Нові відгуки

"Усі ми час від часу з'їжджаємо з глузду." Виявляється, цей роман заснований на реальних подіях. А ще, історія стала культовою завдяки екранізації Альфреда Гічкока. Не бачила, не знаю. Треба буде при нагоді поцікавитись фільмами Гічкока. Але щось відволіклась я від теми 🙂. Розповідь починається зі знайомства з Норманом Бейтсом, непримітним товстуном середнього віку, чиє пухке обличчя в окулярах та м'який, нерішучий голос вселяють абсолютну впевненість в відсутності будь-якої загрози з його сторони. Усі сорок років свого життя чоловік прожив з матір'ю Нормою у старому будинку на пагорбі, поруч з їхнім придорожнім мотелем. Справи йдуть не дуже добре, відколи відкрили нову трасу трохи віддалік клієнтів у них відчутно поменшало. Норман викликає співчуття: усе життя з деспотичною матір'ю зробило його нерішучим матусиним синком, злим на неї, на світ, на себе за неспроможність вирватись з-під материного впливу. Йому бракувало сміливості для цього, як був мамієм, так ним і залишився, ховаючись від світу за палітурками розумних і жорстоких книжок. Втомлена Мері Крейн після вісімнадцяти годин за кермом, в сутінках під проливним дощем, вирішила зупинитися у мотелі Бейтсів. Вона втікала від попереднього життя, прихопивши $40000 чужих грошей, з мрією почати нову, захопливу й щасливу сторінку у своєму житті. Ні її коханий, до котрого вона поспішала, ні люба молодша сестричка Ліла відтоді більше Мері не бачили… Мушу сказати, що на початку книга дещо розчарувала, очікування чомусь були зовсім іншими. Але все кардинально змінилось згодом. Розповідь змогла декілька разів здивувати, тож дарма я поспішала з висновками. Це історія про небезпечного психопата, проте тут немає акценту на жорстоких, кривавих сценах, практично нема тієї моторошної атмосфери чи напруги, звичної для книг такого типу. Головна особливість - чудово описана психологічна сторона історії. Книга гарно розкриває персонажів і грає на емоціях, змушуючи співчувати не тільки жертві, а й навіть антогоністу. Словом, цікаво й оригінально. Тепер і фільм можна подивитись 🙂.

Роман «Психо» Роберта Блоха — класика психологічного трилера, яка не лише стала основою для культового фільму Гічкока, а й задала тон для всього жанру. Сюжет обертається навколо Мері Крейн, яка втікає з викраденими грошима та зупиняється в мотелі, що належить дивному чоловікові на ім’я Норман Бейтс. Від цієї миті події набувають зловісного та напруженого характеру. Основна сила роману — в ідеї подвійності особистості, внутрішніх монстрів і психологічного напруження, яке зростає від сторінки до сторінки. Блох майстерно грає з очікуваннями читача та створює відчуття страху не за допомогою надприродного, а через глибоку психологію персонажів. Це один із тих творів, де розв’язка змінює все прочитане до того. Втім, варто зазначити, що стиль автора досить простий і прямолінійний. Для сучасного читача, звиклого до більш насиченої мови та психологічної глибини, текст може здатися дещо поверхневим. Описові частини іноді виглядають схематично, мов фрагменти сценарію, що й не дивно — роман писався з урахуванням кінематографічного потенціалу. У підсумку, «Психо» — це важливий і атмосферний твір, який варто прочитати хоча б раз, аби зрозуміти, з чого почалася епоха психологічного жаху. Але як літературний текст — він може здаватися не надто глибоким, особливо для поціновувачів складніших наративів. Знаєте, якщо чесно? -- якби не існувало фільму, то книга була б 10\10, проте фільм занадто шедевральний!

