Абсолютно не знала, що очікувати від цієї книги, бо хоч після презентації дуже зацікавилась нею, та все ж шпилька невпевненості залишалась, бо ж не люблю східну тематику, не моє це все. Саме тому "Залізна вдова", "Червона зима" і "Макова війна" пройшли повз мене, але тут авторка українка, тож варто спробувати, дати шанс. І шо ви собі думаєте? Ні на секунду не пошкодувала! Ба більше, вже з нетерпінням чекаю продовження, бажано одразу другу і третю книги разом 🤪
А все чому? Дуже вже зайшов стиль пані Олександри, а кількість моментів, де я відверто поґеґала, довершили свою справу, тож я тепер теж ніжно люблю Рувей 😌
Не очікувала, що Ксандер виявиться цукровою булонькою, чомусь думала, що він крутий поліцейський, але це в жодному разі не мінус, най буде 😁
Єдине, що тепер цікаво уточнити вік двійнят Ніко і Томо, бо я думала, що вони дітки, а тут "найкращий у світі Хару" 🌚
Ну і дуже сподіваюсь, що в наступних книгах буде більше Хігати 😈
Тож сміливо додаю Женця в скарбничку вдалих дебютів і можу рекомендувати до прочитання)

Не те щоб в мене були завищені очікування на неї, які розбились в процесі прочитання, я просто зовсім іншого очікувала😅
Думала, це буде легеньке фентезі, а виявилось щось трошки дивне, чи то знов магічний реалізм, чи то щось психологічно-драматичне. Поки читала, спочатку було дуже цікаво, навіть подобалось. Потім, в якийсь момент стало нуднувато, я навіть задумувалась про те, щоб продати її після прочитання, а потім все почало розкриватись і пояснюватись, тож я знов зацікавилась і в принципі не шкодую, що все таки прочитала її🤪
Найбільше я хвилювалась, що до кінця книжки нам так і не пояснять хто такий цей Піранезі, я б тоді була дуже зла і розчарована, але пояснення нам дали, хоч і не можу сказати, що воно мене задовольнило, але маємо, що маємо.
В підсумку хочу сказати, що "Піранезі" таки залишу собі хоча б за те неймовірне оформлення, через яке я в любові просто🤗
Ну і все ж таки продовжу знайомитись з іншими творами авторки, бо вже маю їх, і на які я дуже сильно покладаюсь через вагому кількість схвальних відгуків)

Це не легка книга, абсолютно не легка, але і не така важка, як щось із постмодернізму. В ній є своя глибина, яка змушує задуматись "а як би я повела себе на його місці?"
Вікі підказує, що одним із жанрів, у якому пише автор є магічний реалізм, і я цілком погоджуюсь з цим, бо те, що описано у книзі по-іншому не назвеш. Це зовсім не фентезі, але точно якась фантастика або аномалія. Щось, що виходить за межі розуміння і не вкладається в звичайний устрій життя, хоча на початку книги ми маємо дуже влучну цитату: "Хаос — це порядок, який потрібно розшифрувати", взяту з Книги Протилежностей, і яка ще буде згадуватись у тексті одним із персонажів книги. Вважаю цю цитату своєрідним попередженням про описані події.
Взагалі, я навіть не знаю для чого і навіщо ця книга була написана, але я точно знаю, що буду перечитувати, щоб краще її зрозуміти. Незважаючи на своєрідний стиль письма автора (довгі абзаци та речення, відсутні пунктуаційні знаки, крім коми й крапки, пряма мова не оформлена за правилами, а йде суцільним потоком в одному реченні, початок прямої мови позначено просто великою літерою посеред речення), мені, на диво, було легко і швидко читати десь до середини книги. Потім я трошки знудилась, бо хотілось пошвидше вже дізнатись, чим же все це скінчиться, а в кінці я взагалі була дуже зла, бо я ненавиджу книги з відкритим фіналом, вважаю це злочином проти людяності, не для того я поринала в історію, щоб мене отак кинули наприкінці 🥲
Поки читала, моя оцінка книги змінювалась в межах від 3/5, до 4/5, навіть коли виклала список прочитаного, то спочатку поставила 3,8/5, але поки писала відгук, незважаючи на те обурення, яке викликав у мене відкритий фінал, я все одно змінила таки на 4/5, бо автор мене зацікавив і я хочу знайомитись з його творчістю ще ❤️
Окремо хочу відзначити чудове видання з кольоровими форзацами та мінімалістичними ілюстраціями на початку та в кінці книги ❤️❤️

Після "Хронік Амбера" мені, з одного боку дуже хотілось почитати інші твори батечка Желязни, а з іншого - боялась розчаруватись, що не все таке крутезне. Але сама доля підштовхнула мене до "Дороговказів" і я ні секунди не шкодую, що взялась саме за них 😌
Якщо мене колись спитають, за що я так люблю пана Роджера, то я просто покажу галерею з фотками смішних уривків, бо я закохалась в його гумор, якого завжди в міру і всі ці сміхунці доречні)
А ще відсилки, за які я готова розцілувати батечка, якби мала таку можливість 🥹
Після прочитання "Дороговказів", завдяки цим самим відсилкам я додала у бажанки десь 4 книги (ну ок, 2 з них були там так давно, що я вже й забула про них))
Отже, "Дороговкази" виявились максимально моєю комфортік книгою, від якої я кайфонула, посміялась, відпочила, впевнилась в абсолютній любові до автора і подолала страх перед іншими його книжками. Це було прекрасним завершенням літнього сезону, бальзамом на душу і доволі дієвими ліками для моєї багатостраждальної менталочки 😌

Книга, від якої я нічого не очікувала, була цікавою та приємною мандрівкою протягом місяця. Так, книжка невеличка, читається буквально за день, але я вирішила влаштувати собі челендж і читати її як справжній щоденник, тобто день в день протягом усього жовтня. Мушу сказати, мені такий експеримент дуже сподобався, тож наступного року читатиму так само 🖤
На жаль, не всі прототипи персонажів відгадала, та все ж більшість з них зчитувались миттєво. Хочу тепер ближче познайомитись з майже усіма відповідниками, окрім одного росіянина. Шкода, що і його було вписано в сюжет, але маємо, що маємо. Його показано не в найкращому світлі, він не є головним героєм, чи позитивним персонажем, а кончина його типова для росні, тож і на тому дякую.
І хоч фінал був дещо слабеньким, хотілось більше екшену від завершення Великої Гри, та все ж це була хороша, затишна історія, до якої тягне повертатись 😌