Нові відгуки

Якщо є бажання зануритись з головою в історичну тематику, то роман "Заячий костел" - ідеальна книга. 🔸В боротьбі з нашим одвічним ворогом ми не були самотніми, інші народи також боролись за незалежність, але переживаючи пекло війни, інколи, щоб подолати одне зло, від незнання чи нерозуміння обирали менше, але також зло. Історія про підпільну боротьбу у Литві після Другої світової війни. Герой в патріотичному пориві і думках про незалежну державу обрав поміж двома тиранами, опинився в полоні, а далі - заслання у далеку Україну, втеча з табору та нестримне бажання повернутись на батьківщину. 🔸Описи природи - прекрасні. Любов до рідної землі проникає крізь кожне речення. У мене не було жодних проблем, щоб уявити ліс, річку чи село, відчути погоду, мряку чи хурделицю. Книга настільки майстерно написана, що читання перетворилося у кіно. Сюжет захоплює. 🔸Окремо потішила згадка про волинських лісових хлопців, їх безстрашність та відвагу. 🔸Схиляю голову перед автором - титанічна праця з архівними матеріалами, вивчення особливостей литовського підпілля, традицій, методів боротьби. А скільки згадок про Велике князівство Литовське! 🔸Можливо, за інших обставин мене ця книга так не зачепила б. Але коли щодня наші люди гинуть, бо досі існує ця недодержава, і скільки років ми боремось за своє право на життя - ця історія сприймається по-особливому. Раджу.

Дуже цікава книга, захопливий сюжет. Можна провести багато паралелей із сьогоденням. Текст, вислови, описи, діалекти - все настільки ЄДИНЕ, що читається просто на одному подиху. Це моя перша книга Василя Шкляра і я дуже тішуся, що обрала для знайомства саме її. Однозначно раджу прочитати!!! "Зраду можна зрозуміти, але не можна пробачити" - вислів, який актуальний в будь-якому часі...

Чудовий історичний роман. Інтригує, захоплює. Не могла від нього відірватися. Раджу ♥️

Неймовірна історія жінки, якої боявся совок навіть після того, як рахував її мертвою. Один з найкращих романів Шкляра для мене. Щиро раджу ♥️

Зі мною сталась хороша книга😊 Я у Шкляра читала лише "Ключ" , але , вірю словам читачів та колег пера письменника , що це наймеланхолійніша та найлюдяніша історія автора про любов. Про дві любові двох різних пар, але нерозривно пов'язаних. Тут не станеться дива в кінці, і від цього трохи сумно. Але епілог розповість багато цікавого. І все-таки втішить. Степан та його друг Муталіб прожили різні життя, історія кожного дуже щемка та ,може й досить пересічна. Так, можна казати, що справжнє кохання то рідкість, а вірне - й поготів. Та воно є! Я вірила героям і їхнім почуттям. Переживала з ними. У романі є над чим замислитись , а в пані Клавдію хотілось чимось кинути, бо не треба пхати носа в чужу родину, навіть якщо то твоя донька. Філософського забарвлення і дрібку магії дарують Щедрик та Праліс. Насправді все не так складно. Бо все те є частиною нас, бо "зрештою, у кожного з нас має бути свій праліс".... Роман рекомендую. Особливо, хто вже читав щось у Шкляра. Не оминайте, це чудовий роман.

З творчістю Василя Шкляра у мене стосунки неоднозначні: деякі його романи я люблю ("Залишенець", "Троща", "Чорне сонце", "Маруся"), деякі ( "Кров кажана" або "Тінь сови") - абсолютно не моє. "Характерник" - це щось посередині. Цікаво, але без захвату. ⠀ Згідно з легендами, одним з найсильніших і найвідоміших характерників був Іван Сірко. І саме він буде одним з головних героїв книг. Інший - молодий козак-характерник. ⠀ Що ж відбувається у книзі? На Січ потрапляє юнак, що називає себе сином московського царя, якого намагалися вбити. Тепер він просить у козаків підтримки, мріючи повернутися до двору (і до влади). Козаки доволі прихильно ставляться до хлопця, але залишається питання: він дійсно син царя чи шахрай? ⠀ Шкляр додає колориту тих часів, є і історія кохання, але улюбленим романом "Характерник" не став. Щось мені не пішло зі стилем - частково якась як пародія, частково - надто серйозно. Або це сповнений пригод роман, де такий стиль виглядає органічно. Або серйозний історичний. Є книги, у яких шикарно виглядає поєднання серйозного і легкого стилю. Але "Характерник" чомусь не такий.