📌 «Усі ми час від часу зʼїжджаємо з глузду» 📌 «Як часто ми вважаємо, нібито знаємо людину - лише тому, що часто її бачимо або маємо з нею тісний емоційний звʼязок» 📌 «Як і будь-яке інше, останнє слово прозвучало і тут же розчинилось у повітрі, однак відлуння його лишилося» Дуже довго я дивилась на цю книгу, і кожного разу відкладала її до кращих часів. Її сюжет відомий абсолютно кожній людині, яка є поціновувачем творчості Гічкока. Так-так, той самий культовий чорно-білий фільм, який тримає у напрузі глядача до фінальних титрів. Чудове поєднання музичного супроводу, саспенсу та чорно-білої картинки. Я його дивилася, і не раз, а тому потрібно було дуже багато часу, щоб повернутися до історії, але вже на сторінках книги. І нарешті цей момент настав - я взяла до рук книгу з трилогії про Нормана Бейтса. 📌 Одне непродумане рішення може призвести до неймовірних, а інколи смертельних наслідків. Мандруючи або вирушаючи у поїздку не варто забувати, що навіть, на перший погляд, дуже милі люди можуть виявитися психопатами. Норман Бейтс - відлюдник, який пережив у дитинстві неймовірний «досвід». Він живе з матусею та управляє придорожнім мотелем. Тиха спокійна місцинка, де можна гарно відпочити, «насолодитися» мертвим сном. 📌 «Психо» - це чудовий психологічний трилер, під час читання якого складається враження наче дивишся старий фільм. Повільна розповідь, яку я дуже не люблю, допомагає зануритися у життя Нормана Бейтса та людей, які випадково потрапили до його оточення. І хоча я здогадалась, як події будуть розвиватися далі, історія мені сподобалась. Чудовий динамічний початок, повільна середина, яка наче підштовхує читача розслабитися, поринути в сон, стишити всі свої страхи, і моторошний фінал - що ще потрібно для якісного психологічного трилера? ‼️ Цікаво, що сюжет саме цієї книги заснований на реальній історії вбивці Еда Ґейна з Вісконсину. І, якщо вам цікава така тема, рекомендую ознайомитися з історією Плейнфілдського вампіра. Це дуже цікаво. І є гарною поживою для роздумів на тему - чи багато навколо тебе таких Едів та Норманів? 😈

Довго наважувалася на цю книгу, бо знаю, що є фільм. Але виявилося, що книга дійсно цікава, хоч і тоненька на жаль. Буду читати дві інші частини, бо розв'язка, чесно кажучи, вразила. Не сподівалась аж на таке, хоча і уявляла приблизно такий кінець історії. Що тут можна сказати: назва говорить сама за себе)

А ви знали, що роман Роберта Блоха "Психо" заснований на реальних подіях? А ще, він став культовим завдяки Альфреду Гічкоку, який зняв на його основі не менш відомий фільм ще у 1960 році. Незважаючи на те, що сама книга доволі маленька (всього 140 сторінок), історія Нормана Бейтса заворожує і водночас лякає. Наш головний герой живе відлюдником у глибокій провінції, де він керує придорожнім мотелем. Все своє життя від присвятив догляду за хворою матір'ю. Як розваги, він виділяє для себе читання книг про патопсихологію, окультизм й теософію. А також, захоплюється таксидермією й практикує це хобі (якщо так можна сказати) у себе в підвалі. Проте Норман Бейтс не лише займається управлінням мотелем, але й приховує страшну таємницю, яка може розкритися в будь-який момент. А все через одну незнайомку, яка вирішує зупинитися у нього на ніч... Книга дуже швидко читається і тримає в напрузі. Дуже чекаю, коли у видавництві вийде друга частина "Психо ІІ" й третя "Будинок психопата". Також навіть у такій моторошній книзі я виписала декілька думок. Ділюся ними й з вами: • Такий самий дощ ішов, коли ховали маму, клали її у темну яму. Сьогодні ж темрява наздогнала саму Мері. Вона залишилася наодинці з чорнотою. Повернула не туди, втрапила на незнайомий шлях, і тепер її не врятують ні гроші, ні Сем. Сама яму викопала, сама в неї й лягай. • Дивно, сказав собі Сем, як часто ми вважаємо, нібито знаємо людину – лише тому, що часто її бачимо або маємо з нею тісний емоційний зв'язок. Якщо ви любите історії, від яких холоне кров й через які завмирає все тіло – тоді вам точно варто звернути увагу на "Психо". Мені ж залишається дочекатися продовження та переглянути всесвітньовідому екранізацію цього роману.

