Нові відгуки

Обожнюю книги Джоджо Мойєс, але люблю повноцінні книги, а не окремі історії, як тут. Перша історія займає половину книги і ось вона була найкраща 💔Такі описи Парижу, ресторани, вулиці, галереї — це все було так доречно, що мені захотілося туди і передивитися «Емілі в Парижі». В цій історії героїня 😍 Я б на її місці навряд чи так зробила, але вона красотка. І головний герой теж грін-грін. А друга половина книги тут щось пішло не так. Там було 10 різних історій. Деякі сподобалися, але більшість — ні. Але кожна історія передбачувана, ніякого повороту, просто про кохання. І не завжди воно було здорове. Якщо чесно, то майже ніяка історія не запамʼяталася, крім основної, вони були посередні. Якщо відпочити — можна брати, якщо любиш авторку, то теж, але так, на жаль, не буду радити

Якщо ви в пошуках легкої книги, ця — чудовий вибір. Це збірка оповідань, які подарують вам безліч емоцій. Читається вона швидко й невимушено, тож, якщо хочеться чогось романтичного, варто звернути на неї увагу.

Джоджо Мойєс- моя улюблена авторка в підлітковому віці. В моєму маленькому місті був книжковий магазин, де я купляла саме її книги, але цю, мені здається, я не читала або вже забула. «Це історія родини, яка не вписувалася в жодні рамки. Маленької, трохи дивакуватої дівчинки, що любила математику більше, ніж макіяж. І хлопчика, який полюбляв макіяж і не належав до жодного племені» Зворушливий і теплий роман про сімʼю, кохання та проблеми в кожного в житті. Історія настільки життєва, авторка майстерно описує героїв, що їм дійсно хочеться співчувати та підтримувати у різних ситуаціях. Читається дуууже легко, є смішні моменти, дівчинка-дочка така мила, а ще й собака. Коли в книзі є тваринка це все, це плюс для мене😂😍 Поставлю 4/5, тому що читала кращі книги, але це тверда 4.

Друга книга авторки і теж сподобалася. Вона така: і посміятися, і поспівчувати, і разочок пустити сльозу. Що ж - жіночий роман) Отже, дві жінки за 40. Одна - дружина, скажімо так, олігарха, друга - безробітного. Звичайно, одна гарує, як проклата, не зважаючи на неадекватного шефа, щоб витягнути родину, а інша - здуває порошинки зі свого благовірного (хоча яка там вірність), щоб залишитися у шлюбі. Але так сталося, що одного не дуже приємного дня, перебуваючи у спортцентрі, вони помилково помінялися торбами - і одній дісталися лубутени, а іншій - човники. "Он воно як - бути жінкою, яка щодня носить такі туфлі. Ок воно як - жити не тужити, а якщо й ходити, то не довго і лише по мармурових підлогах. Он воно як - непокоїться щонайбільше про те, щоб педикюр пасував до твого дорожного взуття." Але так у житті не буває) У кожної жінки - свої проблеми, хоча інколи вони аж занадто складні. Добре, що є вірні подруги, які тебе підтримають і будуть у захваті від твоєї кмітливості.

Я прочитала усі книги Джоджо Мойєс і буду читати кожну наступну новинку. Є в них цей шарм спочатку тотальної безнадії, а потім, рішучого хеппі-енду. Звичайно усі історії різні, але цей троп присутній в кожній. Чомусь в цей раз чи в настрій не попала чи дійсно безнадії було забагато, але хотілось вже швидше дочитати до щасливої розв'язки. Головні героїні. Сем та Ніша повні протилежності. Сем терпіла ще та, нею легко помикати, витирати ноги і говорити що заманеться. Вона стерпить, не образить і не викаже своїх справжніх емоцій. Ніша навпаки. Її думка важлива, а життєві негаразди докучають лише тимчасово. Їх обох спіткали невдачі, але впоратись з ними вони зможуть тільки завдяки дружбі та підтримці. На жаль, жодна мене не вразила. Так, вони змінились у кращу сторону, переосмислили своє життя, але я не прониклась до них. Мабуть із всіх героїв мені найбільше сподобався Алекс, тому що він смачно готує, годує і мало говорить😅 Проблеми. У кожного персонажа своя біль. Зрадив чоловік, скотився у депресію, бідність, нерозуміння і відсутність підтримки оточуючими, рак, кпини від боса та важкість життя за 40 років. Проблем було дійсно забагато. Чоловік Сем скотився у депресію, а вона сама тягнула на собі їх бідність і їх взаємини мене знатно бісили. Подумки в них відбувались такі діалоги і можна було б порозумітися, а ось на ділі все було дуже плачевно. Потім момент з її донькою теж не сподобався. Спочатку вона радить мамі змінитись, а потім не приймає і засуджує її. Місцями книга була дійсно цікава, але персонажі і їх недоліки, перетворення терпіли на самодостатню жінку, бідність та висновки з неї хоч мали багато повчального підтексту, але не вразили мене. Тому читати чи ні, вирішувати тільки вам. Все ж таки для когось тут буде багато близьких моментів та з'являться сили рухатись далі.

