Я цю книгу відчула відразу! Книжка здаєтся не примітною, оповідь схожа на витвір уяви автора, але я скажу вам так, в ній закладений великий сенс, а не просто фентезі з нотатками психології.

Важлива фантастична книга, ідеї з неї я бачив в інших книгах, які вийшли пізніше, але як же тяжко і нецікаво вона мені читалась. Ідея мені дуже подобається, але виконання - ні. Оцінка дуже суб'єктивна

Книга, яку можна читати як жовтневий адвент — по розділу щодня, адже кожен день тут має свою таємницю, свій відтінок темряви й магії ? Історію розповідає… пес ?, на ім'я Нюх, який є вірним помічником самого Джека Різника. Уже з цього моменту розумієш, що історія буде неординарною, дивакуватою і дуже в дусі Гелловіну. Але з перших сторінок стає зрозуміло: усе не зовсім так, як очікуєш. Це не просто моторошна пригода чи жахастик, а ціла Гра, яка розгортається в ніч Гелловіну між тими, хто відкриває і хто закриває Ворота. Нюх — спостережливий, кмітливий і по-своєму людяний оповідач. Його завдання — дізнатися якомога більше про суперників і допомогти своєму хазяїну здобути перемогу. І все це на тлі осінніх туманів, хрусткого листя й нічних дощів, коли кожен шелест може бути знаком, а кожна тінь — учасником Гри. Желязни майстерно створює атмосферу, яку буквально відчуваєш фізично: запах вогкості, холод у повітрі, шурхіт кроків по мокрій траві. Це не просто фентезі — це відчуття осені, застигле між сторінками. Проте мушу сказати — книга виявилася зовсім не такою, як я очікувала. Я думала, буде щось більш динамічне, криваве, з нотками містичного трилеру. А натомість отримала повільне розгортання подій, де важливіше спостереження, ніж дія. Але, мабуть, саме в цьому і її шарм — вона ніби заохочує не поспішати, смакувати атмосферу й чекати тієї самої Ночі у самотньому жовтні.

Знаю, багатьом не подобається кінцівка цієї історії, і об'єктивно вона справді дещо слабка, але мене це зовсім не розчарувало. Мені сподобався задум: свого роду кросовер із різними відомими персонажами, як-от Дракула, Франкенштейн, Джек-Різник, які готуються до загадкової гри, утворюють союзи та змови. Оповідь ведеться від імені собаки, що додає історії загадковості й цікавості. Єдине, чого мені не вистачило — це обсягу. Хотілося б більше деталей, контексту. Гадаю, таку хорошу ідею можна було б перетворити на повноцінний роман, сторінок на 400–500.

Книжка "Ніч у самотньому жовтні" насправді дуже розчарувала. Купила, бо задум у автора був реально хороший, але, як говорять, реалізація підвела. 1. Дуже скудні діалоги, по типу: 1.1 — Як воно? — Нормально. — Он як. — Еге ж. (Базовий діалог, який буде повторюватися кожні 5-10 сторінок) 1.2 — Добривечір. — Добривечір. — Багато патрульних. — Так. — Щось трапилося напевне. — Напевне. 1.3 — Він у чаші. — Чаші? — Чаші. Чаші з пентограмою На увесь час прочитання книги у Вас буде відчуття, наче тваринам в цій книзі спеціально обмежили словниковий запас. 2. Розтягування самої "соковинки" сюжету, і що там відбувається — нормальна практика в містичних історіях, але в цій книзі тобі до самого кінця не будуть казати, навіщо герої зривають клапті одежі з людей чи навіщо розкидуються кістками. 3. Не відчуваєш ніяких емоцій до героїв, бо їх усіх зробили однаковими. Однаковий стиль розмови та однакові в усіх характери. Загалом, ставлю 1 зірку за ідею.

