Роберт Блох

Довго наважувалася на цю книгу, бо знаю, що є фільм. Але виявилося, що книга дійсно цікава, хоч і тоненька на жаль. Буду читати дві інші частини, бо розв'язка, чесно кажучи, вразила. Не сподівалась аж на таке, хоча і уявляла приблизно такий кінець історії. Що тут можна сказати: назва говорить сама за себе)

А ви знали, що роман Роберта Блоха "Психо" заснований на реальних подіях? А ще, він став культовим завдяки Альфреду Гічкоку, який зняв на його основі не менш відомий фільм ще у 1960 році.

Незважаючи на те, що сама книга доволі маленька (всього 140 сторінок), історія Нормана Бейтса заворожує і водночас лякає. Наш головний герой живе відлюдником у глибокій провінції, де він керує придорожнім мотелем. Все своє життя від присвятив догляду за хворою матір'ю. Як розваги, він виділяє для себе читання книг про патопсихологію, окультизм й теософію. А також, захоплюється таксидермією й практикує це хобі (якщо так можна сказати) у себе в підвалі.

Проте Норман Бейтс не лише займається управлінням мотелем, але й приховує страшну таємницю, яка може розкритися в будь-який момент. А все через одну незнайомку, яка вирішує зупинитися у нього на ніч...

Книга дуже швидко читається і тримає в напрузі. Дуже чекаю, коли у видавництві вийде друга частина "Психо ІІ" й третя "Будинок психопата".

Також навіть у такій моторошній книзі я виписала декілька думок. Ділюся ними й з вами:

• Такий самий дощ ішов, коли ховали маму, клали її у темну яму. Сьогодні ж темрява наздогнала саму Мері. Вона залишилася наодинці з чорнотою. Повернула не туди, втрапила на незнайомий шлях, і тепер її не врятують ні гроші, ні Сем. Сама яму викопала, сама в неї й лягай.

• Дивно, сказав собі Сем, як часто ми вважаємо, нібито знаємо людину – лише тому, що часто її бачимо або маємо з нею тісний емоційний зв'язок.

Якщо ви любите історії, від яких холоне кров й через які завмирає все тіло – тоді вам точно варто звернути увагу на "Психо". Мені ж залишається дочекатися продовження та переглянути всесвітньовідому екранізацію цього роману.

Я не очікувала, що друга частина цієї відомої трилогії настільки мені сподобається! І скажу чесно, вона зачарувала мене й затягнула значно сильніше, ніж перша книга.

Нормана Бейтса, героя першого роману трилогії, після скоєних убивств запроторюють як неосудного до психіатричної лікарні.
Скориставшись збігом обставин і недоглядом персоналу, він тікає.

В той же час лікар Клейборн вирушає на пошуки Нормана Бейтса, тому що розуміє, що той може вбити не одну людину. Він вирішує йти "по слідах" можливих злочинів та вирушає у Лос-Анджелес, де одна з кіностудій планує знімати фільм про Бейтса.

Роберт Блох настільки чудово закрутив всі події у «Психо ІІ», що до останньої сторінки книги неможливо повірити у все те, що відбувається. Тепер мені ще більше хочеться прочитати третю частину, щоб подивитися, як автор передасть нам цю моторошну та водночас психологічну історію з погляду інших людей.

• Увесь світ – сцена… і людина за своє життя грає багато ролей.

• Чому ми персоніфікуємо Час? Тому що боїмося визнати, що наші життя вимірює абстрактна сила, яка ані знає, ані дбає про наш прихід у життя і наш відхід у смерть? Час – наш таємничий господар, надавши йому циферблат і стрілки, ми намагаємося зробити його нашим слугою.

• П'ятдесят років тому було набагато менше вбивств, і здебільшого вони ставалися в середовищі професійних злочинців. А тепер це справа дилетантів: студенти-терористи, підлітки на вулицях – усі конкурують за статус серійного вбивці. Адже наші фільми, телебачення, книжки і п'єси кажуть їм, що насильство має винагороду.

Письменниця Амелія Гейнс приїжджає у місто Фейрвел, прагнучи зібрати матеріал для майбутньої книги про Нормана Бейтса. Місцеві не люблять згадувати цю людину, але це не завадило деяким підприємцям відбудувати дім психопата. Його готують, як туристичний атракціон до відкриття. Паралельно стаються нові вбивства так чи інакше пов'язані із цим лиховісним місцем.

До подій роману Норман Бейтс давно помер. Через це, я вважаю, книга стала чимось середнім між детективом та психологічним трилером. Якщо зібрати книги у трилогію, видно, як змінюється сприйняття злочинів Бейтса. Спершу психічна хвороба була рідким явищем і настільки захована, що раптове викриття дуже вражало. А коли лиходія закривають його повернення не боятся, а показують як розвагу. Минулого разу хотіли зняти фільм, тепер пишуть книгу. У попередньому романі вражає розв'яка в стилі першого, а тут злочини втратили психопатичні мотиви. Все стає звичайним явищем. Якщо у першій книзі вбивця не звертає уваги на гроші та ховається у власному світі, то у третій книзі навпаки. Тепер страшне - це привід для розваг. Водночас прокидається лихе діло та без Нормана Бейтса розвиток сюжету сприймається не дуже. Мабуть, тому книжні сиквели "Психо" збирають меншу увагу. Але книга невелика і якщо не заглиблюватись у попередні твори сюжет може зацікавити. Останній розділ розкриває загальну тему усіх творів.

