Колесо Часу. Книга 3. Відроджений Дракон

Мені було трішки лячно братися за даний цикл. Адже я ще ніколи не мала справи з такою масштабною роботою (14 томів якщо хтось не знав і то товстеньких). І ось я уже прочитала 3 книги. В мене тепер інше побоювання, на даний час перекладено лише 5 книг і 2 анонсовані на цей рік. Печаль, адже мені цього буде замало, я б хотіла весь цикл на одному подиху прочитати. Бо це щось неймовірне. Класика фентезі яка однозначно заслуговує захоплення і визнання. З кожною сторінкою ти все більше занурюєшся в дану історію, події вирують, пристрасті накаляються.

Повернемося до книги. Для мене в усіх книгах є лише один незначний мінус - мало гумору, все решта величезний плюс.
По-перше, те що мене закохало в себе - світ. Він продуманий до найменших дрібниць від величного Тар Валона до невеличкого будинку Мудрої жінки. В даній книзі автор розширяє світ, показує нові локації не забуваючи про вже нам добре знані. І тут ми будемо втікати, доганяти, битися і боятися.

По-друге, це герої. Мені дуже сподобалося те, що Джордан в даній книзі поклав на передній план Мета, Перрена і Еґвейн. Це дало нам можливість прослідкувати за ростом героїв, зрозуміти, що хлопці теж могутні та'верени і самі непогано можуть плести візерунок, а Еґвейн перестає бути дівчинкою і перетворюється на величну Айз Седай.

По-третє, це темп. Я не можу зрозуміти, як автору вдається тримати таку динамічно-монотонну рівновагу. Як на мене, текст не просідає протягом усієї історії. Це просто геніально.

P.s. У вас теж так, що чим краща для вас історія, тим важче вам її описати? Чи це лише в мене така проблема?

З цією книгою у мене трапилася "цікава" ситуація. Я забула, що вже читала її.

Спочатку не розуміла, як таке можливо. Забути 600 сторінок сюжету про героїв, які мені довподоби - не реально. Але ось так сталося і, здається, я розумію чому.
Книга за своєю структурою дуже схожа на попередні. Герої знову то кудись йдуть, то від когось тікають і ведуть пошуки (в даному випадку Ранда, який проголосив себе відродженим Драконом і втік). Нічого глобального у сюжеті не відбувається. З нової інформації тільки пророцтво про Аїльців, які повинні покинути пустелю і все. Герої займаються тим, чим і займалися: Егвейн занурюється у світ снів, Найнів продовжує у всіх проблемах звинувачувати Морейн, Мет робить дурість за дурістю, Перрін ховає очі, а Елейн... просто існує🤷🏻‍♀️.

Якщо в героях і відбуваються якісь зміни, то вони настільки повільні, що їх неможливо побачити в розмірі однієї книги. І мені таке не до душі. Напевне, це та причина, чому я кинула читати цей цикл, але зараз хочеться прочитати хоча б ще одну книгу, просто щоб розуміти, чи потрібна мені така історія. Ото й таке перечитування вийшло, але загалом бачу тенденцію, що моя цікавість до цієї історії спадає(