Це моє перше знайомство з письменником Роджером Желязни. Все, що я знала про книгу - це те, що історія від імені фамільярів популярних монстрів ? Книга написана у вигляді щоденника, який веде один із головних героїв повісті - собака на ім'я Нюх, чиїм господарем виступає відомий на весь світ Джек Різник. Відлік починається з 1-го жовтня та закінчується 31-им числом, саме тому від книги віє прохолодним осіннім вайбом. Початок для читача трохи загадковий, адже для нас занадто багато недомовленостей, у той час, як герої знають, про що йде мова та задають головне питання "Ти в грі?". Що це за гра, які в неї правила - це поки для нас прикрито занавіскою таємниці, ми лише спостерігачі. Мені було цікаво розбиратися, який фамільяр якому монстру належить. Тут ви зустрінете старих знайомих - графа Дракулу, відьму, доктора Франкенштейна тощо. Окрім того, для любителів Лавкрафта тут є майже ціла глава, яка присвячена чисто цьому. Для тих, хто не шарить, буде складно читати та зрозуміти потік думок про древніх богів ? Книга трошки специфічна, рекомендувати всім не стану. Проте тим, хто любить загадкову хеловіновську атмосферу - милості прошу завітати в гості до Нюха!

Книга буде корисною для шанувальників, адже допоможе із візуалізацією замку Амбера із його численими кімнатами, ходами, галереями, а також образів принців і принцес Амбера. ( Особливо мене здивувало як виглядає Мерлін, я його іншим уявляла)

У мене вже увійшло у звичку купувати кожну наступну видану книгу Роджера Желязни та не надто зволікати із читанням (лише двотомник "Хронік Амбера" поки не вписуються в цю схему, але то тимчасово й лише через об'єм ?). Поки розчарувань не траплялось і "Дороговкази" не стали винятком. Однак це однозначно найнезвичніша і найзаплутаніша книга. Є книги-головоломки, що змушують добряче попітніти, припасовуючи перемішані шматочки пазлу в одну картину. Тепер уявіть, що кілька картин, котрі розповідають послідовну історію, розбили на пазли, скинули в одну коробку і перемішали. Тепер треба визначити, який шматок до якої картини належить, зібрати усі картини, ще й розкласти їх у правильній послідовності, щоб зрозуміти суть історії. Поки ж усе вперемішку, спробуй вгадай, чого стосується той чи інший окремий пазлик. Ось так і з книгою: минуле, теперішнє, майбутнє, тут, там, колись чи вже ніколи, застаріле майбутнє, нове минуле, те, що могло колись бути, і те, що, можливо, ще буде ?‍?… Тут навіть головний герой достовірно не знає хто він такий і чого насправді прагне. Уявіть собі, що існує ціла множинність варіантів майбутнього, а кожній миті передує багато ліній минулого, що "час - це суперавтобан із численними в'їздами-з'їздами, магістралями і другорядними трасами". Мапи постійно міняються, а де на той автобан заїхати, де з'їхати, куди повернути й де розвернутися, мало хто відає - лише особливі люди, що мають з Дорогою певну спорідненість. Дорога дозволяє мандрувати часом вперед й назад, створюючи нові відгалузки, нові реальності, проте не в кожну з них можна потрапити: якщо окремими гілками не користуються, ті поволі занепадають і віднайти їх стає неможливо. Головний герой, Ред Доракін, усе свідоме життя мандрує Дорогою, продирається між ймовірностями. Він бував і перевізником, і хрономаніпулятором. Його веде пошук. Кого? Чого? - він і сам достеменно не знає. Ред невгамовний, досвідчений, розумний і небезпечний. А ще саморуйнівний - жодні перешкоди й небезпеки не в змозі змусити його з'їхати з Дороги чи утримати від пошуку відповідей. В книзі вдосталь й інших персонажів з найрізноманітніших епох і локацій. Ось лише декілька з них: неперевершений монах-убивця, психований кіборг, напрочуд складна інопланетна вбивча машина, що "створена нищити будь-що - від окремого вірусу до цілісінької планети", маркіз де Сад, тиранозавр і дракони, а ще дві неймовірно харизматичні й проникливі книжки зі штучним інтелектом. Хтось намагається вбити Реда, хтось врятувати і допомогти, а дехто просто випадково трапляється йому на шляху. Та що б не трапилось і як би не склалися обставини, його синій "Додж"-пікап і далі мчатиме Дорогою. Десь там його чекає "останній поворот на Вавилон, там знак із синім зикуратом"...