Роб Гарт

В апокаліптичному світі, де майже вся суша перетворилася на пустелю, а люди змушені виживати, найкращий варіант — це працювати на корпорацію "Хмара", яка забезпечує працівників роботою, житлом, зарплатнею, дозвіллям і т.д. В США існують кілька філіалів цієї корпорації, які мають назву "МатірХмара", і по суті являють собою окремі автономні міста. Потрапити туди на роботу дуже важко, а втратити її дуже легко, бо існує система рейтингів, і якщо рейтинг працівника падає до 1 зірки, його звільняють. Для працівників це рівноцінно смерті. Тому тут усі працюють, навіть незважаючи на хвороби і травми. Оповідь ведеться від трьох осіб: Ґібсона Велза — засновника цієї корпорації, який помирає через рак і має назвати свого наступника; Пакстона — чоловіка, який через "Хмару" втратив свій власний бізнес, і тепер, щоб вижити, змушений працювати на неї; і Цинії — корпоративної шпигунки, яка влаштовується на роботу в "МатірХмару", щоб роздобути таємну інформацію зсередини корпорації. Основна діяльність цієї Хмари — це доставка різноманітних товарів людям за допомогою дронів. Я собі це уявляла, як склад Амазону, в якому пакувальники збирають і відправляють товари. І в книзі описується, що все це дуже масштабне, там тисячі працівників, які за годину відправляють тисячі товарів. І у мене виникає лише одне питання — а хто ж ці тисячі тисяч товарів замовляє? Якщо поза Хмарою люди ледве виживають, не мають їжі, не мають роботи і т.д.🤷‍♀ Доволі непогана дистопія. Читається цікаво, але нічого надзвичайного. Загалом, людям, які люблять антиутопії, я порекомендувала б цю книгу. Але особисто я не дуже люблю цей жанр, тому і поставила 5 зірочок з 10

Анонім

Недалеке майбутнє. Через потепління клімат на нашій планеті змінився, і перебувати на вулиці стало майже неможливо всім, включаючи головних героїв Пакстона і Цинію. Та вихід знайшла корпорація «Хмара», де працювати хотіли майже всі, в тому числі і наші герої, адже там можна дістати буквально все, а доставлять це по всьому світу [тому що лишилося від нього] дрони. Та як і всюди, за гарною картинкою благодіянь і веселки є закулісся, де не все так добре. . Не новина що антиутопії один з моїх улюблених жанрів, тож дякую @sashas_reads що цього разу на #сліпічитання обрала для мене цю книгу. . Я не можу сказати що це щось супер-нове. Адже наявні всі традиційні складові антиутопії: проблема, занепад, знедолення,обрані, і ,звісно, ті хто цим всім управляють . В цій книзі це корпорація «Хмара». Ці складові є і в Орвелла(1984) і в Антоняна(tük) і в Рот (Дивергент) і так далі. Та в кожного з них є своя «фішка». Це деталі. . Тут мені сподобалась сучасність і побудова сюжету саме навколо корпорації з технологіями які нам всім вже знайомі. . Гард яскраво і реалістично зобразив типове суспільство споживачів,котрі сліпі у своєму бажанні мати все. Хочеш жити-з усіх сил летиш влаштовуватися працювати в Хмарі. Не вийшло-помаленьку,поступово,життя зійде нанівець. . Книжка про реальність яку люди творять самі за себе. Про перемогу бажання були «в доміку» над бажанням щось змінити. Про «рожеві окуляри» і людей які міцно «приклеїли» їх до очей. . Радила б поціновувачам жанру. Та однозначно мушу попередити,що це не така темна гнітюча антиутопія котрі я зустрічала до цього. «Склад» на багато реалістичніший,і тим,якщо вдуматися,страшніший.

Анонім

Я мала дуже високі очікування стосовно цієї книги і на жаль очікування не справдились. Це досить відомий роман-антиутопія. За описом видавництва він гостросюжетний, проте таким мені не видався. Не скажу, що було не цікаво, задумка автора досить варта уваги, нове суспільство яке повністю живе на острівках МатеріХмари, магазинів звичайних уже не залишилось, фактично життя є лише на території Хмар, навколо неймовірно спекотно, усе доставляється дронами. І тут ми можемо спостерігати за поневіряннями двох головних героїв - Пакстона та Цинії. Життя Пакстона Хмара буквально зруйнувала і йому довелось шукати там роботу, щоб мати за що жити і де жити. А от Цинія - шпигунка, вона хоче довести що не все так ''екологічно'', як заявляють власники Хмари. Ці герої звісно ж перетинаються і їх поєднують вже спільні події. Поміж розповіді цих двох героїв є ще вставки повідомлень у соцмережах вмираючого самозакоханого власника цієї страшної корпорації. Я не знаю чому, але книга мене не вразила й не налякала, не додала мені ґрунту для роздумів. В деяких моментах вона викликала жаль, в деяких розчарування головними героями, викликала огиду в певних ситуаціях та аналогії з нашим теперішнім життям. Чогось згадала про те що сама не люблю ходити по магазинах і в основному все замовляю онлайн:) В кінці мав би бути непередбачуваний поворот, але він виявився не таким вже й непередбачуваним. Загалом на 8/10 тягне, але в мій топ не потрапить. Єдине що зацікавила згадка про книгу ''Ті, хто покидають Омелас'', Урсули Ле Ґуїн, та не знайшла видання українською щоб придбати.

Анонім