Роджер Желязни

Книга, яку можна читати як жовтневий адвент — по розділу щодня, адже кожен день тут має свою таємницю, свій відтінок темряви й магії 🍂 Історію розповідає… пес 🐾, на ім'я Нюх, який є вірним помічником самого Джека Різника. Уже з цього моменту розумієш, що історія буде неординарною, дивакуватою і дуже в дусі Гелловіну. Але з перших сторінок стає зрозуміло: усе не зовсім так, як очікуєш. Це не просто моторошна пригода чи жахастик, а ціла Гра, яка розгортається в ніч Гелловіну між тими, хто відкриває і хто закриває Ворота. Нюх — спостережливий, кмітливий і по-своєму людяний оповідач. Його завдання — дізнатися якомога більше про суперників і допомогти своєму хазяїну здобути перемогу. І все це на тлі осінніх туманів, хрусткого листя й нічних дощів, коли кожен шелест може бути знаком, а кожна тінь — учасником Гри. Желязни майстерно створює атмосферу, яку буквально відчуваєш фізично: запах вогкості, холод у повітрі, шурхіт кроків по мокрій траві. Це не просто фентезі — це відчуття осені, застигле між сторінками. Проте мушу сказати — книга виявилася зовсім не такою, як я очікувала. Я думала, буде щось більш динамічне, криваве, з нотками містичного трилеру. А натомість отримала повільне розгортання подій, де важливіше спостереження, ніж дія. Але, мабуть, саме в цьому і її шарм — вона ніби заохочує не поспішати, смакувати атмосферу й чекати тієї самої Ночі у самотньому жовтні.

Анонім

Знаю, багатьом не подобається кінцівка цієї історії, і об'єктивно вона справді дещо слабка, але мене це зовсім не розчарувало. Мені сподобався задум: свого роду кросовер із різними відомими персонажами, як-от Дракула, Франкенштейн, Джек-Різник, які готуються до загадкової гри, утворюють союзи та змови. Оповідь ведеться від імені собаки, що додає історії загадковості й цікавості. Єдине, чого мені не вистачило — це обсягу. Хотілося б більше деталей, контексту. Гадаю, таку хорошу ідею можна було б перетворити на повноцінний роман, сторінок на 400–500.

Анонім

Книжка "Ніч у самотньому жовтні" насправді дуже розчарувала. Купила, бо задум у автора був реально хороший, але, як говорять, реалізація підвела. 1. Дуже скудні діалоги, по типу: 1.1 — Як воно? — Нормально. — Он як. — Еге ж. (Базовий діалог, який буде повторюватися кожні 5-10 сторінок) 1.2 — Добривечір. — Добривечір. — Багато патрульних. — Так. — Щось трапилося напевне. — Напевне. 1.3 — Він у чаші. — Чаші? — Чаші. Чаші з пентограмою На увесь час прочитання книги у Вас буде відчуття, наче тваринам в цій книзі спеціально обмежили словниковий запас. 2. Розтягування самої "соковинки" сюжету, і що там відбувається — нормальна практика в містичних історіях, але в цій книзі тобі до самого кінця не будуть казати, навіщо герої зривають клапті одежі з людей чи навіщо розкидуються кістками. 3. Не відчуваєш ніяких емоцій до героїв, бо їх усіх зробили однаковими. Однаковий стиль розмови та однакові в усіх характери. Загалом, ставлю 1 зірку за ідею.

Анонім