Дякую за україномовний варіант.

"...У кожній людині є частина диявола"

Книжна історія Нормана Бейтса відрізняється від екранізацій. Після першого роману вирішив прочитати всю трилогію. У психіатричній лікарні Норман Бейтс частково одужує. Як і колись, він проводить час за книгами на самоті. Проте тяга до вбивств нікуди не зникла. І після розмови з монахинею, маніяку вдасться вибратись на свободу. Його особистий лікар Адам Клейбон вирушає на пошуки пацієнта. Після декількох вбивств стає зрозуміло, що Бейтс направляється до студії, яка планує зняти фільм на основі його справи, і зірвати це. Лікар вирушає туди ж, щоб запобігти небезпеці. Читаючи далі, мені здалося, що сиквел пішов не в тому напрямі. По суті антагоніст не покаже нічого нового. Наче без "матері" зникла його оригінальність, а його тиха невидимість затягувала історію. Але розв'язка все виправдала. Автор точно знав, що писав. Нові персонажі зі своїми життєвими переживаннями розширили історію Нормана далеко за межі готелю Бейтсів. Хоч деякі моменти сучасному читачу не зрозумілі, роман вийшов цікавим. Практично на тому ж рівні, що і попередній.

Любителям психологічного трилеру прочитати варто.

Книгу прочитав на одному диханні.

Мабуть, тому, що це мій улюблений жанр.
Читавши першу частину, було важко відірватися, тому за два дні книгу було подолано.

Опис Нормана Бейста. Його розладу. Чітко продумане вбивство та прибирання доказів і всіх, хто хоч трохи здогадався і несе загрозу Норману і його матері.

Першу частину, мабуть, буду перечитувати ще не один раз. Напрочуд від фільму книга виявилась цікавішою. Під час читання уявляєш іншого Нормана, розвиток подій, діалоги
Дивлячись фільм, режисер показав зовсім іншого Нормана, худого, високого, вже немає тієї картинки, яку уявляв коли читав. Тому всім, кому подобаються подібні романи раджу хоч раз перечитати, але бажано до того, як подивитесь фільм.

Цілком собі міцний поворот не туди. Але краще на такі дороги не звертати і в таких місцях не зупинятися.

Сорокарічний Норман Бейтс керує мотелем і має цікаві стосунки з матір'ю, яка повністю контролює його життя. Те не роби, те не читай, тут не сиди, і це лише верхівка айсбергу. Сам він нікуди не збирається їхати, адже піклується про стареньку.

Паралельно, десятки кілометрів звідси розгортається зовсім інша історія. Мері Крейн краде гроші і їде до свого хлопця. І таки б доїхала, аби через зливу не з'їхала з дороги і не опинилася в мотелі Бейтсів.

Це було сильно. По-перше, стисло - сучасні автори вже б розгорнули мінімум на 700 сторінок і їздили б до того будинку натовпами (тут всього 140). І повірте, нема відчуття недовершеності. По-друге, жваво - не дивлячись на те, що багато є роздумів самого Нормана, події є, картинка рухається, триллер наганяє напруги. А ще ж та психічна складова з шпаківнею Бейтса.

Не скажу, що кров захолола, чи здогадуватись довго треба, але мені до біса сподобалося!

У Лавкрафта було чимало талановитих друзів, або тих, хто, принаймні, дуже намагався таким бути. Однаково, більшість з них були молодими парубками, які писали йому із певним поклонінням у надії, що ГФЛ допоможе їм порадою і просто оцінить їхні твори. Роберт Блох був одним із таких, і, потрібно визнати, ледве не єдиним, хто зміг просунути своє визнання трошечки далі фанатів нішевої і специфічної літератури, хоча в цьому йому досить сильно допоміг Гічкок зі своєю екранізацією славнозвісного «Психо». Думаю, сюжет є загальновідомим: Норман Бейтс разом зі своєю ментально нестабільною матір’ю тримають мотель при дорозі і одного разу до них потрапляє жінка, яка втекла з рідного містечка з чималою сумою грошей. Таким чином, перед нами постає подвійний вектор проблем: Бейтси, із якими очевидно щось не те, і Мері, яка переховується від величезних проблем у мотелі з Бейтсами, із якими очевидно щось не те. Звичайно, трагедія неминуча: Мері кудись зникає і її молодша сестра вирішує знайти загублену…
Канонічна для жанру книжка, яку вам просто необхідно прочитати!

Від «Психо ІІ» я очікувала від неї зовсім небагато; скоріше, якогось дивного комерційного паратизування на культовій речі. Але як я помилялася! Моя основна претензія до першої частини пофіксилась Блохом, який впродовж своєї писемної карʼєри зміг розписатися і створив значно цікавіший та більш розлогий текст із претензією на цікаве сюжетне розгалуження і великою кількістю характерних персонажів. Сюжет будується навколо бажання одного режисера зняти фільм про Нормана Бейтса. Мені здалося, що це було завʼязано на особистій драмі Блоха — йому не подобалося, коли «Психо» вважали суто твором Гічкока. А також тут багато «палиць» у сторону Голлівуду, в якому на той час Блох пропрацював не один рік.
Словом, якщо ви сумніваєтесь, чи потрібно вам воно — спробуйте! Все ж Гічкок трохи messed up наше сприйняття цієї трилогії і «Психо ІІ» дає переосмислити її як окреме художнє дійство. Ну, і нагадати, хто тут першим вклав культове «We all go a little mad sometimes» у Норманові вуста.