Антиутопія, в яку я не повірила
🌍Уявіть собі світ, в якому залишилися чи не єдині придатні для життя місця - це гігантські склади та фабрики однієї корпорації Хмара. Вона настільки величезна й хижацька, що поглинає всі більш-менш успішні бізнеси, накопичуючи й накопичуючи в собі все більше влади.
🌍І от один з таких невдах на ім'я Пакстон, який свого часу програв Хмарі конкурентну гонитву у виробництві чергової приблуди для яєць, змушений сам найнятися у Хмару, бо інших варіантів для заробітку в світі не залишилося.
🌍Разом із ним у Хмару потрапляє дівчина на ім'я Цинія, вона грає роль бувшої вчительки, яку звільнили з-за того, що Хмара розширилася і глобалізувала школу, а насправді вона шпигунка, яку найняли з'ясувати, звідки в Хмари стільки енергії, адже за розрахунками місто-Хмара мало б споживати на порядки більше, ніж дають підведені до неї комунікації.
🌍Звісно, що вони знайомляться і звісно, що Цинія, якій не пощастило стати техніком, починає вертіти Пакстоном, якому не пощастило стати охоронцем, задля виконання свого завдання. Далі будуть зустрічі у барах, багато горілки та морозива, бійки, нишпорення і всяке таке інше.
🔶Але ж повернемося до заголовку - у що ж я не повірила?
А у все.
📌Невнятно описана катастрофа, яка чи то змила міста з планети, чи то випарила воду (там описується одночасно і пустелі, і міста під водою).
📌Незрозуміла система Хмари, яка одночасно за роботизацію й доставку дронами, і за те, аби якомога більше людей тупо працювала мавпочками "візьми оце і віднеси туди", бо, мовляв, власнику Хмари подобається дивитися, як люде працюють.
📌Раптова слабкість й закоханість професійної шпигунки й кілерши у цього опецькуватого Пакстона з-за того, що він приніс їй пару разів горілку. Серйозно? Як вона вижила у всіх тих операціях, що автор приписав їй в анамнезі? Дивом?
📌Нелогічне саме існування цієї Хмари у світі. Ну окей, жити можна тільки тут, бо там страх, смерть і затоплення одночасно із нема води. Окай. Хто в такому випадку робить замовлення на оту всю туєву хучу товарів, які лежать у місті-Хмарі? Куди летять дрони? Із яким світом вони там комунікують, якщо життя тільки тут?
💵Так, тотальний контроль за допомогою браслетів, постійна реклама навколо, що змушує тебе купувати, конура метр на два у якості житла, кольорова сегрегація футболками за професією, пропаганда, що тільки так жити правильно - це все звісно жахливо, але якось не ново для антиутопії. Кому я маю співчувати у цьому всьому, якщо я всю книгу думала над тим, що воно не тримається купи: оця фабрика-рай і пекло навколо, яке щосекунди щось в тому раю купляє. Але ж типу там неможлива вижити, і робота є тільки тут... І шо? І як?
Коротше, живєнько воно було на початку, але потім питання тільки накопичувалися й накопичувалися.
В цілому, що прочитала, не жалкую (хоча звісно можна було й на щось краще витратити час), але прям гарною антиутопією я це назвати не можу. Досить посередня.
Цю книгу в жанрі антиутопії я прочитала з цікавістю, хоч це й трішки дивна книга з повільним темпом.
На Землі сталося глобальне потепління, звична температура приблизно 40 градусів. Якщо читатимете книжку під час літньої спеки, ви зможете чудово зрозуміти почуття персонажів, які прямують до нового місця роботи. А вони проймають, справді. Хтось знайде роботу в «Хмарі», а перед кимось безжально зачиняться двері, і людина залишиться під пекучим сонцем.
А ми рушаємо далі за Пакстоном і Цинією в глиб корпорації «Хмара», яка знаходиться у «Сховищі», відокремленому, замкненому середовищі від решти.
Один із персонажів, Гібсон заснував корпорацію «Хмара», де люди не відчувають наслідків глобального потепління, де в них є добре оплачувана робота, де все влаштовано з усіма вигодами, з усіма новітніми технологіями, і можна не перейматися за завтрашній день. Можна не перейматися, що сонце спалить твою шкіру, а під боком завжди є вода. Але це дуже оманливе середовище, бо корпорація перетворює людей на рабів.
Те, що люди в більшості своїй готові добровільно перекладати відповідальність не є чимось фантастичним, чи не так?
Книги «451 за Фаренгейтом», «1984», «Оповідь служниці» у Сховищі не читають, ці книги не мають попиту, а читають все більше якийсь ромком, дрони використовуються для доставки будь-чого. Дуже смачні Хмарні бургери, просто смакота, Цинія і Пакстон люблять ними наїдатися, а Хмарні бургери набагато дешевші за будь-які інші.
Щоб книга мене дуже вразила, сказати не можу.
Що турбує автора? Глобалізація. Ок. Усі біди людства він бачить у ринковій економіці. Якщо всі біди від вільного ринку, то яку альтернативу бачить автор? Я не зрозуміла. Невже планову економіку? Книга має трохи дивне завершення, яке викликає питання, а чи автор не залишив собі лазівку для продовження?
