Червоні лубутени

Легкий роман про двох жіночок середнього віку які переплутали сумки у спортзалі виявився саме таким як і уявляла. ⠀

Я з посмішкою читала про те як незграбна Сем вимушена ходити в шикарних лубутенах, а витончена Ніша прибирає готельні номери. Дві такі різні жінки дійшли до межі в кризі своїх сімейних та соціальних стосунків і тільки справжні друзі допоможуть їм.⠀

За легким сюжетом ховалися важливі думки про прийняття себе та свого оточення. Так вони не нові, але інколи важливо нагадати про щось загально відоме.⠀
І звичайно ж був щасливий кінець, який пасує цій історії. Він логічний, не притягнутий за вуха і він мене потішив. Думаю ви вже зрозуміли, що я задоволена книгою. Так, ще не інтелектуальний шедевр, але для мене це дуже добра історія для відпочинку. Тому раджу читати😉

З Джоджо Мойєс ми ідемо рука об руку ще з "До зустрічі з тобою", після цієї книжки намагалася не пропускати жодної новинки чи видання. Історії завжди хвилюючі та зі щасливим кінцем, ідеальні книги, як на мене, щоб прочитати у відпустці, чи в поїзді, чи просто, щоб розслабитися від роботи, ситуації навкруги та й взагалі відчепитися від себе та просто поринути в історії інших жінок.

"Червоні лубутени" - не найкраща її книга, але написано доволі не погано, цікаво, інколи з гумором.
Тема, звичайно, не нова. Дві жінки, чотири чоловіки та чотири подруги (в кінці). Сем, яка з початку чоловікової депресії (роки півтора, я так зрозуміла) тягне все на собі: дім, роботу, доньку, собаку та, як на мене, егоїстичних батьків (так-так, старість треба поважати, але дивлячись на їх заняття, крім шпильок в сторону дочки, вони нічим не зайняті), які могли б поблажливіше ставитися до доньки і прибирати за собою.
Ніша (Аніта) - жінка, яка, пам'ятаючи дитинство та ранні молоді роки, поклала все своє життя, щоб догоджати своєму багатому чоловіку-міліардеру (який, як на мене, велика ск%тина і протягом всієї книжки намагався залишити її ні з чим).
Обидві намагаються вижити в ситуаціях, що підкидує їм життя, при цьому ще залишитися при своєму розумі, худими та щасливими.
Хороша книга про самовідданість, любов та справжню жіночу дружбу.

Раджу!!!

Я прочитала усі книги Джоджо Мойєс і буду читати кожну наступну новинку. Є в них цей шарм спочатку тотальної безнадії, а потім, рішучого хеппі-енду. Звичайно усі історії різні, але цей троп присутній в кожній. Чомусь в цей раз чи в настрій не попала чи дійсно безнадії було забагато, але хотілось вже швидше дочитати до щасливої розв'язки.

Головні героїні. Сем та Ніша повні протилежності. Сем терпіла ще та, нею легко помикати, витирати ноги і говорити що заманеться. Вона стерпить, не образить і не викаже своїх справжніх емоцій. Ніша навпаки. Її думка важлива, а життєві негаразди докучають лише тимчасово. Їх обох спіткали невдачі, але впоратись з ними вони зможуть тільки завдяки дружбі та підтримці. На жаль, жодна мене не вразила. Так, вони змінились у кращу сторону, переосмислили своє життя, але я не прониклась до них. Мабуть із всіх героїв мені найбільше сподобався Алекс, тому що він смачно готує, годує і мало говорить😅

Проблеми. У кожного персонажа своя біль. Зрадив чоловік, скотився у депресію, бідність, нерозуміння і відсутність підтримки оточуючими, рак, кпини від боса та важкість життя за 40 років. Проблем було дійсно забагато. Чоловік Сем скотився у депресію, а вона сама тягнула на собі їх бідність і їх взаємини мене знатно бісили. Подумки в них відбувались такі діалоги і можна було б порозумітися, а ось на ділі все було дуже плачевно. Потім момент з її донькою теж не сподобався. Спочатку вона радить мамі змінитись, а потім не приймає і засуджує її.

Місцями книга була дійсно цікава, але персонажі і їх недоліки, перетворення терпіли на самодостатню жінку, бідність та висновки з неї хоч мали багато повчального підтексту, але не вразили мене. Тому читати чи ні, вирішувати тільки вам. Все ж таки для когось тут буде багато близьких моментів та з'являться сили рухатись далі.