Український Шпіцберген. Ведмеді, вугілля та комунізм

"Український Шпіцберген" або радше "Український Шпіцберген, який так і не відбувся" - книга яку я проковтнула за вечір.

Тут усе як я люблю — північ, природа, трішки людей та їх історій. Фокус саме на житті українців, від часів розквіту російської присутності на острові і до сьогодні. Дуже сильно відчувалось, що книга написана у 2016, і мені було б страшенно цікаво дізнатись, як змінилось життя того ж Баренцбургу з початком війни, бо на героїв версії 2016 року я була прям зла!

Але про все за порядком.
Хто не знає, в Північному Льодовитому океані є архіпелаг, який з нідерланської мови перекладається як "гострі гори" (Шпіцберген), а з норвезької - "холодні береги" (Свальбард). І це найкраща характеристика островам з погляду географії.

А от суб'єктивна оцінка майже всіх людей, від яких я чула відгуки про Свальбард, звучить однаково - це місце якоїсь магічної енергетики, і воно закохує в себе майже всіх, хто там побував. Ось і автор цієї книги, Максим Беспалов, не став виключенням, бо майже кожний рядок пронизаний любов'ю і бажанням повернутися у світ Крижаної Королеви.

Тут і про мультикультурну столицю Лонг'їр. І про Баренцбург, місто досі існуючого совка, що належить рос.корпорації "Арктикуголь". А ще, про прикольні традиції та побут:
- свято зустрічі сонця після полярної ночі (а ще тут буває день в кінці вересня коли за добу можна двічі спостерігати захід сонця)
- тут не можна, а ні ховати померлих, а ні народжувати дітей
- є місячна норма алкоголю на душу населення і видають алкоголь тільки по талонах (для всіх національностей)
- снігоходи замість машин
- двері домівок завжди відчинені
- вогнепальна зброя у всіх, і її можна легко взяти в оренду.

А ще про Природу. Про тундру і ломикамінь, про крячок та білих ведмедів, про песців, оленів та тюленів.
Про відношення місцевих до полярної ночі (найбільш романтичний і затишний час) і полярного дня (неприємний та виснажливий період).
А ще про гору Піраміду, про Сховище судного дня та український чорнозем.

Тому просто одне слово: "Раджу!"

Місце про яке я нічого не чула, тому вирішила прочитати. Попереджаю, багато радянського, але така там вже реальність. Автор пише цікаво і корисно

Шпіцберген або ж Свальбард - це норвезький архіпелаг в Північному Льодовитому океані з єдиним населеним островом де живе всього близько 4000 людей.

Норвежців у порівнянні з загальним населенням не так багато. Більшість складають росіяни котрі оселилися в шахтарських селищах. І, до речі, саме видобуток вугілля довгі роки був основним видом доходів для людей. І переважну більшість вахтовиків в російських копальнях займають українців Донбасу.

Перейду до вражень, бо так і реферат не далеко написати)

Мені місцями було боляче читати. Адже люди котрі там трохи далекі від нашої реальності. Вони живуть там роками не вникаючи особливо що робиться на материку. Так в інтерв’ю з чоловіками українцями можна почути неоднозначні думки що до російсько-українських відносин. Адже великий вплив на архіпелазі має росія, і ті новини, котрі транслюються там, перероблені так,щоб було зручно.

В цілому дуже сподобався дух маленького безлюдного вважай острова. Як розповідав автор,вийшовши на вулицю то велика розкіш зустріти когось. Деякі люди побачивши туристів аж біжать на зустріч щоь поговорити, адже втомилися від усамітнення.

Щось в цьому житті таки є. Це окрема бульбашка де є своє життя,вже свої сталі справи. Де кожен знає де цого місце і покликання.

Я б наврядче змогла б там жити. Але відвідати як турист-із задоволенням.