Нарешті домучила цю книгу.
85% книги було просто нудно читати. Ніколас Спаркс знову грішить докладними переліками дій головного персонажа: що він одягнув, що з'їв, скільки філіжанок кави випив, куди потім пішов, що там робив, скільки ще кави випив, що замовив у ресторані, з ким розмовляв і т.д. І більшість цієї інформації не несе абсолютно ніякого смислового навантаження і не має жодного значення для сюжету. Автор просто таким чином заповнює простір між сценами, які є більш вагомими і змістовними.

Отож, прочитавши три книги Ніколаса Спаркса ("Записник", "Любий Джоне", "Повернення"), і щоразу наштовхуючись на ті самі моменти в тексті, для себе я зробила висновок, що цей автор вміє вигадувати цікаві сюжети, з великим коханням і великими трагедіями, які обов'язково зачеплять читача, але, на жаль, не вміє гарно це все написати. Його книги беруть самою історією, а не майстерністю письменника.

Я не зарікаюсь, що більше ніколи його не читатиму. Але, зрештою, мені набагато більше подобається дивитися екранізації його книг, аніж читати їх самі.

Тревор Бенсон — військовий лікар, який повернувся з Афганістану після важкого поранення, проходить реабілітацію і за допомогою психотерапевта намагається подолати наслідки ПТСР.
У нього помирає дідусь, і перед смертю говорить якісь зовсім незрозумілі речі. Що це? Маячня затьмареного розуму чи щось важливе? Щоб розібратися Тревор приїздить до містечка Нью-Берн, де мешкав його дідусь. Тут він вперше в житті по-справжньому закохується. Але чи буде доля прихильною до закоханих? І чи зможе Тревор розгадати останні дідові слова?

Це легка, романтична, мила історія про Дафну Бріджертон і герцога Гастінґса, які вдають із себе закоханих, і, зрештою, і справді закохуються одне в одного.

Книга написана в неовікторіанському стилі. Читається дуже легко і швидко (більшу частину тексту складають діалоги, тож сторінки перегортаються зі швидкістю світла).

А ще тут чудовий гумор, який часом дуже підіймав мені настрій.

Якщо порівнювати з серіалом, то тут немає усіх тих численних сюжетних ліній (королева, діамант сезону, родина Фезерінґтонів, бокс, Ентоні і оперна співачка і т.д.), зате, як на мене, краще передано почуття головних героїв і "переламний" момент.

Але в книзі, навпаки, мені не вистачило атмосфери того часу, тих балів, суконь і т.д., що дуже добре вдалося зобразити в серіалі.

Загалом, це чудова книга, щоб розпружити мозок і нерви, і гарно провести вечір. Тож тим, хто не цурається любовних романів, моя щира рекомендація.

PS. Ні, це не схоже на Джейн Остін.

"Темна матерія" Блейка Крауча - доволі цікавий фантастичний трилер, в основі якого лежить теорія про мультивсесвіт.

Джейсон - вчений, який колись "проміняв" кар'єру на сім'ю (кохану дружину і сина). Він дуже любить своїх рідних, але його постійно мучить питання, а що було б якби тоді, 15 років назад, він зробив інший вибір?
І одного разу йому випаде можливість про це дізнатись.

Переважно мені ця книга сподобалась. Сюжетом навіть трохи нагадала книги Стівена Кінга. Але, на жаль, без його письменницької майстерності. Стиль Блейка Крауча видався мені дещо простим. Це більше схоже було на кіносценарій, ніж на повноцінний роман (нмсд).

Ще для мене мінусом була незавершеність деяких сюжетних ліній.

Але загалом, рекомендую книгу людям, які люблять хороші трилери, і теорію про множинність світів.

Мабуть, чи не перша книжка з цього сегменту (про шкільне кохання і т.п.), яка мені не сподобалась.

Я люблю подібні книги і фільми/ серіали. Це моє guilty pleasure. І майже завжди вони мені "заходять". Легко і цікаво прочитуються.

Тож від цієї книги я очікувала такого ж приємного читання. Це історія з тропом "від друзів до коханців", і я собі приблизно уявляла, що описуватимуть, як ця пара дружить довгі роки, а потім в якийсь момент вони усвідомлюють, що їхня дружба переросла у щось більше.

Що ж, перша половина десь такою і є, нам розповідають, що Луна і Найт — сусіди і близькі друзі. У Луни німота, спровокована дитячою психологічною травмою (тобто теоретично вона може говорити, але не говорить). Найт всіляко її оберігає і захищає. І це все дійсно описано дуже мило.

Але коли мова заходить про другий етап цього тропу, починається якийсь лютий треш. Замість того, щоб нормально поговорити, з'ясувати стосунки, чесно зізнатися в почуттях чи хоча б якось натякнути, головні герої ніби навмисне роблять щось абсолютно протилежне, що завдає болю партнеру, і все це виглядає дуже нелогічно і безглуздо.
В мене аж лоб почервонів від фейспалмів🤦‍♀ А реакція на кожну дію гг була приблизно такою🤯🤯🤯

Підозрюю, що, можливо, комусь ця книга сподобається саме через такі нелогічні вчинки героїв. Але не мені.

Ще один момент, який просто відштовхнув від книги, це головний герой-алкаш. Йому 18, і він вважає, що у нього таке важке життя, що щодня налигується з самого ранку, а потім, запивши перегар ополіскувачем для зубів🤦‍♀🤯, думає, що ніхто не помічає, що він п'яний в дупель.
І найогидніше, що всі це знають (батьки, дівчина, друзі), і ніхто не намагається його зупинити. От просто жодного разу з ним не поговорили про це, аж доки він не потрапив в реанімацію від передозу🤦‍♀🤯
Ну і всі "романтичні" моменти між головними героями відбуваються, коли він п'яний. Я не знаю, як головній героїні не гидко🤦‍♀🤯

Деякі інтимні моменти описані дуже крінжово🤢, Наприклад, сцена в душі.

Одним словом, пошкодувала, що купила цю книгу, не отримала від читання жодного задоволення😒

Чудова книга, яка під час читання змогла не один раз мене здивувати.
Останні речення дочитувала буквально отак😮

Цікава і в історичному плані (тепер трішки більше знаю про страждання ірландського народу😢), і як детективна історія.

Переклад Ярослави Стріхи не потребує додаткової реклами, він сам по собі вже як знак якості.

Моя щира рекомендація👍