Психо-2

Від «Психо ІІ» я очікувала від неї зовсім небагато; скоріше, якогось дивного комерційного паратизування на культовій речі. Але як я помилялася! Моя основна претензія до першої частини пофіксилась Блохом, який впродовж своєї писемної карʼєри зміг розписатися і створив значно цікавіший та більш розлогий текст із претензією на цікаве сюжетне розгалуження і великою кількістю характерних персонажів. Сюжет будується навколо бажання одного режисера зняти фільм про Нормана Бейтса. Мені здалося, що це було завʼязано на особистій драмі Блоха — йому не подобалося, коли «Психо» вважали суто твором Гічкока. А також тут багато «палиць» у сторону Голлівуду, в якому на той час Блох пропрацював не один рік.
Словом, якщо ви сумніваєтесь, чи потрібно вам воно — спробуйте! Все ж Гічкок трохи messed up наше сприйняття цієї трилогії і «Психо ІІ» дає переосмислити її як окреме художнє дійство. Ну, і нагадати, хто тут першим вклав культове «We all go a little mad sometimes» у Норманові вуста.

"...У кожній людині є частина диявола"

Книжна історія Нормана Бейтса відрізняється від екранізацій. Після першого роману вирішив прочитати всю трилогію. У психіатричній лікарні Норман Бейтс частково одужує. Як і колись, він проводить час за книгами на самоті. Проте тяга до вбивств нікуди не зникла. І після розмови з монахинею, маніяку вдасться вибратись на свободу. Його особистий лікар Адам Клейбон вирушає на пошуки пацієнта. Після декількох вбивств стає зрозуміло, що Бейтс направляється до студії, яка планує зняти фільм на основі його справи, і зірвати це. Лікар вирушає туди ж, щоб запобігти небезпеці. Читаючи далі, мені здалося, що сиквел пішов не в тому напрямі. По суті антагоніст не покаже нічого нового. Наче без "матері" зникла його оригінальність, а його тиха невидимість затягувала історію. Але розв'язка все виправдала. Автор точно знав, що писав. Нові персонажі зі своїми життєвими переживаннями розширили історію Нормана далеко за межі готелю Бейтсів. Хоч деякі моменти сучасному читачу не зрозумілі, роман вийшов цікавим. Практично на тому ж рівні, що і попередній.

Любителям психологічного трилеру прочитати варто.

Я не очікувала, що друга частина цієї відомої трилогії настільки мені сподобається! І скажу чесно, вона зачарувала мене й затягнула значно сильніше, ніж перша книга.

Нормана Бейтса, героя першого роману трилогії, після скоєних убивств запроторюють як неосудного до психіатричної лікарні.
Скориставшись збігом обставин і недоглядом персоналу, він тікає.

В той же час лікар Клейборн вирушає на пошуки Нормана Бейтса, тому що розуміє, що той може вбити не одну людину. Він вирішує йти "по слідах" можливих злочинів та вирушає у Лос-Анджелес, де одна з кіностудій планує знімати фільм про Бейтса.

Роберт Блох настільки чудово закрутив всі події у «Психо ІІ», що до останньої сторінки книги неможливо повірити у все те, що відбувається. Тепер мені ще більше хочеться прочитати третю частину, щоб подивитися, як автор передасть нам цю моторошну та водночас психологічну історію з погляду інших людей.

• Увесь світ – сцена… і людина за своє життя грає багато ролей.

• Чому ми персоніфікуємо Час? Тому що боїмося визнати, що наші життя вимірює абстрактна сила, яка ані знає, ані дбає про наш прихід у життя і наш відхід у смерть? Час – наш таємничий господар, надавши йому циферблат і стрілки, ми намагаємося зробити його нашим слугою.

• П'ятдесят років тому було набагато менше вбивств, і здебільшого вони ставалися в середовищі професійних злочинців. А тепер це справа дилетантів: студенти-терористи, підлітки на вулицях – усі конкурують за статус серійного вбивці. Адже наші фільми, телебачення, книжки і п'єси кажуть їм, що насильство має винагороду.