Спустошення, хвилювання, сльози радості і сльози болю - почуття, які я зазнала, закривши останній розділ книги «Корабель наречених». Якщо ви шукаєте легку романтичну історію - проходьте повз. Ця книга не про це. Ця книга не з тих, що читаєш захлинаючись і не можеш відірватися. Книгу читаєш повільно, акуратно, перетравлюючи кожен розділ, і роблячи перерви. До книги я не знала, що таке «військова наречена», я не знала і про те, як доставляли дружин до їхніх чоловіків, якщо ті одружилися з ними, несучи службу в іншій країні. 1946 рік. Близько 700 військових наречених прибули з Австралії до Англії на військовому авіаносці - це справжній факт. Книга в художньому стилі розповідає про цю подорож. Книга про витримку, про кохання, про сім'ю, про дружбу, про людські слабкості, про надію, про життя, про біль та радість. Обов'язково читати, якщо ви - любите книги засновані на справжніх фактах - хочете дізнатися щось нове - готові думати і аналізувати під час читання - вірите в кохання.

Маленьке, тихе, курортне містечко Англії, де всі один одного знають, і де кожен знає своє місце. І ось у 50-х роках на віллі «Аркадія» – розкішному особняку у стилі Арт-деко, поселяються молоді художники, поети та світські жителі. І, звичайно ж, це порушує спокійний спосіб життя місцевих манірних матрон, ідеальних дружин і господарок, які збираються за чашкою чаю в місцевому салоні. Вони всіма силами готові захищати своє сонне містечко від віянь часу. Своїми пересудами та страхами «а що ж скажуть люди» вони цілком здатні поламати чужі долі… Розповідь першої частини книги обривається на найцікавішому місці. Наступна частина починається вже з нових героїв та з нової історії, пов'язаної з віллою. Майже через 50 років вілла «Аркадія» відродилася. Новий господар вирішив реставрувати віллу, перетворивши її на готель. І всі секрети, поховані багато років тому разом із будинком, знову воскресають. Ми дізнаємося, як склалася доля героїв, які багато років тому жили на віллі, дізнаємося, які таємниці зберігав кожен герой. Але найцікавіше, що долі минулої та нової історій тісно переплітаються і поступово нам відкривається вся картина життя вілли «Аркадія».

Трилогія позаду і я з легким сумом прощаюся з героями та повертаю на полицю. Книга багата на події та закінчується з очікуваним Happy End-ом. У кожній частині Луїза розкривалася з різних боків, але тут її безтурботність моментами зникала і переді мною виявлялася зовсім інша героїня. Більшість книги я думала, що Нью-Йорк і нова робота її гальмують. Складалося враження, що вона знаходиться не на своєму місці і ця робота та місто їй не підходять. І тільки ближче до кінця книги я побачила, як насправді помилялася. Луїза почала діяти, не здавалася коли все йшло навперейми. Говорила «Так» будь-якій пригоді та досвіду, тому вона набула багато нових друзів, знайшла підтримку там, де і не думала її зустріти, ну і звичайно, потрапляла в різні важкі та незручні ситуації. За той час, поки була занурена в трилогію, я настільки вивчила хід думок і метод викладу автора, що могла передбачити таку думку чи фразу в діалогах. У такі моменти я посміхалася або трохи дратувалася повторами та передбачуваностю. І все ж таки «До зустрічі з тобою» залишилася найцікавішою і проникливою книгою з трилогії.