Нові відгуки

Книга буде корисною для шанувальників, адже допоможе із візуалізацією замку Амбера із його численими кімнатами, ходами, галереями, а також образів принців і принцес Амбера. ( Особливо мене здивувало як виглядає Мерлін, я його іншим уявляла)

У мене вже увійшло у звичку купувати кожну наступну видану книгу Роджера Желязни та не надто зволікати із читанням (лише двотомник "Хронік Амбера" поки не вписуються в цю схему, але то тимчасово й лише через об'єм 🙂). Поки розчарувань не траплялось і "Дороговкази" не стали винятком. Однак це однозначно найнезвичніша і найзаплутаніша книга. Є книги-головоломки, що змушують добряче попітніти, припасовуючи перемішані шматочки пазлу в одну картину. Тепер уявіть, що кілька картин, котрі розповідають послідовну історію, розбили на пазли, скинули в одну коробку і перемішали. Тепер треба визначити, який шматок до якої картини належить, зібрати усі картини, ще й розкласти їх у правильній послідовності, щоб зрозуміти суть історії. Поки ж усе вперемішку, спробуй вгадай, чого стосується той чи інший окремий пазлик. Ось так і з книгою: минуле, теперішнє, майбутнє, тут, там, колись чи вже ніколи, застаріле майбутнє, нове минуле, те, що могло колись бути, і те, що, можливо, ще буде 😵‍💫… Тут навіть головний герой достовірно не знає хто він такий і чого насправді прагне. Уявіть собі, що існує ціла множинність варіантів майбутнього, а кожній миті передує багато ліній минулого, що "час - це суперавтобан із численними в'їздами-з'їздами, магістралями і другорядними трасами". Мапи постійно міняються, а де на той автобан заїхати, де з'їхати, куди повернути й де розвернутися, мало хто відає - лише особливі люди, що мають з Дорогою певну спорідненість. Дорога дозволяє мандрувати часом вперед й назад, створюючи нові відгалузки, нові реальності, проте не в кожну з них можна потрапити: якщо окремими гілками не користуються, ті поволі занепадають і віднайти їх стає неможливо. Головний герой, Ред Доракін, усе свідоме життя мандрує Дорогою, продирається між ймовірностями. Він бував і перевізником, і хрономаніпулятором. Його веде пошук. Кого? Чого? - він і сам достеменно не знає. Ред невгамовний, досвідчений, розумний і небезпечний. А ще саморуйнівний - жодні перешкоди й небезпеки не в змозі змусити його з'їхати з Дороги чи утримати від пошуку відповідей. В книзі вдосталь й інших персонажів з найрізноманітніших епох і локацій. Ось лише декілька з них: неперевершений монах-убивця, психований кіборг, напрочуд складна інопланетна вбивча машина, що "створена нищити будь-що - від окремого вірусу до цілісінької планети", маркіз де Сад, тиранозавр і дракони, а ще дві неймовірно харизматичні й проникливі книжки зі штучним інтелектом. Хтось намагається вбити Реда, хтось врятувати і допомогти, а дехто просто випадково трапляється йому на шляху. Та що б не трапилось і як би не склалися обставини, його синій "Додж"-пікап і далі мчатиме Дорогою. Десь там його чекає "останній поворот на Вавилон, там знак із синім зикуратом"...

