Ентоні Дорр

Початок Другої Світової - всі живуть своїм життям, як починається це пекло…війна. Історія про дівчинку Марі-Лор, яка сліпа від народження та хлопця Вернера, котрий є фанатом німців.

Події відбуваються у французькому містечку Сен-Мало, поступово з ходом воєнних дій змінюючись.

Мене не пройняла ця історія, хоча вона не погана. Мабуть мені своє болить зараз більше, оскільки українські книги на таку тематику залишаються в моїй душі болючим слідом.

Я не побачила там якогось такого добра, про яке пишеться на звороті книги, як на мене книга описувала життя людей з різними поглядами під час війни. Моментами мені було дуже нудно.

Якщо провести паралель між сьогоденням і роками Другої Світової - скажу одне, що різниця в сторіччях, однак не в житті людей під час війни - ми також намагаємось жити, втрат теж багато, зниклих також. Сімʼї розлучені кілометрами, мертві діти, звуки ракет… Нічого не змінилося. Однак у темні часи люди завжди намагаються бачити і робити щось добре.

Ця книга легка та складна одночасно. Під час прочитання мене відвідували різні думки, спочатку я дивувалася, звідки стільки захоплення цієї книги. Потім перейнялася і вже ближче до середини не могла відірватися. І суть не в тому, якими зображені ті чи інші представники будь-якої армії. Суть у тому, що війна - це страшно і крізь рядки я змогла побачити страх автора за те (ТАК! і навіть незважаючи на те, що він американець і навіть народився через 30 років після закінчення війни! Але хто знає? Може, вона торкнулася його якось, зачепила!?), що все забувається, люди, що пам'ятають війну, вмирають. Але не має померти ця пам'ять про неї.

Суть не в російських, німцях чи українцях, а в тому, що війна ламає долі сліпих дівчаток та талановитих хлопчиків. Їй начхати на твої таланти та прагнення, вона грубим черевиком зламає дерев'яний макет міста, яке дихає життям. Маленькі шестерні великої системи.

Але такі книги читаємо ми, студенти, діти, дорослі, журналісти та філологи, лінгвісти та перекладачі. Любителі літератури, книг та життя. Але ці книги не читають ті, кому вони адресовані по-справжньому, ті, хто чинить таке зло. А якщо вони це читають, то це не має для них жодного значення.

За цю книгу автор отримав Пулітцерівську премію. Книга дуже сильна. Про війну. Її жахіття та надії. Шкода, що ті люди, що започатковують війни, не читають такі книги. Замість того, щоб допомагати людству, вони повертають нас на ці кола пекла. Знову і знову. І хіба незрозуміло, з якого б боку протистояння ти не перебував, або загинеш, або зазнаєш травми. Інакше просто не буває.

Історія довжиною понад півстоліття. Вона - сліпа французька дівчина, що хоче відчувати світ. Він - бідний німецький сирота, що прагне досягти наукових висот. Натомість вони обидва отримують війну, поламані долі своїх друзів та знайомих, поневіряння, інколи відчай.

Вони зустрілися наприкінці війни, щоб врятувати одне одного. Нехай це не завжди виходить фізично, інколи можна врятувати лише душу.

"Життя — воно там, за заводами, за воротами. Там, десь далеко, люди намагаються розв’язати питання великої ваги. Він уявляє себе високим інженером у білому халаті, що крокує по лабораторії: парують казанки, гримить обладнання, на стінах висять складні схеми. Він несе ліхтар по гвинтових сходах в освітлену зорями обсерваторію й дивиться в окуляр великого телескопа, спрямованого в темряву."

Читалося важко, бо війна не може подобатися. Шкода було усіх: німецького хлопця, що збожеволів через знущання, людей, чиї долі були паламані, а життя відібрані, надії та мрії, що так і залишилися мріями.

Для чого ж читати такі книги, якщо зараз і так неймовірно важко? Щоб не втратити це світло. Світло, що має світити у тобі, незримо освітлюючи шлях надії, шлях до миру.

Неймовірно динамічна та атмосферна книжка про життя мешканців Європи у часи Другої світової війни. Вона про спробу втечі від війни, окупацію, страх, біль та смерть, але також про надію та кохання, про світло, що завжди перемагає.

Дуже раджу до прочитання!

Зворушлива розповідь про двох підлітків, які дорослішають по різні боки Другої світової війни.
З одного боку - сліпа дівчина Марі-Лор, яка живе у Франції, з іншого боку - Вернер, сирота з німецького шахтарського містечка з талантом лагодити радіоприймачі.
Історія розповідає, як війна впливає на ці дві долі, як вона змінює їх, але незриме світло завжди переможе навіть найбезнадійнішу темряву.

У центрі сюжету дві історії. Французька сліпа дівчина Марі-Лор та німецький хлопчик Вернер, яких під час Другою світової війни доля зводить один з одним.
Стосовно сюжету не хочу більше нічого писати. Так буде цікавіше.

Це книга про кохання, виживання і смерть, про те, що з нами робить війна, і про те, що невидиме свІтло переможе навіть найглибшу темряву.
На обкладинці написано, що це «дивовижна і неймовірно життерадісна книга». Насправді, вона дуже сумна і щемка. Тема війни, як ніколи болюча.
Книга повільна, вимагає повного занурення в цю історію.

Мені неймовірно сподобалась книга.

На обкладинці зазначено, що книга «життєрадісна», в коментарях до попередніх вражень мені писали, що «життєствердна» - але щімка драма особисто для мене вийшла на перший план.

👧 Дівчинка з Парижу втрачає зір у досить ранньому віці і вчиться відчувати світ по-новому. Вона захоплюється історіями і книжками, а батько - єдина її близька людина - робить усе, щоб дати їй щасливе життя.

🧒 Хлопчик з Німеччини живе у будинку для сиріт. Єдине, що його цікавить - як влаштовано цей світ. Він ставить купу питань, вивчає математику й інші науки самотужки, розбирає і збирає механізми, до яких виходить дістатися, і мріє стати науковцем у Берліні.

💣 А тоді починається війна…
=======================
Ця історія охоплює доволі великий період і відбувається у кількох часових просторах і місцях.

І розповідається з кількох різних ракурсів, що дозволяє побачити війну і очима безпосередніх її жертв, і очима тих, хто став її інструментом (свідомо або ні).

Вона повільно і реалістично змальовує жахи війни, яка вщент ламає долі, плани, мрії і цілий світ.

Моменти з початком окупації Парижа - дуже болючі, бо ж такі схожі на те, що ми пережили у лютому 2022. Автор тонко і точно передає ті відчуття, акцентуючись більше на деталях, ніж на глобальній картині.

На особистому, а не загальному.

На миттєвостях, а не цілісній історії.

Через це читається дуже повільно, бо книга вимагає глибокого залучення, проживання кожного описаного моменту.

Темп не мій, і через це було трохи виснажливо, але історія мене повністю поглинула.

Окрім головних героїв, тут дуже багато персонажів, геть різних, і кожен протягом книги зіграє важливу роль. Всі розрізненні деталі зрештою складуться у спільну картину, але лише на мить, доки знов не будуть розкидані в різні боки.

З особливо цінного - тут не буде «оди» росіянам-визвольникам. В цьому плані історія максимально обʼєктивна.

Рекомендую усім, бо такі історії допомагають відрефлексувати власні переживання, як ніщо інше.

Але буде страшно і боляче.