у суспільстві і рух #MeToo, автор описує, як мистецтво і культура можуть втратити власну сутність під гнітом цензури.