Дороговкази

Дорога – місце, що поєднує час та ймовірності.

Це було так довго, так важко і так складно, що мені довелося відволікатися на інші справи та пити пігулку від головного болю. Я впоралася з цією книгою, але не впевнена, хто насправді вийшов переможцем. Мені здається, що Дороговкази мене здолали, розтрощили.

Тут було все. Пекучий мікс із роботів, драконів, динозаврів, кіборгів та мандрівників, які розмовляють із книгами. Ось це фантазія, ось це я розумію. Зізнаюся, читалося нудно. Ніяк не могла зрозуміти, до чого йдеться, що чекати у фіналі і яка буде розв'язка.

Чи залишилася я задоволена? Ні. Упевнена, що ця книга має свою аудиторію, шкода, я не належу до цієї групи.

P.S. Рада, що нарешті все закінчилося😨

Після "Хронік Амбера" мені, з одного боку дуже хотілось почитати інші твори батечка Желязни, а з іншого - боялась розчаруватись, що не все таке крутезне. Але сама доля підштовхнула мене до "Дороговказів" і я ні секунди не шкодую, що взялась саме за них 😌
Якщо мене колись спитають, за що я так люблю пана Роджера, то я просто покажу галерею з фотками смішних уривків, бо я закохалась в його гумор, якого завжди в міру і всі ці сміхунці доречні)
А ще відсилки, за які я готова розцілувати батечка, якби мала таку можливість 🥹
Після прочитання "Дороговказів", завдяки цим самим відсилкам я додала у бажанки десь 4 книги (ну ок, 2 з них були там так давно, що я вже й забула про них))
Отже, "Дороговкази" виявились максимально моєю комфортік книгою, від якої я кайфонула, посміялась, відпочила, впевнилась в абсолютній любові до автора і подолала страх перед іншими його книжками. Це було прекрасним завершенням літнього сезону, бальзамом на душу і доволі дієвими ліками для моєї багатостраждальної менталочки 😌

У мене вже увійшло у звичку купувати кожну наступну видану книгу Роджера Желязни та не надто зволікати із читанням (лише двотомник "Хронік Амбера" поки не вписуються в цю схему, але то тимчасово й лише через об'єм 🙂). Поки розчарувань не траплялось і "Дороговкази" не стали винятком. Однак це однозначно найнезвичніша і найзаплутаніша книга.

Є книги-головоломки, що змушують добряче попітніти, припасовуючи перемішані шматочки пазлу в одну картину. Тепер уявіть, що кілька картин, котрі розповідають послідовну історію, розбили на пазли, скинули в одну коробку і перемішали. Тепер треба визначити, який шматок до якої картини належить, зібрати усі картини, ще й розкласти їх у правильній послідовності, щоб зрозуміти суть історії. Поки ж усе вперемішку, спробуй вгадай, чого стосується той чи інший окремий пазлик. Ось так і з книгою: минуле, теперішнє, майбутнє, тут, там, колись чи вже ніколи, застаріле майбутнє, нове минуле, те, що могло колись бути, і те, що, можливо, ще буде 😵‍💫… Тут навіть головний герой достовірно не знає хто він такий і чого насправді прагне.

Уявіть собі, що існує ціла множинність варіантів майбутнього, а кожній миті передує багато ліній минулого, що "час - це суперавтобан із численними в'їздами-з'їздами, магістралями і другорядними трасами". Мапи постійно міняються, а де на той автобан заїхати, де з'їхати, куди повернути й де розвернутися, мало хто відає - лише особливі люди, що мають з Дорогою певну спорідненість. Дорога дозволяє мандрувати часом вперед й назад, створюючи нові відгалузки, нові реальності, проте не в кожну з них можна потрапити: якщо окремими гілками не користуються, ті поволі занепадають і віднайти їх стає неможливо.

Головний герой, Ред Доракін, усе свідоме життя мандрує Дорогою, продирається між ймовірностями. Він бував і перевізником, і хрономаніпулятором. Його веде пошук. Кого? Чого? - він і сам достеменно не знає. Ред невгамовний, досвідчений, розумний і небезпечний. А ще саморуйнівний - жодні перешкоди й небезпеки не в змозі змусити його з'їхати з Дороги чи утримати від пошуку відповідей.

В книзі вдосталь й інших персонажів з найрізноманітніших епох і локацій. Ось лише декілька з них: неперевершений монах-убивця, психований кіборг, напрочуд складна інопланетна вбивча машина, що "створена нищити будь-що - від окремого вірусу до цілісінької планети", маркіз де Сад, тиранозавр і дракони, а ще дві неймовірно харизматичні й проникливі книжки зі штучним інтелектом. Хтось намагається вбити Реда, хтось врятувати і допомогти, а дехто просто випадково трапляється йому на шляху. Та що б не трапилось і як би не склалися обставини, його синій "Додж"-пікап і далі мчатиме Дорогою. Десь там його чекає "останній поворот на Вавилон, там знак із синім зикуратом"...