Люблю книги Желязни, обожнюю його стиль. Замовила чергову новинку, навіть не читаючи анотації 🙂. Цього разу науково-фантастична історія заносить нас у постапокаліптичний світ майбутнього Землі. Після Триденного інциденту (деталі якого згадуються лиш поверхнево), планета лежить у руїнах. Материки поплавлені і радіоактивні, придатними для життя залишились не так багато територій, рештки людства, що ще не покинули Землі, зосередились переважно на островах. Безліч нових видів істот та найдивовижніших мутантів тварин і людей заполонили більшість інших територій. Місцями здається, що давні грецькі міфи відродились після майже загибелі Землі, що боги, герої й потвори з легенд знову зійшли у наш світ. Небагато було бажаючих залишатись на спустошеній планеті і відроджувати занепалу цивілізацію. Веґійці, як мудра старша раса, дозволили людям розселитися на їхніх планетах, жити й працювати в їхніх містах, морських і на суходолі. Бо ж навіть така розвинута культура, як веґійська, має потребу в тій праці, що її роблено руками з протиставленим великим пальцем. А ще оті синьошкірі з кумедними йменнями і з ряботинням немовби од віспи були причаровані руїнами Землі: "Є певні чари у планеті, що вся як великий музей". Люди знайшли притулок на чужих планетах, але були там лиш найнижчою кастою. Ті, що залишились, теж піддавались кастовому поділу, але все ж залишались панівною расою на Землі. Проте все більше територій її переходило у власність веґійців, стаючи своєрідним туристичними курортами. Декого це турбувало, більшості було просто байдуже… Головним героєм, від імені якого ведеться розповідь, є Конрад Номікос - комісар із мистецтва, архівів і пам'яток планети Земля. З виду йому не більше 30, але зовнішність його оманлива, ще й химерна: кульгавий, кошлатий, на лівій щоці пурпурна пляма через лишай-мутант, очі різні - каре і синє. Але володіє він непересічною силою та є значно старшим, ніж здається. Він розумний, впевнений у собі, спостережливий, кмітливий і передбачливий. А ще зухвалий, зверхній, цинічний і безцеремонний, коли справа стосується його безпосередніх інтересів. Саркастичний, не цурається ризику й кидається на зустріч небезпеці без вагань. Мабуть, так і личить особі з високим потенціалом живучості та дуже багатим життєвим досвідом, відомій під багатьма іменами особистостей з іноді кардинально протилежними поглядами, цілями і пріоритетами. Але його можна також охарактеризувати як доброго, чесного, шляхетного, відданого, вірного, надійного, гідного довіри й позбавленого особистих амбіцій. Розмірений й спокійний останнім часом плин життя Конрада сколихнула поява веґійця, котрий зібрався писати про рештки Землі. Корт Міштіґо - галактожурналіст, заможний і впливовий. Саме Номікоса він обрав за гіда для експурсії по Стародавніх місцях: спершу Єгипет "з його мулом, пилом та мертвими божествами-півзвірами", далі за планом Греція, що "кишить легендами, сповнена небезпек" та ще декілька локацій ретельно складеного маршруту. До гурту також увійшли асасин, поет-лавреат, науковець, політик і дві жінки, обидві певною мірою пов'язані з минулим Конрада. Їхня подорож тривала кілька днів, але вони виявилися надзвичайно насиченими на події і круто змінили життя всіх учасників експедиції, стали визначальними для майбутнього планети й вплинули навіть на вихідців з Землі і представників прадавньої галактичної культури, а також на подальші стосунки обох рас. Книга гарна, оригінальна й цікава. Подібна в дечому на інші прочитати книги Желязни. Є тут трохи "Проклін-зони" і "Ночі у самотньому жовтні", є й крихта "Джека Тіньового". А ще вона дещо нагадала мені "Кантику для Лейбовіца" Волтера М. Міллера-мол. Та найбільше тут давньогрецької міфології, що відчувається ледь не на кожній сторінці. Все це приправлено філософськими, політичними, й морально-етичними питаннями. Описи постапокаліптичного світу вражають, дивують і лякають. Як і інші роботи Желязни, книга красномовна й дуже атмосферна.

Читала вже давно онлайн і от нарешті купила новенький примірник. Одна з найкращих історій в моїй бібліотеці.

Мені неймовірно сподобався створений автором світ: поділений навпіл між магічним й технологічним, проте жодна із сторін не має жодного уявлення, що є насправді, бо серце планети кожен бачить по-своєму. Мені подобається формат історії: подорож героя навпаки. Не його розвиток і пригоди, а занепад його, як героя, становлення як лиходія. Мені подобається алегоричність душі й історії загалом, те, як деякі речі нам не покажуть детально і не пояснять - ми тут не для того. І кохання, яке через примус спотворює себе. Мені подобається закінчення: навічно невідоме, навічно застигле в тій миті, коли вибори зроблено й можливо що завгодно. Насправді це не та історія, де сеттинг розкладуть по поличках й намалюють схему, це історія, що залишить з емоціями і думками, з дивним дзвоном в голові від розуміння: інакше ніщо не могло скінчитися.