Я не очікувала, що друга частина цієї відомої трилогії настільки мені сподобається! І скажу чесно, вона зачарувала мене й затягнула значно сильніше, ніж перша книга. Нормана Бейтса, героя першого роману трилогії, після скоєних убивств запроторюють як неосудного до психіатричної лікарні. Скориставшись збігом обставин і недоглядом персоналу, він тікає. В той же час лікар Клейборн вирушає на пошуки Нормана Бейтса, тому що розуміє, що той може вбити не одну людину. Він вирішує йти "по слідах" можливих злочинів та вирушає у Лос-Анджелес, де одна з кіностудій планує знімати фільм про Бейтса. Роберт Блох настільки чудово закрутив всі події у «Психо ІІ», що до останньої сторінки книги неможливо повірити у все те, що відбувається. Тепер мені ще більше хочеться прочитати третю частину, щоб подивитися, як автор передасть нам цю моторошну та водночас психологічну історію з погляду інших людей. • Увесь світ – сцена… і людина за своє життя грає багато ролей. • Чому ми персоніфікуємо Час? Тому що боїмося визнати, що наші життя вимірює абстрактна сила, яка ані знає, ані дбає про наш прихід у життя і наш відхід у смерть? Час – наш таємничий господар, надавши йому циферблат і стрілки, ми намагаємося зробити його нашим слугою. • П'ятдесят років тому було набагато менше вбивств, і здебільшого вони ставалися в середовищі професійних злочинців. А тепер це справа дилетантів: студенти-терористи, підлітки на вулицях – усі конкурують за статус серійного вбивці. Адже наші фільми, телебачення, книжки і п'єси кажуть їм, що насильство має винагороду.

Письменниця Амелія Гейнс приїжджає у місто Фейрвел, прагнучи зібрати матеріал для майбутньої книги про Нормана Бейтса. Місцеві не люблять згадувати цю людину, але це не завадило деяким підприємцям відбудувати дім психопата. Його готують, як туристичний атракціон до відкриття. Паралельно стаються нові вбивства так чи інакше пов'язані із цим лиховісним місцем. До подій роману Норман Бейтс давно помер. Через це, я вважаю, книга стала чимось середнім між детективом та психологічним трилером. Якщо зібрати книги у трилогію, видно, як змінюється сприйняття злочинів Бейтса. Спершу психічна хвороба була рідким явищем і настільки захована, що раптове викриття дуже вражало. А коли лиходія закривають його повернення не боятся, а показують як розвагу. Минулого разу хотіли зняти фільм, тепер пишуть книгу. У попередньому романі вражає розв'яка в стилі першого, а тут злочини втратили психопатичні мотиви. Все стає звичайним явищем. Якщо у першій книзі вбивця не звертає уваги на гроші та ховається у власному світі, то у третій книзі навпаки. Тепер страшне - це привід для розваг. Водночас прокидається лихе діло та без Нормана Бейтса розвиток сюжету сприймається не дуже. Мабуть, тому книжні сиквели "Психо" збирають меншу увагу. Але книга невелика і якщо не заглиблюватись у попередні твори сюжет може зацікавити. Останній розділ розкриває загальну тему усіх творів. Дякую за україномовний варіант.

"...У кожній людині є частина диявола" Книжна історія Нормана Бейтса відрізняється від екранізацій. Після першого роману вирішив прочитати всю трилогію. У психіатричній лікарні Норман Бейтс частково одужує. Як і колись, він проводить час за книгами на самоті. Проте тяга до вбивств нікуди не зникла. І після розмови з монахинею, маніяку вдасться вибратись на свободу. Його особистий лікар Адам Клейбон вирушає на пошуки пацієнта. Після декількох вбивств стає зрозуміло, що Бейтс направляється до студії, яка планує зняти фільм на основі його справи, і зірвати це. Лікар вирушає туди ж, щоб запобігти небезпеці. Читаючи далі, мені здалося, що сиквел пішов не в тому напрямі. По суті антагоніст не покаже нічого нового. Наче без "матері" зникла його оригінальність, а його тиха невидимість затягувала історію. Але розв'язка все виправдала. Автор точно знав, що писав. Нові персонажі зі своїми життєвими переживаннями розширили історію Нормана далеко за межі готелю Бейтсів. Хоч деякі моменти сучасному читачу не зрозумілі, роман вийшов цікавим. Практично на тому ж рівні, що і попередній. Любителям психологічного трилеру прочитати варто.