Чотири сезони

"Чотири сезони" — це ще одна чудова збірка, яка, безумовно, варта уваги. Кожен із чотирьох романів вражає своєю унікальністю, а стиль Кінга завжди залишається легким і читабельним. Звичайно, я помітив слишком певну одноманітність у стилістиці, що може дратувати в тривалих творах, але це швидше за все незначний недолік.

Персонажі в збірці зображені досить вдало, з глибокою описаністю їхніх переживань і відносин. Основні елементи жаху тут не завжди зосереджені на страху, і читання може нагадувати більше дослідження людських стосунків, ніж класичний хорор. Загалом, "Чотири сезони" мають свій шарм, і хоча деякі частини, можливо, виглядають одноманітними, завдяки варіативності тем у збірці можна знайти щось нове та захоплююче.

Весна - і невинну людину засуджують до довічного ув'язнення в тюремному пеклі, де немає надії, звідки немає виходу... Енді Дюфрен помилково попався на звинуваченні в подвійному вбивстві, за що потрапив до в'язниці. Там він поводився не так, як інші - тихо і інтелігентно, що викликало інтерес іншого ув'язненого, Рудого, якому можна дістати все, що завгодно. Від його імені ведеться розповідь. Так. В результаті вже після першої угоди у них починається спілкування, а потім і дружба, наскільки це дозволено. У цій історії є такі неприємні речі, як, наприклад, корупція, вбивства чи групові зґвалтування. Персонажі не плоскі, навіть другорядні. Кінцівка мені дуже сподобалася, кращої для цієї історії годі й придумаєш.

Літо - і десь у маленькому містечку потихеньку сходить з розуму тихий відмінник, який став здібним учнем нацистського злочинця... Маленький хлопець Тодд Боуден вирішив стати нацистом. Він захоплюється історією, а потім з'ясовується, що його сусід Артур Денкер був головою концтабору, а тепер він нацистський злочинець. У хлопчика є прекрасний шанс здати його і стати знаменитим, але він вирішив проявити нездоровий інтерес до всіх цих жахів війни і, відповідно, діяльності Артура. Опис жорстоких сцен з убивством тварин і людей, плюс всі жахи війни. Віртуозне переплетення чужих сюжетних ліній. Кінг чудово зумів розкрити психологію персонажів, і до речі, обидва вони негативні. Фінал брутальний і вражаючий.

Настала осінь - і четверо нудьгуючих підлітків блукають темним, безкрайнім лісом, щоб подивитися на труп... Герої історії – 12-річні хлопчики та група дітей старшого віку. Малюки вирішують вирушити на пошуки трупа хлопчика такого ж віку, якого збив поїзд. Ось і вся справа в сюжеті. Найменше мені ця історія сподобалася - вона здалася нудною. Тут не вистачає атмосфери, немає несподіваних поворотів.

Зима - жінка розповідає, як вона народила те, що навряд чи можна було назвати дитиною. На самому початку ми дізнаємося про клуб, в який практично неможливо вступити і в якому є досить дивні люди, які можуть розповідати історії. У клубі головна заповідь: «Таємниця в історії, а не в оповідачі». Ця історія, виявляється, є історією в історії. Лінія з клубом, яка надає певної загадковості, добре доповнює історію. Початок, конкретно про клуб, здається повільним, іноді нудним, не все до кінця зрозуміло. Саме з історії починається вся динаміка, додається містика.

Чотири сезони: збірка/Стівен Кінг - 704 сторінки

Я безмежно люблю цю збірку багато років. До видання входить 4 повісті: "Рита Геворт і втеча з Шоушенку”, "Здібний учень", "Тіло" та "Метод дихання". Ці повісті різні, не пов’язані між собою і не в жанрі “жахи”. Але, звісно, Кінг вміє забратися глибоко до вас у мозок і посмикати саме ті ниточки, від яких холодок пробіжить по спині...

Втеча з Шоушенку: це історія про незламну волю, сталевий характер, надії і шалену цілеспрямованість. Коли жодні життєві обставини не збивають з обраного шляху. Повість написана ніби від першої особи, через призму бачення світу головним героєм. Коли я читала її вперше в 1996 р, то мені чомусь нагадало це стиль Кена Кізі (“Політ над гніздом кукушки”). Свого часу за цим сюжетом був знятий досить непоганий і відомий багатьом фільм.

Здібний учень: Кінг дуже яскраве тут розкриває тему, що найстрашніші монстри - це люди. Не можна довіряти навіть, здавалося б, дуже хорошому, дуже старанному хлопчику (ідеальному - на думку батьків і оточення). Історія тримає із перших сторінок! Школяр, який розпізнав у своєму сусіді нацистського злочинця та починає його шантажувати. Але йому потрібні зовсім не гроші, а історії. Старий німець, у якого руки по лікоть у крові, який навіть вже жалкував ніби про своє минуле, але так і не зміг зрештою його відпустити…Також існує фільм, але я його не бачила і не наважилася подивитися, бо я дуже люблю цю повість… (а ви знали, що «Учень диявола» зі збірки Кінга «Скарбничка Сатани» - це урізаний журнальний варіант цієї повісті?)

Тіло: Це про дитинство, про дружбу, про силу волі та прагнення до мрії. Ніби репетиція до “Воно” і десь трохи нагадує “Ловець снів”. Історія про хлопчаків, які зібралися, щоб подивитися на труп. Мета - цей труп - далека, і їм доведеться пройти багато кілометрів, щоб дістатися до нього. Досить суперечлива історія і чомусь багатьом вона здається нудною або незавершеною… І я з такими висновками якось ну зовсім не згодна.

Метод дихання: Ця повість за своїм жанром не схожа на попередні. Якщо перші три – це про те, що треба боятися живих, а не мертвих. То в цій присутня частинка магічного реалізму. Існує певний таємничий клуб, де розповідають історії. Головна заповідь якого – «Секрет в оповіданні, а не в тому, хто розповідає цю історію».