Дуже дивна, але максимально атмосферна історія. Її треба читати не заради сюжету, а задля настрою та естетики. Якщо перестати намагатися зрозуміти що відбувається, то буде навіть цікавіше

Чорт Теннер — рідкісний покидьок: яких тільки злочинів він не скоював… Його називають найницішою й найганебнішою людською істотою, яку й людиною важко назвати, хіба що з біологічного погляду. Та є дещо, в чому він особливий: "Єдина твоя чеснота, якщо це так можна назвати, - рефлекси твої трохи швидші, м'язи трохи сильніші, а очі трохи пильніші, ніж у всіх нас, тож можеш узяти кермо і проїхати крізь будь-що, що має крізь себе проїзд." І ці його здібності виявились дуже доречними, коли владі Лос-Анджелеса знадобилось відправити життєво важливий вантаж до Бостона. Теннера звільнили з ув'язнення і пообіцяли пробачити усі гріхи й злочини, якщо він погодиться на цю самовбивчу місію. Чим вона така небезпечна? Цю інформацію читачу дають по крихті, поступово проливаючи світло на те, що трапилось з цим світом. Це книга-подорож — подорож з південного заходу Америки на північний схід, що залишились чи не останніми значними осередками людства. Простори між ними практично безлюдні - спустошені та змінені до невпізнання. Це так звана Проклін-зона — населена монструозними тварюками та сповнена іншими численними небезпеками, що підстерігають відчайдухів, які насмілюються сюди забратись. Та й решта континенту уже далеко не таке привітне місце, яким було колись: "Це цілком новий світ проти того, який він був років сто тому, і він досі швидко змінюється." Також це своєрідна подорож свідомістю й мораллю персонажів книги, головним чином Теннера: спогадами, думками, мріями, маренням, прагненнями, роздумами й життєвими пріоритетами. На шляху йому зустрічаються і доброзичливі люди, і злочинці й бандити. В кожному пункті мандрівки життя протікає за своїми правилами: хтось намагається вижити, а хтось — нажитись на чумі. Одні готові ризикувати власним життям, щоб рятувати чужі, а інші лише прагнуть отримати вигоду з чужого горя. Проте далеко не всіх персонажів можна назвати однозначно хорошими чи однозначно поганими. Питання моралі тут взагалі далеко не на останньому місці. А ще ця подорож є калейдоскопом особистісних міні-історій, що разом формують мозаїку постапокаліптичного світу, який описаний надзвичайно барвисто, реалістично й цікаво. Не згадуватиму подробиць у відгуку, не хочу псувати іншим враження від читання. Адже головна тут саме дорога, а не мета чи пункт призначення. Що ж, це була цікава мандрівка, хоч і коротка — книга легко читається за вечір.

Хоч і не горор, але, тим не менше, цей роман чудово вписується в дух Гелловіну. Він є чудернацьким поєднанням наукової фантастики і фентезі та розповідає про світ, поділений між світлом і темрявою 🌗. На половині, де завжди день, живуть звичайні люди, які сприймають світ через призму науки 💻. Темна ж сторона — територія магії 🔮, дивовижних створінь і людей без душі, які мають здатність відроджуватися після смерті. Одним з них і є Джек Тіньовий — відомий злодій, що володіє магією, особливо в присутності тіней, до того ж він і сам є дуже особливою Силою. Починається твір стратою головного героя, але для темнобічника це зовсім не кінець історії. І от тепер, воскреслий через роки, рухомий ненавистю і бажанням помсти за свою загибель і втрачене кохання, він йде по тих, хто був тому виною 😈. Та чи є межа помсти і чи прийнятна ціна і наслідки... Книга дещо химерна, сповнена жорстокості, підлості і несправедливості, помсти, тріумфу й падіння. Однак вона залишає місце для роздумів і володіє певним зачаровуючим шармом. А ще сподобалось, що часто незначні, здавалося, деталі сюжету згодом отримують неочікуване продовження. Фінал відкритий і, чесно кажучи, не певна, яким би хотілося його бачити 🤔. "Милість, як я дізнався, — то річ, у якій тобі відмовляють, коли ти її найбільше потребуєш. Але коли вже ти сам маєш владу милувати, благають милості ті, хто тобі в ній відмовив."