Як часто ми відкладаємо те, що можна зробити тут і зараз. Відкладаємо мандрівку в іншу країну, поїздку в сусіднє місто чи похід у ліс. Відкладаємо візит давньому знайомому, зустріч з другом чи дзвінок родичу. Так, наче нам відведено ще тисячу літ. А, ще встигну!.. І тільки загроза смерті змушує робити все негайно, поспішаючи і зовсім не так, як ти хотів це зробити. Дихаєш і не надихаєшся. Дивишся і не надивишся. Слухаєш і не наслухаєшся. І дивуєшся, як не помічав усієї краси навколо, біжучи за чимось примарним і геть не важливим. "Так і йдемо із цього світу, не встигнувши зрадіти навіть тому, що ти з'явився на світ" Цей роман - нагадування про швидкоплинність життя. Не чекайте гострого сюжету з крутими поворотами, бо це - сімейна історія про цінність найпростіших істин: чесності, кохання і любові до природи. Василь Шкляр здивував мене цією книгою. Звикла, що він пише про війну і боротьбу за свободу, а "Тінь сови" - зовсім інша. Це історія кохання Катерини та Степана. На весіллі вони побачили білу сову - погану прикмету, яка через роки нагадала про себе. Степан тяжко хворий, але починає лікування, коли ще є шанс. Ця книга теж про боротьбу - з хворобою і за почуття. З одного боку, я здивована цим романом. З іншого - вважаю, що історична проза Василю Шкляру вдається краще. "Тінь сови" не зачепила мене так, як інші його твори. Проте, якщо вам подобаються історії про справжнє кохання і сімейні драми, ця книга може стати приємним відкриттям.

Творчість Василя Шкляра - це любов. З його "Залишенця" 8 років тому почалась моя любов до історичної прози, до теми УПА, визвольних змагань. Пам'ятаю, з яким захватом я читала історію Чорного Ворона і моїй свідомості щось ніби переверталось, відкриваючи нові аспекти нашої історії. КОМПОЗИЦІЯ, в якій гармонійно переплітається теперішнє героя та минуле. Перед нами Місяць - юнак, доля якого розкривається в проекції через минуле і сьогодення, спогади сплітаються з його актуальним життям, вриваються в нього. Ми бачимо хлопця, який горить боротьбою, а через кілька сторінок - колишнього в'язня табору, котрий намагається збудувати життя в совковому світі. Світі, з яким він стільки боровся в юності. ПЕРСОНАЖІ Жінки та чоловіки тут такі різні, колоритні, цікаві, через них відкриваються ті труднощі, з якими стикались в часи визвольних змагань люди: постійна недовіра, настороженість, відданість своїм принципам і спокуса піти легшим шляхом - стежкою зради. ІНТРИГА Роман має в собі щось від детективного жанру, цікавість утримується до останньої сторінки, до останніх рядків. в яких перед нами постає одне з ключових питань тексту: чи має злочин термін придатності? Що необхідно: пробачення чи помста, коли від часу злочину минули роки і роки? ПОЕТИЧНІСТЬ Як гармонійно, тонко і влучно в текст вплетені пісні та поезії ІСТОРИЧНА ДОСТОВІРНІСТЬ Письменник опрацював багато джерел, спілкувався з очевидцями, вивчав історію періоду, про який він пише. Від цього роман ще більше вражає. Провідна ідея тексту - зрада. Чи можна її виправдати? Чи можна пробачити? Що таке зрада і чи це справді негативне явище, коли мова йде про зраду заради когось? Прямих роздумів на цю тему немає, але є люди, їхні історії, слова і вчинки, а кожен читач вже самостійно вибудовує свою позицію щодо цього запитання. А назва яка! Троща — це ж не лише комиші, в яких ховались упівці. Це руйнування. Віри, надії, руйнування доль і окремих сподівань. От як йому вдається писати практично про одне й те саме, але так по-різному?