Люблю книги Желязни, обожнюю його стиль. Замовила чергову новинку, навіть не читаючи анотації 🙂. Цього разу науково-фантастична історія заносить нас у постапокаліптичний світ майбутнього Землі. Після Триденного інциденту (деталі якого згадуються лиш поверхнево), планета лежить у руїнах. Материки поплавлені і радіоактивні, придатними для життя залишились не так багато територій, рештки людства, що ще не покинули Землі, зосередились переважно на островах. Безліч нових видів істот та найдивовижніших мутантів тварин і людей заполонили більшість інших територій. Місцями здається, що давні грецькі міфи відродились після майже загибелі Землі, що боги, герої й потвори з легенд знову зійшли у наш світ.
Небагато було бажаючих залишатись на спустошеній планеті і відроджувати занепалу цивілізацію. Веґійці, як мудра старша раса, дозволили людям розселитися на їхніх планетах, жити й працювати в їхніх містах, морських і на суходолі. Бо ж навіть така розвинута культура, як веґійська, має потребу в тій праці, що її роблено руками з протиставленим великим пальцем. А ще оті синьошкірі з кумедними йменнями і з ряботинням немовби од віспи були причаровані руїнами Землі: "Є певні чари у планеті, що вся як великий музей". Люди знайшли притулок на чужих планетах, але були там лиш найнижчою кастою. Ті, що залишились, теж піддавались кастовому поділу, але все ж залишались панівною расою на Землі. Проте все більше територій її переходило у власність веґійців, стаючи своєрідним туристичними курортами. Декого це турбувало, більшості було просто байдуже…
Головним героєм, від імені якого ведеться розповідь, є Конрад Номікос - комісар із мистецтва, архівів і пам'яток планети Земля. З виду йому не більше 30, але зовнішність його оманлива, ще й химерна: кульгавий, кошлатий, на лівій щоці пурпурна пляма через лишай-мутант, очі різні - каре і синє. Але володіє він непересічною силою та є значно старшим, ніж здається. Він розумний, впевнений у собі, спостережливий, кмітливий і передбачливий. А ще зухвалий, зверхній, цинічний і безцеремонний, коли справа стосується його безпосередніх інтересів. Саркастичний, не цурається ризику й кидається на зустріч небезпеці без вагань. Мабуть, так і личить особі з високим потенціалом живучості та дуже багатим життєвим досвідом, відомій під багатьма іменами особистостей з іноді кардинально протилежними поглядами, цілями і пріоритетами. Але його можна також охарактеризувати як доброго, чесного, шляхетного, відданого, вірного, надійного, гідного довіри й позбавленого особистих амбіцій.
Розмірений й спокійний останнім часом плин життя Конрада сколихнула поява веґійця, котрий зібрався писати про рештки Землі. Корт Міштіґо - галактожурналіст, заможний і впливовий. Саме Номікоса він обрав за гіда для експурсії по Стародавніх місцях: спершу Єгипет "з його мулом, пилом та мертвими божествами-півзвірами", далі за планом Греція, що "кишить легендами, сповнена небезпек" та ще декілька локацій ретельно складеного маршруту. До гурту також увійшли асасин, поет-лавреат, науковець, політик і дві жінки, обидві певною мірою пов'язані з минулим Конрада. Їхня подорож тривала кілька днів, але вони виявилися надзвичайно насиченими на події і круто змінили життя всіх учасників експедиції, стали визначальними для майбутнього планети й вплинули навіть на вихідців з Землі і представників прадавньої галактичної культури, а також на подальші стосунки обох рас.
Книга гарна, оригінальна й цікава. Подібна в дечому на інші прочитати книги Желязни. Є тут трохи "Проклін-зони" і "Ночі у самотньому жовтні", є й крихта "Джека Тіньового". А ще вона дещо нагадала мені "Кантику для Лейбовіца" Волтера М. Міллера-мол. Та найбільше тут давньогрецької міфології, що відчувається ледь не на кожній сторінці. Все це приправлено філософськими, політичними, й морально-етичними питаннями. Описи постапокаліптичного світу вражають, дивують і лякають. Як і інші роботи Желязни, книга красномовна й дуже атмосферна.
