Маруся

Особисто для мене це радше історія про війну за Україну, війну галичан з більшовиками, поляками, деніківцями... Настільки ця книга пронизана історичними реаліями. Може, дивно, але власне історія Марусі не постала для мене тут як ключова, адже судячи з назви, можна зробити висновок, що книга присвячена саме юній отаманші. Звісно ж, це так. Але для мене її історія була якось побіжною, не основною. А основними були битви за Київ, віра в перемогу, прагнення здобути українську державу і... історичні паралелі. Часом читаєш і замислюєшся: Автор спеціально так пише, щоб читач раз по раз озирався і впізнавав дійсність, що ніби йде по колу? "Осадиди, але не стріляти". Так боляче і так пронизливо знайомо. Час іде, все минає, помилки ж залишаються аналогічними.

Як на мене ця книга дещо слабше за "Чорного Ворона", деколи змушуєш себе читати далі суто заради "наукового" інтересу. Але після прочитання страшенно хочеться пізнавати ще про галицьку армію, про війну з більшовиками, про ці страшні сторінки нашої історії, адже ми знаємо про них так мало, а те що знаємо - чи є то правда?
Я, читаючи такі книги, постійно провожу аналогії із сучаснітю і замислююсь: в які рядки вкладеться те, що сьогодні відбувається з нами? Що про нас напише історія? Кого зробить бандитами, а кого - визволителями? Час коригує історію повсякчас. Не за горами день, коли і про сьогодні будуть писати подібні романи.
Щось мене понесло на роздуми...

Вцілому, раджу тим, кого цікавить історія України, хто прагне поповнити свої знання та дізнатися не просто нове, а справді цікаве про нашу Боротьбу за Незалежність.

Неймовірна історія жінки, якої боявся совок навіть після того, як рахував її мертвою. Один з найкращих романів Шкляра для мене. Щиро раджу ♥️

Цікава історія, написана з реальними фактами. Але важко читається.