Життя у позику

Книжка мені неймовірно сподобалася!
Твори Ремарка – частинки одного пазла, що складаються у величезну картину, ім'я якої Життя і мені дуже відгукується його творчість!

Після таких книг, як «Життя у позику» починаєш цінувати своє життя, життя та здоров'я твоїх рідних та коханих.
Розумієш всю дріб'язковість проблем, які оточують нас. Ми губимося в рутині, перестаючи цінувати прекрасне.
Ми не помічаємо краси, життя довкола нас, допоки не стається чогось жахливого і незворотного.
Книжка затягує з першої сторінки і до останньої тримає в інтересі та напрузі, її хочеться перечитувати неодноразово!
Іноді повертаюся до неї, щоб нагадати собі про дійсно важливі речі в житті і зрозуміти, наскільки в житті все відносно.
Дуже раджу

Гонщик Клерфе, їде після перегонів у гори Альпи, де розташований санаторій "Белла Віста". Провідати свого друга і напарника Гольманна (який лікується від туберкульозу). Там він знайомиться з молодою дівчиною Ліліан, яка теж пацієнтка санаторію. Їй неабияк набридло там перебувати і вона вмовляє Клерфе її взяти з собою. А далі багато алкоголю, перегон, модного одягу, подорожей і прогулянок. Книга про любов, життя, смерть і прийняття. Як не бути заручницею хвороби, а бути вільною. Історія трагічна і цікава, мені сподобалась.
"У мене таке відчуття, ніби я опинилася серед людей, які збираються жити вічно. У будь-якому разі вони так поводяться. Вони так переймаються грошима, що забули про життя"

"Життя у позику" — один із пізніх творів Еріха Марії Ремарка, опублікований у 1959 році, в якому автор знову повертається до тем, що пронизують більшість його романів: життя і смерть, любов і втеча від реальності, спроба жити на повну в тіні трагедії. Цей роман — тонкий, меланхолійний і глибоко філософський твір, який залишає слід у душі.
Головні герої — Ліліан Дюнкур, молода жінка, яка хворіє на туберкульоз, і Клерфе, автогонщик, що живе життям, наповненим ризиком і швидкістю. Їхнє випадкове знайомство в санаторії, де Ліліан проходить лікування, переростає у глибокі, але водночас приречені стосунки. Вони вирішують "втекти" від смерті, яка стоїть за плечима Ліліан, і прожити кілька тижнів як справжнє життя — з азартом, любов'ю, пристрастю, у великому місті, серед музики, людей, спогадів.
Ремарк говорить про життя, яке ніколи не буває довгим, і про спробу вирвати у нього хоча б краплю справжніх емоцій, навіть якщо попереду — лише прірва. Назва "Життя у позику" стає символом цього короткого, але яскравого періоду, який вони собі "позичають", незважаючи на безнадійність.
Ремарк пише звично лаконічно, але кожне речення наповнене змістом. Його мова — ніжна, прониклива, іноді з присмаком цинізму, але завжди глибоко людяна. Діалоги між героями — це не просто слова, а цілі світи. Атмосфера роману меланхолійна, навіть трохи тривожна, але при цьому вона магнітно притягує, бо читач опиняється поруч з героями у момент, коли життя перестає бути повсякденним — воно стає екстраординарним, граничним.
Я раджу цю книгу: тим, хто шукає в літературі філософську глибину; любителям історій про сильні, але трагічні кохання; тим, хто захоплюється творами про сенс життя і його крихкість; усім, хто любить прозу Ремарка — ця книга не розчарує; тим, хто втомився від поверхневої літератури і хоче пережити щось справжнє.
Це книга, яку не читають заради сюжету — її читають заради настрою, атмосфери, тієї невловимої тональності буття, що Ремарк так вміло передає словами.