Шандор Мараї
Свічки догоріли
Давненько мені не попадалися такі книжки… які вивертають душу з середини, які торкаються тебе десь глибоко глибоко, а не поверхнево, які залишають слід в тобі, а не ще одну «просто прочитану історію».
Дуже глибокий роман…
Як погляд збоку на саме життя, на людські вчинки, які незбагненні для нас, на людські стосунки, кохання, дружбу, закони честі. Він про багатогранну істину, про пошук правди в самому собі, навіть якщо вона гірка, про пристрасть яка вривається в життя… про речі які можуть бути страшніші від страждання і смерті… і про те, що має значення на краю життя… не слова, а «ціле людське життя».
*** Є речі гірші від страждань і смерті... Найгірше - це втратити самоповагу.
***Насамкінець людина завжди відповідає своїм життям на найважливіше запитання Не має значення, що вона там казала дорогою, якими словами й
аргументами боронилася! На межі, на межі всього вона фактами власного життя відповідає на запитання, яке світ їй так уперто ставить. Це запитання звучить так:
Ким ти є?.. Чого ти насправді хотів?.. Що насправді знав?.. Чому був вірний і чому - невірний?. Коли ти був відважний, а коли - злякався? Ось яке це запитання. Людина відповідає як уміє, щиро або облудно, але це не так важливо. Важливо те, що на межі вона відповідає цілим своїм життям!
***На краю життя все буде таке просте, - все, що було і що могло бути. Все те, що колись було фактами, виявиться легшим від пороху й попелу. Те, що ятрило нам серця так, що, здавалося, далі годі й витримати.
***Людина завжди лякається
надмірного щастя
***Людина ціле життя до чогось готується.
***Одного дня ми втрачаємо людину, яку любили. Той, хто не здатен знести цю втрату, гине як людина і не викликає співчуття.
***широкий світ не має значення. Людина ніколи не забуває того, що для неї важливе. Я зрозумів це пізно, коли став старший. Відсіюється все несуттєве
***Але всередині вас жило несамовите бажання бути кимось іншим, аніж ви є насправді. Це найбільша й найболючіша кара, якої може зазнати людина. Життя можна зносити тільки тоді, коли живеш у згоді з собою, яким ти є - у власних очах і в очах навколишніх.
Ми повинні усвідомити, що наші бажання не знаходять у світі відповіді. Ми повинні прийняти, що люди,
яких ми любимо, не люблять нас, або ж люблять не так,
як ми на те сподіваємося. Ми маємо прийняти зраду й нещирість, і, що найтяжче, прийняти те, що хтось кращий від нас за розумом чи вдачею.
*** Речі ніби раптом набули сенсу й хотіли довести те, що все на світі має сенс тільки тоді, коли воно повʼязане з людьми, коли є частиною людсь-ких справ і людських доль.
*** а людська природа влаштована так, що для здійснення чогось очевидно ненормального ми потребуємо бодай якогось виправдання?
*** що той, хто вижив, не має права звинувачу-вати. Адже він вийшов з усього сильнішим, мудрішим, витривалішим.
